Ірена Карпа: Тепер я погрожую московським зіркам...

З Іреною Карпою ми зустрілися на презентації ранкових проектів «Нового каналу». Письменниця та співачка, яка стала ведучою програми «Наші в Раші», тільки–но повернулася з чергових зйомок у Москві і перед журналістською аудиторією не могла стримати емоцій: «Побувавши у Росії, розумієш, що живеш у Європі. Дивишся на вас, як класно вдягаєтесь... Там начебто «бабла» більше, але люди реально не вміють вдягатися. Хто був з нами у цій поїздці, підтвердить: їхні магазини подібні на музеї. Там такий жах! Можна медитувати, відриваючи стрази від якоїсь сукні... Я дуже рада, що повернулася!». Далі Ірена почала демонструвати, як вимовою слів «паляниця» та «готель» тестує росіян. Таке найпростіше «копання» допомагає їй безпомилково ідентифікувати українців, які подалися у російський шоу–біз.

Проект, до якого стала причетною, епатажна письменниця характеризує як веселе шоу. «Зірок шоу–бізнесу ми пробуємо показати не так, як це зазвичай робить жовта преса. Наразі ми поговорили з Анною Сєдаковою, Нікітою Джигурдою та Евеліною Бльоданс, яка вчора нарізала сало товстіше, ніж хліб. (Ось воно свідчення зірковості). Спочатку здається, що ці люди — поп–пєвічки, дєвочки «сісі–попи, надуті губки». Але, виявляється, їм притаманні нормальні людські риси. Із Сєдаковою я б ще зу­стрілася і просто випила кави».

Для створення атмосфери корпоративу на презентації Ірена заспівала зі своїм гуртом Qarpa. А вже після цього ми поговорили про телекар’єру письменниці–співачки та вітчизняне розважальне телебачення.

«Робота на телебаченні — це ремесло»

— Ірено, для вас робота на телебаченні — це здійснення мрії чи випадковість?

— Робота на телебаченні — це ремесло. Моєю мрією з дитинства було писати книги. Я це робила і роблю. Свою головну книгу ще не написала. Телебачення — це дотичне. Я не виступаю у ролі «голови, що говорить», чи красивої дівчинки, що ставить завчені запитання. Я висловлюю свою позицію і своєю музикою, і книгами, і коли веду програми. Мені подобається допомагати людям позбуватися певних стереотипів, розширювати світо­гляд, а найголовніше — дати їм можливість повірити в себе. У телепроекті «Наші в Раші» ми показуємо українців, які поїхали у Росію: їм багато в чому можна поспівчувати, а чомусь — повчитися. Це гуманізм чистої води з мого боку. Є й фінансова зацікавленість: годую двох дітей, врешті–решт, і собаку.

— Що найбільше запам’я­талося з колишньої телепрактики на ICTV, «Інтері» та каналі «MTV Ukraine»?

— Найкращою моєю практикою була робота на «Інтері», у програмі «Мелорами продакшн», яка називалася «Перша експедиція». Тоді я працювала з людьми, значно старшими за мене, досвідченішими, урівноваженими, інтелектуалами, які вже реалізувалися. Було так приємно чомусь вчитися у них. Подобалися гості, які у нас були, наприклад, французькі й англійські режисери. Тоді я і навчилася робити інтерв’ю. Траплялося, що підготуватися до зустрічі треба було за півгодини. Пам’ятаю, з Катею Метелицею (авторкою кількох книг і щотижневої колонки в «Независимой газете») я зробила чудове інтерв’ю. Вона була в шоці: «Нарешті прийшла підготовлена до розмови людина». Мене чорт смикнув зізнатися: «Ще півгодини тому я не знала про ваше існування». Вона спочатку знітилася, але потім ми почали дружити. Дуже часто спілкуємося у «Фейсбуці». Дійсно, вона дуже хороша письменниця, мудра. Мені подобаються її іронічні нотатки.

Мені подобається відкривати для себе гарних людей. Мій гуманізм межує з мізантропією. Щоразу, коли зустрічаю людину розумну, просунуту, сильну, унікальну як особистість — це якийсь такий плюс у карму людства.

Почався «стьоб» — і несподівано це зацікавило

— Як ви потрапили у проект «Нового каналу»?

— Дуже дивно все збіглося. Я поїхала влітку в екологічну експедицію: за російською ініціативою, в Україні вимірювали рівень забруднення води. «Новий канал» знімав сюжети про це. Тоді познайомилася з оператором, з яким, у результаті, зараз знімаємо. Коли повернулася у Київ, працювала над серйозним проектом для Ради Європи і Бі–Бі–Сі.. Тут раптом дзвінок, доволі відморожений: «Приїдь до нас на кастинг програми «Наші в Раші». Думаю: «Ну нічого собі, я серйозна баба вже, який кастинг?!». «Говоріть предметно», — прошу. Мені уточнили, що запрошують на кастинг ведучих програми. Оскільки останнім часом у мене з’явилося багато друзів у Росії, сприйняла пропозицію як певний знак. Пішла пробуватися. На телебаченні не думала працювати, але «Новий канал» мені завжди був приємним, коли до них у гості приходила як співачка чи письменниця. Тому пішла. Аня Жижа (ведуча новин, шеф–редактор ранкового слоту вихідного дня «Нового каналу». — Авт.) зображала там Лоліту Мілявську, а я до неї зверталася: «Ось цю цукерочку вам передала сестра. Бачу, ви плачете...» Почався «стьоб» — і несподівано це зацікавило. Згодом передзвонили і запросили прийти ще раз. Думала, уже буду сама. Ні. Крім мене, ще троє претендентів. Я знову ковтнула гордість, прийшла. Були Гена Попенко, Вова зі Львова і третій хлопчик, якого я не знаю. І я «здєлала» трьох мужиків, які були проти мене. Так усе й почалося. Тепер я зіркам московським погрожую: якщо будуть цікаво поводитися, зроблю їх персонажами майбутніх книг.

Для мене самої згода на цю роль телеведучої — епатажний вчинок. Бо багато хто з героїв програми є махровою попсою. Взагалі дуже дивно, як такими можуть бути люди, які у звичайному житті адекватні. Вони зірок iз неба не хапають, якщо йдеться про суперрозумові здібності, проте цілком нормальні практичні люди. Але коли виходять на сцену...

Формат програми дозволяє мені сказати те, що я думаю. Це дуже важливо для мене як для журналіста. Мою думку не вирізатимуть, бо вона моя особиста і може не збігатися з думкою каналу.

— Усі вас сприймають як проукраїнську письменницю і співачку. Хто ваші російські друзі?

— Я дружу з групою «Ундервуд», яка утворилася у Сімферополі, а згодом переїхала у Москву. Хлопці добре говорять українською мовою. Після знайомства зі мною навіть написали українську пісню. Є знайомі зі сфери маркетингу, політичні активісти. Мій друг — українофіл Міша Охотін, який допомагав групі «Пусі Райт». Словом, багатолика тусовка, не всі родом з України, але адекватні, без шовіністичних поглядів, антипутінськи налаштовані прогресивні люди. Їх радісно бачити. Якби не вони, Москва виглядала б для мене дуже депресивною. Люди там похмурі, загалом дуже стомлені, енергетика дуже напружена. Дійсно, коли приїжджаєш у Київ, розумієш, що не все так погано тут. Коли виходиш у Борисполі, легко дихати. Таке враження, що у Норвегію прилетів, хоча насправді екологія у нас іще та.

—  Над телепроектом працює команда. Героям ви ставите свої запитання чи прописані сценаристами?

— Сценаристи прописують обов’язкові запитання: що скільки коштувало, а що він вам сказав, а ви йому?.. Я дуже сподіваюся на режисера монтажу, який побачить, що у від­знятому матеріалі є не прописані у сценарії родзинки, і він їх не викине. Після кожного відзнятого епізоду я кажу, що про все це думаю. Залишається багато моїх коментарів щодо питань. Якщо я почну запитувати винятково про те, що мені цікаво, це буде нецікаво широкому загалу.

Усе залежить від монтажу. Можна зробити дуже попсову програму — як усі. Можна таку, яку можливо розмістити тільки в інтернеті, бо є моменти, де я матюкаюся, кажу все, що думаю. Загалом, головне завдання професійного ведучого — бути собою. Просто бути «красівою дєвушкою з мікрофоном» у мене б не вийшло, якби я навіть захотіла. Я весь час кривляюся, розповідаю байки з власного життя. Керівництво каналу — дай йому, Боже, здоров’я — зрозуміло, що не варто робити щось середнє і залишати журналіста поза кадром.

У певний момент я навіть боюся «забити» героїв програми у кадрі своїми референсами, бо у мене життєвий досвід багатший, ніж у них. Бо не працюю просто Іреною Карпою. В моєму багажі — країни, якими подорожувала, написані книжки, якісь життєві ситуації, негаразди. Якщо хтось спробує «качати понти» — це буде трохи невдячною справою. Не люблю, коли люди з себе зображають щось, чим вони не є. Я їх так кумедно можу «попустити»...

Через щільний графік відряджень мені не вдалося перед виходом в ефір подивитися прем’єрний випуск. Для мене стало несподіванкою — приємною — те, що саундтреком програм є музика гурту Qarpa. Вважаю, те, що глядач послухає трохи альтернативної музики, — це плюс.

«Мої тексти розважають мозок читачів»

— Як вас — людину зі сторони — сприйняли телевізійники? На «Новому каналі» працюює кілька брендових облич: Маша Єфросиніна, Сергій Притула, Олександр Педан, інші.

— Я, як кажуть, «псіх–одіночка». Десь із кимось дружити цілодобово, цілуватися–обніматися у мене немає потреби. Вони роблять свою роботу, я — свою. Якби була тільки телеведучою, була б чиїмось конкурентом чи порівнювала б себе з кимось. Наразі «телеведуча» — лише одна з моїх іпостасей. У мене немає дурних амбіцій стосовно того, що я — на першому місці. Я кажу: Жадан — найкращий письменник, його тексти мені особисто подобаються більше, ніж мої власні. Найкращим ведучим я вважаю Сашка Положинського, який зараз не задіяний у телепроектах. У різних сферах в чомусь я краща за інших, а чимось комусь поступаюся. Порівнювати себе з кимось можу тільки у площині «у мене тонше волосся, а в неї його більше». У Даші Тригубової теж тонке, але у ліфті вона знайшла відмазку, що у нас з нею кров до мозку приливає, а не до волосся.

— Чи вважаєте себе частиною розважального телебачення?

— Якщо програма «Наші в Раші» когось розважить і виведе з депресії, а потім ця людина ще прочитає мою книжку чи послухає музику гурту Qarpa, то я собі поставлю галочку на хорошій кармі. Звичайно, це розважальний формат. Найгірше, до речі, було у політичному ток–шоу Шустера: з такими людьми доводиться спілкуватися, що потім карму і під душем не відмиєш.

Взагалі, я люблю порозважати людей. Мої статті, блоги на «Українській правді» розважають мозок читачів.

ДОСЬЄ «УМ»

Ірена Карпа, 31 рік.

Народилася у Черкасах. Мешкала спочатку в Івано–Франківську, потім у Яремчому.

Закінчила Київський національний лінгвістичний університет, спеціалізація «англійська та французька мови, зарубіжна література».

Із 1999 р. є солісткою й авторкою текстів гурту «Фактично самі» (з 2007 — «Qarpa»).

Авторка кількох книжок: «50 хвилин трави», «Фройд би плакав», «Перламутрове порно», «Bitches Get Everything», «Добло і Зло».

2005—2008 рр.— працювала ведучою на каналах «ICTV», «Інтер», «MTV Ukraine».

2012 р. — ведуча проекту «Наші в Раші» «Нового каналу».