Земля обіцяна, заробітчанська...

Про сучасне українське заробітчанство за кордоном написано чимало журналістських статей і знято не менше телерепортажів. Є непогана поезія наших трудівниць в Італії. Однак прозових творів на цю тему небагато. Напевно, у жодного серед мільйонів наших заробітчан ще не було часу сісти й написати книгу про труднощі і радощі «закордонного щастя». Виняток становить хіба Марина Левицька з відомою англійською «історією про трактори». Про слабке опрацювання теми закордонних заробітків у мистецтві вже давно говорив Юрій Андрухович. «Порожня ніша хорошого, якісного репортажу на ризикованому, неоднозначному матеріалі. Уже давно можна було б написати серію репортажів про наших нелегалів–заробітчан, скажімо, у Празі. Затесатися в їхнє середовище, ходити з ними, шукати роботу, жити в комуналках...», — казав письменник ще вісім років тому в одному з інтерв’ю. Тим часом за цю роботу беруться іноземці — представники «приймаючих народів».

Чеська письменниця Петра Гулова присвятила свій новий роман заробітчанці з України. 33–річна Гулова належить до провокаційних літераторок. Вона не боїться писати грубо, використовувати розмовний стиль, називати людей «ослами», прирівнювати «старшу сестру Європу» до «старшого брата Кацапа». Її сьома книга «Чехія, земля обітована», яка невдовзі вийде у празькому видавництві «Космас», пронизана гіркою іронією. Книга має понад дві сотні сторінок, а назва звучить справді іронічно, якщо не глузливо — для чеського вуха. Це — нарис про українську жінку Ольгу, яка приїжджає до Чехії зі своїм чоловіком. Ці люди з маленького села на Вінниччині хочуть заробити собі на будинок. Вона прибирає чужі помешкання й канцелярії, доглядає маленьких дітей, він — працює на будівництві. Класичний початок життя українців у країні «пива та зам­ків». Але пара бачить чеську реальність зовсім з іншого боку.

За лаштунками книги — реальна історія: «Я була натхненна нашою пані прибиральницею, а також тим, що мені розповідають мої монгольські друзі, які намагаються «проштовхатися» в Чехії», — каже Гулова, додаючи, що становище іноземців у Чехії — як українців, так і монголів чи в’єтнамців — багато в чому подібне, хоча культурно ці народи зовсім різні. Героїня нового роману у своїй розповіді намагається змиритися зі стереотипами про українців, які панують серед чехів. Описує також і місцевих роботодавців, недер­жавні організації, «клієнтів» — посередників, «мафію» та «рекет». Всі герої зображені легко й іронічно. Головна героїня не є штампованою жертвою «злих чехів», а живою істотою з волею керувати своєю долею всупереч умовам, у яких проживає. За посередництва історії Ольги ми дізнаємося про її минуле в Україні, широку громаду празьких іммігрантів. А насамкінець виявляється все трішки інакше, ніж читач весь час міг вважати...

Сама авторка вивчала культурологію на філософському факультеті Карлового університету у Празі. Кілька років прожила у Монголії, де відбувається дія її першого роману «Мемуари моєї бабусі», завдяки якому тоді 22–річна Гулова стала відомою й отримала ряд престижних нагород. Її книги були перекладені вісьмома європейськими мовами. Українською не виходило практично нічого. Однак роман «Чехія, земля обітована» («Чехи, земнє заслібена» — так це звучить в оригіналі) має великі шанси бути перекладеним на українську одним із перших. Бо тема ж, по суті, не розкрита. Про сучасних українських заробітчан у Чехії з’явився наразі лише один роман російської авторки Марини Вороніної, яка сама побувала у нетрях празьких нелегалів («Та інші задіяні особи», 2007), а також чеський телевізійний художній фільм «Альона» (сценарист Мартін Рішави, режисер Ярослав Брабец, 2009). Тож залишається відкритим питання, чому за понад 20 років існування явища «четвертої хвилі» його літературно–мистецьке поле залишається зовсім незораним, і чому за цю тему не беруться українські митці.