Два обличчя Григорія Немирі

Журналісти називають Григорія Немирю персональним міністром закордонних справ Юлії Тимошенко у зв’язках з міжнародними політичними колами. Але тільки поїздками за кордон та виступами з різних трибун його активність не обмежується. Останнім часом Немиря приміряв на себе мантію морального авторитета, який навчає суспільство принципам європейської демократії. При цьому, напевно, він забув, що говорив і писав раніше, коли захищав свою «антибуржуазну дисертацію» за спеціальністю «Історія КПРС». Усі ці дані є у відкритих джерелах. Іноді, зацікавившись біографією розрекламованого кандидата в депутати, варто копнути зовсім не глибоко, щоб побачити недавнє друге обличчя великого «демократа».

Великий тлумач

Поява Немирі в команді Юлії Тимошенко в 2005 році була пов’язана з намірами Джорджа Сороса після Помаранчевої революції допомогти молодій демократії. Американець зголосився підтримати Центр стратегічного аналізу, який би діяв при Прем’єр–міністрі. Таким чином Немиря, який тоді очолював соросівський фонд «Відро­дження», пішов з цієї посади і став радником Тимошенко, а згодом — віце–прем’єр–міністром iз питань євроінтеграції.

Той, хто постійно стежить за реалізацією євроатлантичного вектора України, пам’ятає: дуже скоро з дипломатичної стриманості віце–прем’єра почали вилазити менторські нотки. У грудні 2009–го на це відреагував секретаріат Президента Ющенка — заявою про те, що «хтозна, може, завтра пан Немиря буде говорити за пана Барака Обаму».

Пройшло кілька років — і висловлена тоді іронія поступово стала перетворюватися на реальність. Григорій Михайлович тлумачить для України майже всі резолюції європейських органів, виступає ретранслятором висловлених і невисловлених думок представників західної еліти, навчає український політикум європейських цінностей.

Стало цікаво — де раніше був цей євроактивіст? На чиїй службі?

Так журналісти викопали з бібліотечних архівів кандидатську дисертацію, яку пан Немиря захистив у 1988 році. «КПРС і роззброєння: критичний аналіз радянологічних (в оригіналі — советологических) інтерпретацій, друга половина 70—80–х років» — автореферат із відповідною назвою доступний у Київському університеті за адресою www.library.univ.kiev.ua.

Навіть для часів застою така назва дисертації звучала б непристойно прямолінійно. А для кінця 80–х, коли радянські люди вже відкрили для себе правду про «загниваючий капіталізм», коли на екрани вийшов фільм Абуладзе «Покаяння», а в КПРС активно будувалася «Демплатфома», вислужування Немирі взагалі виглядало як атавізм умираючої епохи.

Як пишуть колеги–журналісти, у просякнутій цитатами класиків марксизму–ленінізму дисертації пан Немиря — нинішній лобіст вступу України до НАТО та інтеграції до ЄС — доводив «неспроможність західних трактувань місця і ролі роззброєння у зовнішньополітичній стратегії КПРС»; «неадекватність більшості буржуазних оцінок і реального змісту практичної діяльності КПРС у сфері роззброєння», розносить в пух і прах «західних історіографів і фальсифікаторів».

До цього, у процесі підготовки до захисту дисертації, Григорій Немиря встиг опублікувати ще дві менші наукові праці — не в Києві, а в Донецьку. Одна називалася «Критика буржуазних фальсифікацій політики КПРС і Радянської держави в галузі роззброєння» (Донецьк, 1986). Інша — «Неспроможність буржуазних фальсифікацій місця і ролі робітничого класу СРСР у боротьбі за мир і роззброєння» (у збірнику конференції «Робочий клас СРСР провідна революційна і творча сила радянського суспільства». — Донецьк, 1987).

Цікаво, що минуло менше трьох років після захисту «антибуржуазної» дисертації — а Немиря став чи не першим прозахідним політологом у Донецькому державному університеті. Що ж це за зміна поглядів така?

Причина проблем із державотворенням

Відомий політолог, голова правління Інституту української політики Кость Бондаренко не дивується таким кульбітам. «Я знаю дуже багатьох людей, які громили український буржуазний націоналізм, а потім стали його адептами, — зазначає Бондаренко. — Знаю людей, які таврували ганьбою «літераторів–відщепенців» Бродського й Пастернака, а потім ставали їхніми головними біографами. Завжди були люди, які вміли вчасно перефарбуватися, поміняти погляди й прапори. Зізнаюся чесно, в якійсь мірі, я очікував, що тематика наукових робіт Григорія Михайловича в радянські часи лежала в площині критики всього того, що він так активно впроваджує в життя зараз на посаді заступника голови БЮТ...»

«Людина, що забуває свої погляди, має два обличчя, — каже відомий радянський дисидент, Герой України Степан Хмара. — Погляди можна рихтувати в залежності від ситуації, але не змінювати на діаметрально протилежні... То є нещирість. І до таких людей треба ставитися з певною недовірою. Треба, щоб вони спершу покаялися у своїх помилках. І вже потім претендували на лідерство.

Одна з причин, чому ми маємо такі проблеми з державотворенням, саме і полягає у тому, що наше європейське майбутнє будується руками людей, які працювали на комуністичну систему. І зараз, як їм здається, непогано влаштувалися в умовах незалежності, за яку вони жодного дня не боролися. На жаль, це парадокс, який визначає наше недолуге сьогодення», — вважає Степан Хмара.

Георгій ПОЛУДЕННИЙ