БезДОНна брехня

      Сьогодні минає три роки з дня смерті Ігоря Александрова, нашого колеги, керівника слов'янської телерадіокомпанії «ТОР». Усі ми, чесно кажучи, мало знаємо про Ігоря. Я маю на увазі те, якою він був людиною, що любив, чим жив... Мене глибоко вразив один момент, він закарбувався в пам'яті. На останній прес-конференції, де згадувався Александров, Михайло Сербін (один із двох відомих екс-убозівців, котрі виступали до певної міри співавторами передач Александрова, розповідаючи йому про злочинний світ Донеччини) згадав таке. Він (Сербін) передав Александрову список осіб, яких банда місцевого «авторитета» на прізвисько Рибак тримала на мушці й мала незабаром «відстрілювати».

      Це було під час прямого ефіру в телестудії Александрова. Той узяв список, але після передачі поцікавився, чому під номером один у цьому списку ніхто не значиться. «Це будеш ти», — попередив Сербін. Після цього Александров поклав список до сейфа, зауваживши, що тепер він чекатиме на того, хто першим прийде по цей документ — міліція чи злочинці. Після смерті журналіста сейф виявився порожнім, додав Сербін. Але головне тут те, з якою гідністю людина зреагувала на повідомлення про «номер один»... Жити під свист бейсбольної бити, якою розмахують над твоєю головою, — як це? І не просто жити, а робити своє діло, те, до чого зобов'язує твоя професія, твої погляди, відчуття справедливості...

      За ту тисячу з лишком днів, яку відрахували календарі з 7 липня 2001 року, у «справі Александрова» були проведені десятки прес-конференцій, брифінгів, роздані сотні коментарів, озвучена сила-силенна заяв. Винятком не став і переддень трагічної річниці — минулого тижня у Верховній Раді України зі своїм баченням того, як розслідується вбивство журналіста, виступили народні депутати Володимир Стретович та Григорій Омельченко (перший узяв слово як голова парламентського «антикорупційного» комітету, другий презентував думку тимчасової слідчої комісії з розслідування низки кримінальних справ, у тому числі й загибелі Ігоря Александрова). До нардепів приєдналися і вже згадуваний Михайло Сербін та його колега Олег Солодун.

      Першим із заявою виступив Володимир Стретович. Він зазначив, що Генеральна прокуратура України назвала «лише рядових виконавців убивства журналіста Ігоря Александрова і приховала реальну причетність до цього вбивства вищого керівництва донецьких правоохоронних органів». За таку оцінку діяльності ГП «проголосував» і Олег Солодун, додавши, що слідство проводилося не в повному обсязі, а «у вигідному для них (місцевих чиновників з МВС. — Авт.) вузькому напрямі». За його словами, в останній програмі Александрова «Без ретуші» «мова повинна була йти не про організовані злочинні угруповання в Донецьку, а про тих, завдяки кому ці угруповання безкарно діяли, і в першу чергу, завдяки керівництву правоохоронних органів Донецька».

      «Все розслідування проводилось так, щоб відбілити правоохоронні органи», — сказав Солодун, додавши, що у зв'язку із цим колишні слідчі вважають, що Генеральна прокуратура не повністю, «а значить, необ'єктивно розслідувала цю справу». Крім того, Солодун зазначив, що тодішній голова Донецької облдержадміністрації Віктор Янукович «не міг не знати про діяльність таких угруповань та «кришування» правоохоронними органами Донецька». Організатори прес-конференції наполягали на тому, що суду будуть передані лише рядові виконавці зі складу організованого злочинного угруповання та їх безпосередній керівник Олександр Рибак, тоді як поза рамками розслідування, що проводила Генпрокуратура, залишаються члени злочинної групи, які «носили міліцейські погони», а також «їхні високі покровителі в керівництві УМВС, прокуратури Донецької області та Донецької облдержадміністрації».

      Утім роль Генеральної прокуратури у слідчих діях у «справі Александрова» — це окремий сюжет. За даними Володимира Стретовича, на початкових етапах слідства, ініційованого за зверненням профільного парламентського комітету тодішнім Генеральним прокурором Святославом Піскуном наприкінці 2002 року, був зібраний великий обсяг інформації «про службові злочини з боку співробітників міліції і прокуратури Донецької області». «Члени слідчої групи Генпрокуратури, — продовжив Стретович, — не приховували, що ця інформація є достовірною і буде реалізована, але після призначення Генпрокурором Геннадія Васильєва дослідження і вивчення цього масиву інформації повністю припинено».

      Що ж, нова мітла, як відомо, добре мете. Настільки добре, що з поля зору зникають цілі паперові Еверести. Про деякі з них Геннадій Васильєв подбав особливо ретельно — так принаймні стверджують нардепи, дотичні до справи про вбивство журналіста Александрова. Натомість на місці вже зібраних фактів з'являються нові нюанси. Зокрема, погрози та тиск на адресу Солодуна і Сербіна, від яких вимагається «не згадувати під час судових слухань у «справі Александрова» прізвищ колишніх і нині діючих високопоставлених співробітників міліції та прокуратури, які знали про зроблені ними заяви з приводу існування організованої злочинної групи та скоєння вбивств на замовлення, але не виконували своїх службових обов'язків, що призвело до загибелі Александрова», — говорилось на прес-конференції.

      Народний депутат Григорій Омельченко на прес-конференції підкреслив, що сьогодні всі факти, передані Сербіним та Солодуном як Александрову, так і слідчим органам прокуратури та Тимчасовій спеціальній комісії парламенту, підтвердились, тому парламентська комісія звернулась до міністра внутрішніх справ Миколи Білоконя з клопотанням провести об'єктивне розслідування і поновити Сербіна та Солодуна на їхніх посадах.

      А що ж нинішній Генеральний прокурор? Як повідомив на одному зі своїх брифінгів Геннадій Васильєв, «справу Александрова» «найближчим часом буде передано до суду». А ще ГП порушила кримiнальну справу проти прокурора, який розслiдував це вбивство. Ранiше ГП повiдомляла, що цiєю людиною є Володимир Голiк.