Земфіра Цахілова покинула кінематограф наприкінці 1980–х, фактично залишивши й інформаційний простір. Проте знайти колишню актрису виявилося нескладно: ось уже 20 років вона очолює дитячу акторську школу — Центр естетики і краси «Катюша», і відповідь на мій лист із проханням про інтерв’ю надійшла без зволікань. Електронне послання закінчувалося підписом «З любов’ю до України». З цієї теми ми й почали нашу скайп–розмову (до слова, Земфіра Аврамівна сьогодні така ж гарна, як і 40 років тому у фільмі «Пропала грамота» в ролі Одарки, легка й дотепна).

Останнім часом Театр імені Лесі Українки активно включає до свого репертуару вистави з соціальним підтекстом. Проблемам людини, яка змушена шукати своє власне «я», одночасно опираючись зовнішнім факторам, присвячено не один спектакль, що йде на Новій сцені. Остання прем’єра, вистава «Пробудження весни», примушує подивитися на ці реалії з іншого боку. І через трагедію однієї людини зрозуміти масштабну катастрофу, учасниками та жертвами якої є ми всі.

До списку призерів «Кіношоку» — фестивалю країн СНД та Балтії, що днями завершився у Анапі, — потрапила і Україна. Стрічка Мирослава Слабошпицького «Ядерні відходи» отримала головну нагороду в конкурсі короткометражок, що мав назву «Межі шоку». Загалом у конкурсі «короткого метра» змагались 22 картини з Росії, України, Латвії, Естонії, Литви, Киргизії, Грузії, Казахстану, Великобританії та Китаю.

«Заходить старий Івченко, батько режисера, й каже: «Хлопці, ви — гарні хлопці. Дивіться, це перший і останній фільм з оселедцями. Більше такого кіна не буде. Так що будьте серйозними та обережними — не пропийте його»... Так у 1972–му на Полтавщині почалися зйомки «Пропалої грамоти»...