Міністерство оборони Китаю повідомило, що перший китайський авіаносець учора було офіційно прийнято на озброєння. Авіаносець «Ляонін» — це колишній недобудований радянський корабель «Варяг», який Китай 1998 року купив в України за смішну як для такої угоди суму — 20 мільйонів доларів (хоча рахунок мав би йти щонайменше на сотні мільйонів). Нібито для того, щоб переобладнати його під казино на воді в Макао. 2001 року китайці відбуксирували колишній «Варяг» до своїх берегів. А вже невдовзі розвідка сусідніх країн «злила» пресі інформацію про те, що ні про яке казино насправді не йдеться, і насправді за вартістю металобрухту КНР придбала для свого флоту перший авіаносець. Зрештою так і виявилося.

Парламентські вибори у Білорусі, які відбулися минулої неділі, не були ні вільними, ні змагальними, ні справедливими, ні безпристрасними — такий висновок зробили спостерігачі від Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ). «Свобода виборів залежить від свободи слова людей, їхньої свободи об’єднуватися в організації та висувати кандидатури. Всього цього ми в Білорусі не побачили... Видатні політики, які могли б узяти участь у цих виборах, або залишаються у в’язниці, або їм відмовлено в реєстрації з огляду на раніше винесені вироки чи адміністративне свавілля, — наголосив на прес–конференції в Мінську голова делегації спостерігачів від Парламентської Асамблеї ОБСЄ Маттео Мекаччі. — Виборчі списки на 96% складалися з представників провладних партій та організацій. Це крок назад навіть у порівнянні з (президентськими) виборами 2010 року».

Головна внутрішньополітична тема французьких ЗМІ останніх днів — можливий розкол правлячої у країні лівої коаліції у складі соціалістів та «Зелених». «Відносини соціалістів та «Зелених» по–справжньому ускладнилися», — пише на першій сторінці газета «Парізьєн». «Екологічна партія кидає виклик президенту Олланду» — з таким заголовком на першій шпальті вийшла газета «Фігаро». Корінь конфлікту — у несподіваному рішенні, яке ухвалила минулої суботи федеральна політрада партії «Зелених», більшістю голосів висловившись проти ратифікації європейського пакту бюджетної стабільності. «Фігаро» зазначає, що Франсуа Олланду й не потрібні голоси «Зелених» для ратифікації пакту в парламенті, оскільки «за» проголосує права опозиція — саме за часів її перебування при владі цей документ, який встановлює жорсткі рамки для дефіциту бюджету та державного боргу, був узгоджений з європейськими партнерами та підписаний. «Але сам факт розколу в лівій більшості, та ще й з такого важливого питання, не може не викликати гніву соціалістів», — зазначає «Фігаро».

25 вересня 1919 року в Леонтіївському провулку в Москві вибухом бомби було вбито 12 більшовицьких високопосадовців. У відповідь — замість шукати зловмисників — голова ВЧК Фелікс Дзержинський наказав розстріляти всіх дворян і священиків, які перебували тоді в Бутирській тюрмі.

Через півтора року після «Арабської весни», яка шокувала світ і вразила своєю неочікуваністю експертів, країни Близького Сходу знову опинилися в центрі міжнародної уваги. Щоправда, цього разу про події в постреволюційних державах на Заході відгукуються далеко не з таким захватом, як торік. В американській пресі після виступів у Єгипті, Лівії та низці інших країн Північної Африки й не тільки проти обурливого для сповідників ісламу фільму «Невинність мусульман» навіть з’явився термін «арабська зима». Мовляв, після «Весни» в країнах Магрібу чекали демократії й розквіту, а натомість отримали вбивство посла США у Лівії, закидання інших дипмісій «коктейлями Молотова» й «повну дикість». Проте чи варто було взагалі підходити до «тонкого» східного світу із західними мірками? І чого насправді очікувати міжнародній спільноті після повалення багаторічних диктаторів арабської Африки, які тримали свої країни міцною хваткою, забезпечуючи не лише обмеження свободи слова, а й порядок, про який тепер цим державам залишається лише мріяти?

Про це та інше експерти, журналісти й просто цікаві читачі розмовляли під час презентації збірки есеїв «Спалах», виданої видавництвом «Грані–Т». Автор цієї книжки, марокканський філософ, поет і письменник Тахар бен Джеллун, уже давно мешкає у Франції. Що, втім, не завадило йому гаряче підтримати хвилю революцій у країнах Північної Африки й написати збірку враженнєвих дописів, яку автор передмови до українського видання, відомий опозиційний та культурний діяч і народний депутат Олесь Доній назвав «поетичною, а не аналітичною». Хоча сам бен Джеллун, схоже, ставиться до своєї праці інакше.

Рада Безпеки ООН позавчора за зачиненими дверима обговорювала конфлікт у Сирії. За словами присутніх на зустрічі дипломатів, новий спецпосланець ООН та Ліги арабських держав iз питань Сирії Лахдар Брахімі докоряв членам Ради нездатністю діяти разом. Досі Росія та Китай блокували жорсткі резолюції щодо уряду Сирії. Виступаючи перед журналістами, Брахімі визнав, що не має плану, як зупинити насильство, й обмежився загальними твердженнями. «Я гадаю, всі погоджуються з тим, що ситуація в Сирії дуже складна і стає дедалі складнішою. Це становить загрозу для регіону, а також загрозу для миру і стабільності в усьому світі», — цитує спецпосланця «Євроньюз».