Говорить сільське радіо

28.08.2012
Говорить сільське радіо

Володимир Лагоцький у домашній радіостудії.

Приклад того, як можна розвивати рідне село без грошей від влади, демонструє село Юшківці Жидачівського району Львівської області. Місцевий ентузіаст Володимир Лагоцький облаш­тував у селі радіо. Звичайний «брехунець», який уже не в кожній хаті можна почути, насправді користується великою популярністю серед людей. Проте з кожним роком радіоточок стає все менше і менше, адже FM–хвилі захоплюють мов­лення. Утiм у селі навіть мобільний зв’язок не всюди «ловить», що вже казати про FM–радіо.

 

«Свого часу в нас ремонтували лінії електропередач, які порвала негода, — розповідає «УМ» Володимир Лагоцький. — А от радіо так і не зробили. Воно, між іншим, дуже потрібне. Принаймні в нашому селі. Багато мешканців Юшківців — люди вже не молоді, багато стареньких, які вже дуже хворі і з ліжка майже не встають. Тож радіо — єдине, що в порожній хаті «говорить».

Повернути радіомовлення в село виявилося не так уже й складно. Особливо інженеру за освітою Володимиру Лагоцькому, який багато років працював в обленерго. Сателітарна антена, звичайний тюнер, динаміки, 100–ватний підсилювач — усе, що потрібно для відновлення «брехунця».

«Офіс» радіо розташований у будинку ентузіаста. Технічна частина — в гаражі, де в господаря є верстат і всі інші необхідні в ґаздівці інструменти. «Ось тут — лічильник, який нараховує кількість використаної електроенергії на радіо, — показує Володимир Лагоцький. — Вартість електрики — це і все, у що обходиться радіо». Послуги за користування електроенергією пан Володимир сплачує з власної кишені, i, звісно, ніякої зарплати за свою роботу він не отримує, зате має від своєї праці задоволення для душі.

Завдяки місцевому радіо мешканці Юшківців можуть почути Львівське обласне радіомовлення та шість каналів національного радіо. Також присилають диски з місцевими новинами і з районного радіо. Тож інформацією мешканці забезпечені вдосталь. Крім того, є й свої новації: щонеділі по радіо транслюється служба Божа з місцевої ­церкви.

...Піднімаємося на другий поверх будинку. В одній iз кімнат розташовується «студія». Пан Володимир надягає навушники і демонструє вихід в ефір. Він щонеділі стає ведучим вітальної передачі. «Тут у мене записані всі дні народження моїх односельців, — демонструє господар журнал, списаний прізвищами і датами. — Іноді вітання приносять родина чи друзі, іноді самотужки вигадую. Всіх односельців знаю, тож вітальну музику також без проб­лем вгадую».

Володимир Лагоцький переконує — відновити радіо можна в кожному селі, не всім, правда, це треба. А от у Юшківцях ініціативу підтримали, і радіо «заговорило» в кожній хаті.

  • Голодомори й лихоліття «мами за законом»

    Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>

  • Ноги замість мотора

    30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>

  • За ним сумує місто...

    Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>

  • «Я давно вже став українським націоналістом»

    Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>

  • Не в грошах щастя

    Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>

  • «Ми такі люди — співати вміємо, а балакати не дуже!»

    Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>