«Кучма-3», який не відбувся

      «Українська правда» — найвідоміше політичне інтернет-видання України, що відзначається неабиякою опозиційністю стосовно влади ще з часів редактора Гії Гонгадзе, — з 25 червня до 1 липня друкувало частини політтехнологічної «епопеї» під умовною назвою «Третій термін Кучми. Як це повинно було бути». Ідеться про унікальний за своїм змістом документ — аналітичну записку зі сценарієм обрання нашого дорогого Леоніда Даниловича на третій термін, запропонований російськими політтехнологами. Власне, роль останніх в українській політиці переоцінити важко. Мабуть, не буде перебільшенням сказати, що більшість кроків Банкової відбувається у відповідності до подібних «сценаріїв». Але цей варто все ж виділити окремо, адже його наповнення передбачало не якісь там виборчі трюки та медіа-кампанії, свідками яких ми були два роки, рік тому і є зараз. План обiцяв маніпуляцію не окремими політиками чи суспільними групами, а всією країною, і полягав у створенні справді небувалої для нової України за своїм розмахом кризової ситуації. Результатом мав стати всеукраїнський хаос, що складався б із політичної, управлінської, продуктової, релігійної та міжнаціональної криз і привів би у результаті до влади на новий термін чинного Президента.

      «Україна молода» запитала в редактора «УП» Сергія Лещенка, наскільки можна вірити в достовірність цього документа. Колега зазначив, що підстав сумніватися немає, адже передали його  люди з Москви, близькі до розробників цього плану. Тим більше  датований він ще листопадом минулого року і, зрештою, так і не був схвалений Банковою, тобто не перейшов у стадію впровадження в життя. Тобто опоненти Медведчука та його канцелярії, якби вони були ініціаторами цієї «фальшивки», могли б вигадати й крутіші штучки, аби вколоти владу. А так московська аналітична записка свідчить просто про мораль політтехнологів, які працюють «з Україною», про відсутність у їхньому геніальному розумі будь-яких меж та шлагбаумів. Потрібно створити у сусідів «бардак» — будь ласка, ось вам готовий план, а ви нам за це — суму з енною кількістю нулів.

      Чому саме ця смілива розробка так і не була імплементована (хоча перші ходи були схожі з реальними подіями в Україні наприкінці осені-2003), нам невідомо. Можливо, Медведчук і Кучма схаменулися, відчувши докори сумління за можливу реалізацію «плану Барбаросса». Можливо, навіть він не здався керманичам Банкової достатньою запорукою для кінцевої перемоги на виборах-2004. Але згадати тези цієї розробки таки варто. Хоча б для того, аби помітити «цитати» зі сценарію від політтехнолога-галериста Марата Гельмана або його «учнів» у нинiшнiй виборчій кампанії, яка саме зараз починається.

***

      Отже, на початку розробки московські політтехнологи констатують наявність високого рейтингу в лідера опозиції Віктора Ющенка, який цілком може стати новим Президентом, та катастрофічно низьку популярність чинного гаранта — Леоніда Кучми («у випадку, якщо Кучма буде балотуватися, за нього погоджуються голосувати тільки 8 відсотків; існує фактор «утоми від Кучми»). Тому, якщо опустити розлогі пояснення та виокремити сенс технології, слід просто довести народові, що Леонід Данилович хоч і не може стати кращим — він такий, як є, з усіма перевагами та недоліками, — але без Кучми Україна просто неможлива. Вона захлинеться у вирі політичних та економічних криз. Власне, у цих антиутопічних картинках та окресленні способів їх моделювання і полягає сенс записки.

      Для цього як інструмент використовується до болю знайома політична реформа. Але у випадку її реалізації все мало б бути не зовсім так, як передбачали опозиційні аналітики. Передачу керівних віжок парламентові та Кабінету Міністрів політсценаристи відкрито назвали «іграшковою» і такою, яка мала б діяти лише впродовж нетривалого періоду.  Президент Кучма, виголосивши у новорічному зверненні фактично передачу реальної влади Януковичу (нібито за сценарієм Єльцина—Путіна), мав би відбути в карпатську Гуту й майже не подавати звідти голосу. Хіба що кататися по Україні й агітувати народ за політреформу, а фактично — починати власну, непомітну стороннім очам виборчу кампанію.

      У цей час розгоpтаються колізії по основній лінії напруженості між Сходом та Заходом України («заспів» — гаряча зустріч з'їзду «Нашої України» в Донецьку). Кучма пішов — почався конфлікт його ймовірних наступників Ющенка та Януковича, виразників, відповідно, прозахідного та проросійського світоглядів. І через це в Україні починають чинитися «бардачні» речі. Відповідно до кризового сценарію Кучма призначає 5—7 нових голів облдержадміністрацій — нібито вже в руслі прийнятої політреформи, а насправді — суто для реалізації всього цього бузувірського плану. «Губернатори» для західних областей мають бути яскраво вираженими русофілами, бажано — представниками донецького клану. Відтак на Галичині починаються «істерики», націоналістичні безладдя, мітинги тощо, і центральні медіа лише допомагають піднімати градус напруги.   

      Водночас почато великі торги за всі можливі посади у відповідності до принципів «коаліційної більшості», і жоден обласний голова не може почуватися спокійно. Тривають політичні розборки, в тому числі й на рівні регіонів, а на дворі якраз зима — й без того дуже проблемний час для місцевих влад. Центральні телеканали всіляко підкреслюють, що за ситуацію в регіонах тепер безпосередньо відповідають уряд і парламент.

      На цьому тлі відбувається ескалація територіальних, етнічних та релігійних конфліктів. У Криму заохочуюються земельні суперечки між татарською і російською громадами, і в протистоянні, що от-от може дійти до збройного, готові взяти активну участь російські козаки. «Донецький» «губернатор» Львівщини ухвалює пропольське рішення для задавненої суперечки навколо цвинтаря «орлят» у Львові, до протистояння підключаються українські націоналісти та поляки, Ющенко змушений фактично зайняти пропольську позицію. А «бардак» лише починається...

      Серед наступних пропозицій московських фантазерів — розвиток релігійного конфлікту навколо Іллінської церкви в Чернігові. Тамтешні печери потрібно передати Київському патріархату, щоб спровокувати велике протистояння з патріархатом Московським. Тобто до політичної й міжрегіональної криз додається ще й релігійна.

      До речі, в цей час центральні телеканали навмисно починають випуски новин із міжнародних повідомлень, пропущених через призму інтересів Москви. А ще телебачення розігрує пристрасті навколо наступного переділу економіки — мовляв, Президент ще не встиг піти, а вони вже почали ділити все що можна. Організовуються приватизаційні маневри навколо конкретних підприємств (приміром, Нікопольського феросплавного), нальоти «беркутівців», залучаються профспілки й комуністи, суди, зіштовхуються інтереси бізнесу, близького до оточення Ющенка, а також, передусім, донецька, дніпропетровська, харківська групи.

      Дестабілізовано і парламент, у якому також усі б'ються проти всіх. А в цей час потрібні люди ініціюють всеукраїнський референдум. Він має відбутися в день першого туру президентських виборів — 31 жовтня, і відповісти на питання, чи виступає народ за входження України до ЄЕП та визнання російської мови другою державною. Провідником агітації за референдум виступає Янукович і вся прокучмівська компанія. Автори аналітичної записки твердо переконані, що більшість українців відповість «так» і ЄЕПу, і російській мові. Водночас це допоможе ще суттєвіше розколоти країну на Схід і Захід. А очікувана перемога Віктора Ющенка в першому турі буде затьмарена поразкою його ж переконань на референдумі. Адже ідея всього цього протистояння — інтеграційні, тверезомислячі сили проти печерного націоналізму. Заодно в пасив Віктору Андрійовичу пішов би й програш у питанні політреформи, яка все-таки відбулася. А його перемоги над нездатним утримати ситуацію в країні під контролем Януковичем будуть нічого не вартими, бо якраз навесні на сцену виходить інший суперник... так-так, Леонід Данилович Кучма, весь у білому.

      Перед цим, для певності, слід було розіграти ще одну кризу — продуктово-зернову, ілюструючи її жахи неготовністю господарств до посівної та картинками голодомору-33. Тут політтехнологи ницо згадують «ментальний» страх українців перед повторенням жахів великого голоду. Отже, Кучма відправляє уряд Януковича у відставку і призначає тимчасовий Кабмін на чолі з в. о. Прем'єра — Віктором Медведчуком, який і тут готовий пожертвувати своїм рейтингом задля «розрулювання» створеної (що ним же — масам невідомо) кризи. При цьому Янукович міг би бути посвячений лише в окремі пункти проекту «Кучма-3» і відпасти на передостанній стадії, як відпрацьована ступінь ракети, отримавши за шкідливість посаду хіба що керівника кучмівського виборчого штабу. Який насправді давно вже створений і діє як штаб референдуму. Медведчук працює з власним Кабінетом,— цей уряд, з огляду на всеукраїнську кризу, не є коаліційним, а попередні міністри — просто «жертви».

      Усе в комплексі й мало б привести Леоніда Даниловича на трон утретє. Адже нація пересвідчилася, що відхід Кучми від справ навіть на кілька місяців спричиняє катаклізми, а ймовірні наступники ще не доросли до рівня державних лідерів. Тим часом Конституційний Суд спрацював за графіком і в грудні визнав нинішній, другий, термін Кучми першим після прийняття нової Конституції...

      Однак, попри дрібні схожості переказаного тут сценарію з дійсністю, Украну чекала трохи інша історія...