Музей Слави

Єдиний в Україні музей Ярослави Стецько розташований у селі Юшківці Жидачівського району Львівської області. Його місцевий ентузіаст Володимир Лагоцький практично власноруч облаштував у старому приміщенні школи, де колись учителювала видатна громадська діячка. Все в музеї — від штукатурки на стінах і до деяких експонатів — зроблено його руками. «Ми п’ять років ремонтували приміщення, — розповідає Володимир Микола­йович, показуючи на світлину, де зображена стара, майже розвалена, хатка. — Ось яка вона була, а ось, бачите, що зараз. То ми з шваґром усе робили: я — права, а він — ліва рука. Люди спочатку не зовсім розуміли потреби в такому музеї, були навіть пропозиції знести стару будівлю». Тепер всі мешканці села пишаються ним і з радістю показують дорогу до закладу.

Експонати, як на іконостасі

Допомагали, звісна річ, і місцеві меценати та священики. Зокрема Володимир Микола­йович дуже вдячний настоятелю львівської церкви Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ отцю Оресту Федині, меценату Володимиру Гузару, отцю Олегу Мамчуку, народному депутату Тарасу Стецьківу та депутатам Львівської облради Андрію Микушу й Миколі Пшевлоцькому.

...Заходимо в перший зал. На стіні вирізьблено одне з головних гасел українських націоналістів: «Здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за неї». Одразу за ними фотографії «стержнів» націоналізму: Євген Коновалець, Степан Бандера, Ярослава Стецько, Ярослав Стецько, Роман Шухевич. Ще нижче — історія життя та діяльності пані Слави. «Ідея саме такого розташування експонатів прийшла до мене в церкві, — усміхається пан Володимир. — От, знаєте, як розташовуються ікони в іконостасі? Зверніть увагу, згори донизу, там розповідається Біблія. «Спочатку було Слово, і слово то було — Бог» — саме така ікона — центральна, і з неї починається розповідь.  І так само розташовуються експонати в музеї. Можливо, таке порівняння трохи не пасує, але я ж — не мистецтвознавець і багато консультувався з музейниками, як саме розташувати колекцію. І тут раптом хтось у церкві сказав: «а зроби, як тут», так і зробив».

Одразу під портретом Ярослави Стецько написано її життєве кредо: «Я вірю в Українську націю». Далі — фотографії, які розповідають про її життя. «Ось тут вона поруч зі своїм коханим чоловіком. Вони познайомилися на одному iз завдань, — продовжує Володимир Лагоцький. — Ярослава Стецька вже практично було віддано до рук НКВС iз чеської в’язниці, але його вдалося врятувати, підкупивши охорону. Ярослава, тоді ще Ганна Музика, була приставлена до нього як медсестра. Група потрапила під обстріл, і Ярослава було поранено. Він пролежав у лікарні дуже довго і весь цей час вона була поруч. Так і зародилося їхнє кохання».

Далі — багато фотокарток. Тут — подружжя вітає президент Рейган, тут — вона в оточені однодумців виступає, поруч — виступ з трибуни Верховної Ради. «Більшість експонатів нам передали з Києва, — продовжує директор музею. — Бачите фотографію, де вона готує кутю на Різдво? Нам багато розказували, якою вона в побуті. Як і більшість галичанок, вона була хорошою господинею, любила і вміла смачно куховарити. Знаю навіть, що мала звичку обгризати кісточки з холодцю».

З учительки — в політику

У 1939 році пані Слава, переховуючись від НКВС, приїхала до села Юшківці і, маючи закінчену гімназію, почала вчителювати. «Як розповідають її учні, а серед них була й моя теща, вона була не лише хорошою вчителькою, а й дуже турботливою людиною, — веде далі пан Володимир. — Люди тоді жили дуже бідно, діти часто приходили до школи голодні і босі. То вона, коли таке бачила, спочатку забирала дитину до сусідньої кімнати, відігрівала, поїла чаєм, годувала, а тільки потім урок починала».

Саме тут, у теперішньому музеї, вчителька й жила. Крім двох класів, де навчалися діти, тут були ще маленька кімнатка, кухонька та... таємний підвал. Про нього ніхто не знав, бо в будинку завжди жили вчителі і до нього ніхто не заходив. Пізніше, в 1944 році, тут була влаштована друкарня, де друкували підпільну літературу, яку потім розвозили по всьому району. Спускаємось донизу. Всередині малесенька кімнатка, де стоїть друкарський верстат та кілька газет для прикладу. В попередньому залі в рамках і під склом показані «літучки», які розкидали як агітки. Щось схоже друкували й тут, наприклад, «Присягу вояка Української повстанської армії»: «Я, воїн Української повстанської армії, взявши в руки зброю, урочисто клянуся своєю честю і совістю перед Великим Народом Українським, перед Святою Землею Українською, перед пролитою кров’ю всіх найкращих синів України...» Також саме тут з’являлися на світ газета «За Українську Державу», журнали «Український комар», «Повстанець» та «Ідея і Чин». Керував друкарнею Дмитро Сусік.

«А ось через це віконечко вночі все надруковане передавалося на розповсюдження, — показує Володимир Лагоцький, відчиняючи залізні дверцята. — У той час ця місцина була заса­джена кущами і повстанців ніхто не бачив».

Один з експонатів — верстат німецької фірми Gutenberg, на якому, власне, і друкували вся продукцію. Його директор музею змайстрував власноруч. «Усю зиму ним займався, — усміхається пан Володимир. — Найважче було знайти зразок. Весь iнтернет перебрав. Але ось — верстат готовий!»

«Була при такій справі і охорона, — додає пан Володимир. — Як потім сама Слава Стецько розповідала, в цім підвалі вони знаходились разом iз хлопцем–охоронцем, що тримав у руках карабін. І хлопчина ненароком вистрелив, чим усіх до смерті налякав. Я потім шукав тут місце від кулі, але так і не знайшов».

У наступному залі — відтворено київський кабінет Слави Стецько. Її крісло, стіл, телефон, друкарська машинка, прапори і навіть ікона. «Це майже такий самий кабінет, у якому працювала Слава Стецько, — продовжує розповідь пан Володимир. — Поруч гіпсовий ангел з її могили на Байковому цвинтарі. Їх було два, яких потім замінили бронзовими копіями, тож цей потрапив до нас».

Багато речей передали до музею родина Лесі і Степана Брацюнів (голови КУНу), родичі Слави Стецько. Зокрема, у музеї є особисті речі громадської і політичної діячки. На манекені висить дуже гарна вишивана сорочка. «Це — подарунок, — пояснює Володимир Миколайович. — Сорочку подарували Славі Стецько під час її поїздки до Тернополя. Бачите, — унікальна вишивка на домотканому полотні! Але має сорочка і один недолік — вона дуже важка». Є в колекції й особисте пальто Ярослава Стецька, яке музею привезли зі Стрия.

Особливу атмосферу музею додає своєрідна колекція унікальних ікон. Деякі з них — церковний подарунок, деякі — сімейні реліквії. «Обидві ікони — дев’яностих років XIX сторіччя, — розповідає пан Володимир. — Їх нам різні церкви подарували. А ті три ікони — власність ще мого прадіда. Схожих на них я ще ніде не зустрічав». І справді, подібне зустрінеш украй рідко! Ці ікони XIX століття виконані на домотканому полотні. На старовинних образах навіть видно засушені стеблинки рослин, які також впліталися у святі лики. А обличчя, руки і силуети Ісуса Христа та Матері Божої вирізані зі слонової кістки.

Криївка в мініатюрі 

Крім історії життя та діяльності Слави Стецько, музей має й інші експонати часів УПА. Серед них — макет криївки, прототип якої розташовується за кілька кілометрів від села, у лісі. В ній є все — опалення, туалет, двоповерхове ліжко. «Я два тижні майстрував її з дерева, — розповідає пан Володимир. — А справжня — зараз завалена землею в декількох місцях. Про її існування мало хто здогадувався, адже будували її таємно. Навіть викопану землю вивозили за кількасот метрів. Але хтось таки дізнався, і сховок розкрили. Тоді хлопці, що там жили, всі загинули. Але загинули як герої — живими не здалися». До слова, краяни вирішили, що криївку треба відновити, тож незабаром люди візьмуться за ще одну благородну справу.

«Користуючись нагодою, запрошую всіх, кого цікавить життєпис Слави Стецько, відвідати наш музей у Юшківцях», — каже наостанок Володимир Лагоцький. Ентузіаст, завдяки якому з’явився цей заклад, має ще багато планів на перспективу. Історія повстанських змагань на Жидачівщині багата. Наступний крок — зробити її доступнішою для всіх. «Зараз один із наших дослідників, О. Данилишин, закінчує карту і книгу, на якій показані всі точки, де колись розташовувались криївки, велися бойові дії чи друкувалася підпільна література, — пояснює Володимир Лагоцький. — А потім ту карту і книгу ми перенесемо в цифровий формат. У музеї є комп’ютер, де можна буде, вказавши точку на карті, довідатись про неї всю інформацію».

БУЛО ДІЛО

Хоча музей існує лише три роки, він уже має свої «історії». Одна з них відображена на фотокартках під склом. «Я постійно досліджую історію повстанців з наших країв, — пояснює пан Лагоцький. — І одного разу до мене звернулася жінка, батько якої був в УПА. Поки я шукав історію його життя, виявилось, що він мав ще одну доньку, від іншої жінки. І зведена сестра мешкає в нашому ж районі! Так вони все життя і жили, навіть не здогадуючись про існування одна одної. А на цих фотографіях вони вперше зустрілися і обіймаються на радощах».

ДО РЕЧІ

Музей Слави Стецько у Юшківцях виконує ще одну важливу роль — виховну. Саме сюди щороку приїздять під час канікул монахині й викладають дітям катехизис. Крім того, всі відкриті уроки з історії та національні свята учні проводять саме тут. Щорічно в день народження Слави Стецько музей організовує конкурс патріотичної пісні, де беруть участь школи району.