Сегмент пам’ятi — символичне кладовище на мiсцi падiння лiтака.
Десять років тому на військовому летовищі «Скнилів» під час авіашоу просто на голови людей упав літак. 75 осіб загинули на місці, ще двоє померли в лікарні. Згодом 447 громадян були визнані потерпілими внаслідок авіакатастрофи. Зазвичай про них згадують за кілька днів до чергової річниці трагедії. А в період між сумними датами жертви і потерпілі Скнилова змушені боротися зі своєю бідою і болем самі...
Надії Ковбак, яка через Скнилівську трагедію стала інвалідом, iз кожним роком стає тільки гірше: «Їй уже нічого не хочеться, — каже сестра Алла Савка, яка доглядає Надію Ковбак. — Із кожним роком її стан погіршується. Скоро перетвориться на квітку — і все. Навіть телевізор не дивиться. Читати не може, бо каже, що їй в очах двоїться. Увесь день просто лежить у ліжку. Інколи вийде на вулицю погуляти і знову лягає. Останнім часом iз пам’яттю в неї погано. Вона не пам’ятає нічого з того, що сталося тоді на летовищі. Впізнає своїх друзів, але все рідше. А бувало таке, що вийде з ванни і не може знайти свою кімнату. Наприкінці минулого року мусила покласти сестру до лікарні, бо в неї зовсім нерви розхиталися. Нервова була, постійно хотіла кудись бігти, постійно відчувала якийсь неспокій. То тепер трохи краще, але щодня п’є ліки для покращення пам’яті, хоча мені здається, що допомагають вони мало».
Свого часу Надія Ковбак пережила кілька складних операцій: «Одразу після трагедії їй зробили операцію, щоб мозок міг нормально функціонувати, — продовжує сестра. — Для цього вирізали частинку черепа. Через два або три роки вставляли туди пластини. А ще — численні переломи: ключиці, лопатки, ноги і руки, травми хребта. Час від часу проходимо курс лікування».
Перед десятою річницею Скнилівської трагедії родині видадуть матеріальну допомогу, на відміну від інших років. «Допомагали одразу після аварії, а потім вже ні, — каже пані Алла. — Якщо і були якісь матеріальні допомоги, то точно не щороку. А ми самі не звертались, бо що їй тепер допоможе? Напевно, вже нічого...»
Стефан Козак, голова громадської організації «Скнилівська трагедія», який у тій жахливій трагедії втратив сина, каже, що цього року в Європейському суді з прав людини нарешті почали розглядати їхній позов. «Усі необхідні документи чекали своєї черги на розгляд у Стразбурзі ще з 2006 року, — пояснює пан Стефан. — І вже цього року їхні юристи зверталися до наших адвокатів за роз’ясненнями. Наші головні вимоги до України складаються з п’яти частин, в яких, як на нас, були порушення. Нашою Конституцією гарантовано право людини на життя, але держава виявилася неспроможною захистити наших рідних. Також досудове слідство в Україні у цій справі було затягнуте, крім того, ми вважаємо, що суд був необ’єктивним, адже винуватцями були військові, яких судили за військовий злочин у суді для військових і покарання вони відбувають у в’язниці для військових. Також ми відчуваємо дискримінацію щодо себе у порівнянні з громадянами інших держав. Адже, як пригадуєте, в 2001 році родинам загиблих пасажирів літака (іноземців), що був збитий українською ракетою, виплатили компенсації по 200 тисяч євро. Наші адвокати багато працювали, щоб знайти прецеденти в Європі випадків дискримінації власних громадян. Їх було лише три. До речі, хочу пояснити, чому ми вимагаємо матеріальної компенсації: лише через відкшкодування моральної шкоди ми можемо добитися того, щоб державу визнали винною у затягуванні слідства, необ’єктивності суду, дискримінації власного народу».
Нагадаємо, що лише Володимир Топонар — командир екіпажу літака Су–27 — зараз відбуває термін ув’язнення. Улітку 2008 року Військовий апеляційний суд центрального регіону України виправдав чотирьох генералів, дотичних до організації скнилівського авіашоу: Віктора Стрельникова, Олександра Волошенка, Володимира Алексєєва та Сергія Онищенка. Значно раніше, у червні 2005 року, цей же суд присудив 14 років колонії командиру екіпажу Володимиру Топонару і вісім років — другому пілоту Юрію Єгорову (пізніше його помилували і зменшили терміни майже наполовину). Екс–заступнику командувача 14–го авіакорпусу генерал–майору Анатолію Третьякову належало провести у в’язниці шість років, а командиру авіаескадрильї Юрію Яцюку — п’ять. Начальника служби безпеки польотів 14–го авіакорпусу Анатолія Лукіних засудили до чотирьох років позбавлення волі умовно. Сьогодні з усієї цієї групи сидить лише Топонар — у Кагарлицькій виправній колонії № 115 Київської області.
«Напередодні 10–ї річниці трагедії міська й обласна влада виділятимуть матеріальну допомогу, — говорить пан Стефан. — Для цього міська влада провела анкетування всіх потерпілих сімей. Крім того, ще мають виділити кошти для інвалідів із фондів «губернатора» і міського голови. Але це — мізер. Цим людям лікуватися треба щодня, вони втратили ногу чи руку і мають міняти протези. Взагалі Скнилівська трагедія — це кривава пляма в історії міста, яка залишиться назавжди. І нам би хотілося, щоб місто більше йшло нам назустріч. До прикладу, капличка була створена лише завдяки вольовому рішенню Андрія Садового. До того часу офіційні документи на її створення ніяк не могли пройти через усі бюрократичні кабінети».
Як повідомила заступник начальника головного управління соціального захисту населення облдержадміністрації Оксана Яковець, для виявлення та вирішення проблемних питань провели обстеження умов проживання 54 сімей. За результатами обстежень прийнято рішення надати грошову допомогу двом сім’ям інвалідів по 10 тисяч гривень кожній та 27 родинам — по 2 тисячі гривень. Загальна сума, яку виплатять як матеріальну допомогу, — 74 тисячі гривень.
Не варто наголошувати, що цих грошей не вистачить на всіх постраждалих. До прикладу, Ольга Хміль, бабуся постраждалих Олега та Остапа, вже і не рада такій допомозі. Нагадаємо, що під час авіашоу мама дітей затулила своїм тілом молодшого сина, чим і врятувала дитині життя. А сама загинула. Тоді фото закривавленого Остапчика облетіло весь світ. Зараз він вчиться у школі та дуже любить математику, а старший Олег — уже студент Львівської політехніки, вивчає економіку.
«Знаєте, ми ніколи не просили ніякої допомоги, — каже пані Ольга. — Завжди здавалось, що це якась милостиня. І не хотіли, щоб нам про це нагадували. Саме тому я не люблю давати інтерв’ю. Але теперішня ситуація просто вражає. Грошей на таку хвалену матеріальну допомогу вистачає не всім, і до нас приходили з перевіркою з соціальної служби. Дивилися, кому допомога більше потрібна. Перевіряли, чи є в нас холодильник, телевізор, пральна машинка. Невже, щоб отримати допомогу, ми маємо, як бомжі, жити?! Та ми ніякої допомоги не просили ніколи, а тут самі запропонували, але з такою перевіркою прийшли! То я думаю, якщо ми маємо телевізор і холодильник, нам грошей і не вистачить... Але то не біда, бо всі ті роки влада особливо і не допомагала. Може, коли–не–коли на Миколая коробку цукерок в подарунок — і все. Фонд «Карітас» допомагає, ж це не влада. До речі, пільг при вступі у ВНЗ у старшого онука не було, нам сказали: «Не передбачено». Хоча після трагедії казали, що діти матимуть пільги при вступі, що вчитимуться на бюджетній формі навчання, а тепер — «не передбачено»...
До десятої річниці Скнилівської трагедії запланована низка заходів. «Ми вирішили відзначити річницю скорботно, але світло, — розповідає «УМ» Стефан Козак, голова громадської організації «Скнилівська трагедія». — До Львова приїде відомий у світі скрипаль iз Відня Ісидор Вімер. Він сам родом зі Львова. В перші дні трагедії він ініціював і організував у Відні концерт, гроші за який були перераховані постраждалим. Тож буде концерт за його участю. Він також запросив оперну співачку Вікторію Лук’янець. Уже є її попередня згода, тож ми сподіваємось, що вона приїде. А 27 липня об 11–й годині відбудеться екуменічна молитва біля каплички Всіх святих українського народу і пам’яті жертв Скнилівської трагедії, потім також буде молитва біля Сегмента пам’яті, що на місці падіння літака, і панахида на Голосківському кладовищі, де захоронені неідентифіковані рештки тіл. І в 17.00 у Львівському міському органному залі буде концерт–реквієм за участю пана Вімера та львівських митців. У суботу, 28 липня, о 10–й ранку в церкві св. Юра буде поминальна служба Божа і після неї в церкві ж відбудеться концерт пана Вімера та Вікторії Лук’янець».
Як повідомили «УМ» у прес–службі Львівської архієпархії УГКЦ, за розпорядженням владики Ігоря, у Львові цього дня у всіх храмах відбудеться поминальна служба. А концерт, на якому співатиме Вікторія Лук’янець, буде особливим, адже пані Вікторія і сама є прихожанкою собору святого Юра. Вона виконає кілька творів на поминальні мотиви.
На Черкащині неподалік села Новоселиця Чигиринського району виявлено розритий скіфський курган «Устина могила». «Ми виявили це випадково, коли вибралися на тамтешню висоту, звідки як на долоні відкривається неймовірної краси місцина. >>
У найстарішому столичному кінотеатрі «Жовтень» днями презентували документально-ігровий фільм режисера Тараса Химича «Легіон. Хроніка Української галицької армії 1918-1919». Фільм створений командою львівської студії Invert pictures. >>
Вчора, 22 березня, було поховано тіло відомого українського журналіста, редактора iнтернет-видання «Українська правда» Георгія Гонгадзе. Зайве нагадувати, ким був Георгій і чим стала для України його смерть, а точніше, ті обставини, котрі супроводжували його викрадення та вбивство у 2000 році. >>
«...Ми, учасники бойових дій воїни-«афганці», підемо з Майдану, якщо побачимо, що нормально запрацює уряд, економіка держави оживе, політики почнуть виконувати свої обіцянки; побачимо, що люстрація посадовців проводиться, відбувається очищення від кримінальних елементів у владі, та й просто на вулицях», — говорив у інтерв’ю Олег Міхнюк 22 лютого 2014 року, яке згодом увійшло у книгу Валентини Розуменко «Майдан... >>
Два роки тому в Києві відбулися події, які увійшли в історію як «криваве Водохреще» або «Вогнехреще». Тоді на Народному вічі в центрі столиці зібралося кілька десятків тисяч мітингувальників, які висловили своє обурення ухваленими напередодні диктаторськими законами. >>
