Еліна Світоліна: Перших преміальних вистачило на півмобілки

Українських тенісистів, які вигравали юніорські турніри серії «Великого шолома», можна перерахувати на пальцях однієї руки. У 1991 році першим це зробив Андрій Медведєв, який переміг на «Ролан Гарросі». Через 13 років Катерина Бондаренко стала найсильнішою дівчиною на Уїмблдоні, а в 2010 році Еліна Світоліна підкорила ті самі ґрунтові корти Парижа. Цього літа Еліна мала чудову нагоду стати першою українською юніоркою з двома перемогами на «Гранд слемі», але у фіналі Уїмблдону поступилася канадці Ежені Бушар.

Тепер харків’янка виступатиме лише поміж дорослих. Власне, переходити на вищий рівень 17–річна Еліна почала ще з початку цього року. Станом на вчора вона була четвертою ракеткою України і 164–ю — світу. Минулого тижня Світоліна дійшла до півфіналу «50–тисячника» серії ITF у Донецьку, а цього вівторка грала на турнірі WTA в Баку, де, щоправда, поступилася в першому раунді.

Про перехід з юніорів у світ «перших ракеток» амбітна тенісистка розповіла в інтерв’ю «УМ».

«Потрібно день–два, щоб пережити важку поразку»

— Еліно, тенісистам, напевно, як нікому іншому у спортивному світі, доводиться постійно переїжджати з місця на місце в пошуках нових турнірів. Такий кочовий спосіб життя вас влаштовує?

— Цілком. Мені подобається подорожувати, подобається грати в теніс. Іншого способу буття я навіть і не уявляю.

— Зважаючи на часті переїзди, чи маєте час посумувати після поразок, розібрати причини? І порадіти перемогам?

— Звичайно, що після поразок почуваєшся дуже важко. Адже ти віддав усі сили для перемоги — і в підсумку зазнав невдачі. Відверто, я дуже засмучуюсь, коли програю. Мені потрібно один–два дні, щоб повернутися до нормального життя і знову почати тренування. Для себе я давно вирішила, що кожен матч повинна грати на перемогу. Як показує моя статистика, перемог у мене більше, ніж поразок — не люблю програвати. Хоча скажу трохи інакше: я більше не люблю програвати, ніж люблю вигравати.

— Хто вас підтримує, коли важко?

— Намагаюся сама виходити з цього стану — аналізую матч, думаю над тим, що саме маю виправити. Хоча, насправді, всі намагаються допомогти — моя сім’я, близькі, друзі. А коли поразки зовсім тяжкі, як, скажімо, фіаско у фіналі юніорського Уїмблдону, то телефонує мій спонсор (харківський бізнесмен Юрій Сапронов. — Авт.), намагається втішити.

— Що завадило виграти Уїмблдон?

— У тому матчі я не змогла зіграти у свою гру, не показала й половини своїх можливостей. А моя суперниця згодом визнала, що у цьому фіналі продемонструвала найкращий теніс у своєму житті. Так склалися обставини: Бушар грала добре, а я — погано.

«Дорослі більше концентруються на кожному розіграші»

— Надалі ще будете змагатися на юніорських турнірах?

— Думаю, Уїмблдон–2012 став останнім виступом на молодіжному рівні. Швидше за все, на чемпіонаті США грати вже не буду.

— На дорослих турнірах ви вже граєте впродовж року. Як воно — виходити на матчі з юніорами після суперництва з професіоналами?

— Для себе я помітила особливість: дорослі більше концентруються на кожному розіграші. Професіонали із топ–20 намагаються чіплятися за кожен м’яч. Ті, хто входить далі в першу сотню WTA, вже не такі вперті. А юніори стараються просто грати. То виграють, то програють. Просто набираються досвіду.

— Із ким вам цікавіше грати — з юніорами, коли можна ви­грати значний турнір у молодшому віковому розряді, чи з дорослими, де існує велика ймовірність поразки вже в першому раунді?

— Із молодими грати значно легше, адже вони не настільки сконцентровані, як профі. У 15 років дівчата ще не володіють тими тонкощами, що мають професіонали. Було два матчі, в яких я в третьому сеті програвала 0:2, однак мені вдавалося виграти шість геймів поспіль. У тих протистояннях я начебто нічого надзвичайного не робила, проте мої юні опонентки не могли нічого вдіяти. Думаю, давався взнаки мій досвід зустрічей із старшими тенісистками.

«Щоб стати мільйонером, треба залишатися в топ–20 багато років»

— Еліно, ви кажете, що не уявляєте життя без тенісу. І що, ніколи не було бажання закинути подалі ракетку й зайнятися чимось іншим?

— Справді, траплялося чимало ситуацій, коли було дуже тяжко й хотілося відпочити — тиждень–другий. Проте зав’язати з тенісом назавжди — ніколи й не думала про таке. Була потреба відпочити і після перемоги на юніорському «Ролан Гарросі», і після неприємних поразок.

Буває, запитую себе: чим буду займатися, якщо не тенісом, — і не знаходжу відповіді. На корті я з чотирьох років, тут проходить усе моє життя. Зрештою, теніс — це вже моя робота, яка дозволяє заробляти гроші (за даними сайту WTAtennis.com, 17–річна Світоліна вже заробила за кар’єру 45 тис. дол. — Авт.).

— На що ви витратили перші призові?

— Придбала собі мобільний телефон. Тоді «мобільник» був ще дорогим задоволенням, тому перших зароблених грошей було замало. Додали батьки, але свою половину я таки зібрала.

— А як щодо суто жіночих інтересів, як–то шопінг, приміром?

— Витрачати гроші в магазинах — не моє захоплення. Зізнаюся, що люблю смачно поїсти, але не більше.

— На чиїх плечах лежать ваші фінансові справи?

— Усі зароблені на турнірах гроші йдуть у сім’ю, але певний процент я забираю собі й слідкую за ним сама. Намагаюся себе контролювати (сміється).

— Не раз доводилося чути розмови батьків, які, розмірковуючи над майбутнім своїх дітей, прагнуть віддати їх у тенісні школи, щоб у майбутньому вони змогли заробляти мільйони. Що скажете про таке?

— Отримувати в тенісі великі гроші — зовсім не легка справа, для цього слід виконати велику роботу. Зараз я не заробляю так багато. Більше витрачаю на переїзди, на тренера, інші організаційні питання. Щоб стати мільйонером, потрібно багато років протриматися в топ–20.

«Серена Уїльямс теж жива людина»

— Нещодавно ви дебютували у складі національної збірної в Кубку Девіса. Як вам вдалося у такому юному віці потрапити в головну команду країни?

— У той момент я навіть не думала, що гратиму в збірній. Але відмова Катерини Бондаренко дозволила мені реалізувати свою мрію. Для мене велика честь грати за свою країну. Шкода лише, що я не змогла принести збірній жодного очка в матчі з американками.

— Однією з ваших суперниць була сама Серена Уїльямс. Здається, це була ваша перша гра з тенісисткою екстра–класу. Можливо, взяли автограф чи щось інше на згадку про зустріч із живою легендою, яка, пригадується, похвалила вашу гру?

— Так, я вперше грала з такою іменитою тенісисткою. Водночас у ній немає нічого особливого — Серена також гравець, жива людина. Звісно, вона тенісистка високого класу, й мені хотілося б навчитися подавати так, як Уїльямс.

— Подача не в останню чергу пов’язана з габаритами тенісистки. А Серена має значно потужнішу тілобулову, ніж ви.

— Для подачі насамперед важлива технічна складова. І щоб подавати, як Уїльямс–молодша, за 200 км/год, не обов’язково мати велику м’язову масу. Є дівчата, які подають так само добре, але не мають таких антропометричних даних.

— Яка максимальна швидкість вашої подачі?

— Здається, 170 км/год.

ДОСЬЄ «УМ»

Еліна Світоліна

Майстер спорту з тенісу.

Народилася 12 вересня 1994 р. в Одесі.

Член національної збірної України.

Переможниця юніорського турніру «Ролан Гаррос» 2010 р., фіналістка Уїмблдону–2012. Перша ракетка в рейтингу юніорок у 2010 р.

Поточна позиція в рейтингу WTA — 164.

Перший тренер — Валентина Васильєва.

Зріст — 174 см, вага — 64 кг.

Закінчила середню загальноосвітню школу.

Хобі — вейкбординг (катання на дошці за катером на кільватерній хвилі).