«Студенти — не бидло, Царенко — не ректор»

      Безстроковий страйк розпочали студенти Сумського державного університету. Наметів у сквері Шевченка стало ще більше. Бо студенти університетів дуже хочуть почути відповіді на багато запитань: чи законно відбувається процедура ліквідації-реорганізації вузів? Чому iз СумДУ вже почали вивозити меблі і зірвали вивіску на вході, а заразом — і українську державну символіку? Чи проведені, як належить, інвентаризація, детальна ревізія? Бо ж матеріальні цінності та фінанси мають здатність губитися в метушні. І чи законно здійснюється кадрова реорганізація? Запитань ще багато. Серед них і те, чому так довго й цинічно мовчить Київ? Готується до передвиборчих перегонів? Але ж у виборчому процесі мають брати участь ще й виборці. Зокрема ті, які сидять сьогодні у сквері Шевченка.

Перспективи — в реальність

      Перша акція протесту сумських студентів була спричинена ще указом Президента про об'єднання трьох сумських університетів — Національного аграрного, Державного педагогічного та Державного в єдиний національний університет. Точніше, не самим указом, а тим, що передувало йому в Сумах; тим, як форсовано відбуваються події; тими перспективами, які прогнозувалися. Попри тиск та залякування, студенти зверталися з листами до органів влади, виїхали до Києва пікетувати Верховну Раду, Кабінет Міністрів. «Ми не отримали відповідей, — говорили вони. — Жоден із сумських депутатів не підійшов до нас, коли ми стояли перед Верховною Радою. А коли депутата Царенка запитали, чому під ВР стоять сумські студенти, він сказав: то не студенти, то ніхто. Ми — не ніхто...».

      Те, як прискорено відбувається об'єднання, не могло не викликати здивування і настороженості. Практично єдиним аргументом сумської влади та освітніх чиновників, які ініціювали процес, було те, що народжуваність різко зменшується і незабаром не буде кому навчатися у вузах. Громадська думка за діями вбачала інше: вибудовування системи контролю за студентами та викладачами під час наступних виборів, а також інтерес фінансовий. Бо ж не раз кулуарно йшлося про величезні борги, які має аграрний університет і які нібито мають плавно розсмоктатися під час об'єдання за рахунок університетів інших. Цю «пліткову» тезу, до речі, ніхто впродовж дискусій не спростував.

      Перспективи, намальовані громадською думкою, були безрадісні: знівелювання кращих традицій існуючих вузів у ході об'єдання їх під вивіскою далеко не кращого аграрного; призначення ректором не науковця, а швидше господарника, керівника аграрного університету і нардепа-есдека Олександра Царенка; скорочення вузівських кадрів — на смак майбутнього керівника; нехтування правами студентів, починаючи з того, що всі будуть слідом за студентами-аграріями не вчитися, а виконувати функції двірників на безкінечному прибиранні території...

      Й от у такому ж прискореному порядку приймається постанова Кабміну про об'єднання. Випадково чи ні, але досить символічно: про це в Сумах оголосили 22 червня. І в. о. ректора призначається хто? Царенко. Першим, що він зробив у СумДУ, були збори студентів та оголошення вимоги: виділяти щодня по двісті чоловік для прибирання території. Аудиторія піднялася і покинула приміщення. На зібранні викладачів пан Царенко запропонував проголосувати за статут нового університету, той, якого в очі ще ніхто не бачив. Не проголосували лише одиниці. Цим одиницям нью-ректор заявив: «Ну, ви мене ще взнаєте...» І так далі...

Мітингувати — до Шевченка

      На підходах до майдану Незалежності, де мав відбутися мітинг студентів, стояли викладачі. Вони отримали завдання завертати студентів додому. Та й загалом ніч перед святом Конституції була для багатьох безсонною. Розповідають, керівництво вузів дало завдання сидіти всю ніч і телефонувати студентам, аби відмовити їх від виступів.

      Не спалося ще декому. Додому до студентського ректора СумДУ Ірини Меркун приїхали два «амбали», які, не представившись, відкрито погрожували її батькам, якщо Іра не припинить мітингувати. Ще одного студентського активіста зустріли в під'їзді дому й також «попередили».

      Напередодні до Сумського комітету молодіжних організацій, який допомагав студентам в організаційних питаннях, з відеокамерою приїхали представники міліції і вручили рішення суду про заборону проведення мітингу на майдані, зафіксувавши це на плівці. До речі, під офісом СОКМО ввечері сиділи люди, які фотографували всіх, хто входить та виходить. Треба віддати належне керівникам СОКМО і, зокрема, Олегу Медуниці — жодних правил та норм мітингуючі намагалися не порушити: всі були попереджені про відповідальність та можливі провокації. Тож мітинг перенесли до скверу Тараса Шевченка.

      Присутніх було значно більше, ніж на першому мітингу. В руках тримали плакати: «Суми — не місце для експериментів», «Студенти СумДУ проти ТАКОГО об'єднання», «Студенти повинні вчитися. А двірники — прибирати», «Ні — диктатурі Царенка». Гасло з великим «не» посередині розділяло слова: «Студенти — не бидло, Царенко — не ректор, СНУ — не університет».

      «Наші права відверто ігнорують, — сказала ведуча мітингу, маленька й зовсім схудла за останній час Ірина Меркун. — Лише коли ми сказали, що оголосимо безстрокову акцію і будемо ставити намети, Царенко вирішив зустрітися з нами». «Мене та інших активістів намагалися підкупити, — розповідав Володимир Чепік. — Судячи з обіцянок, якби я згодився не стояти сьогодні тут, то вже міг би стояти десь у київському аеропорту і з відкритою візою їхати на якусь сонячну Мальту...». Виразним був виступ одного з найяскравіших сумських викладачів професора Леоніда Мельника. До речі, з числа тих, кому пан Царенко пообіцяв «його взнати».

      Леонід Мельник наголошував на необхідності позитиву спільних дій. Не боротися проти об'єднаного вузу, а за збереження свого, одного з найкращих в Україні. Не обурюватися розпорядженнями вищих керівників держави, а донести і до Президента, і до голови Кабміну, що їх нагло введено в оману і ситуація в Сумах неадекватна. Не чекати провокацій з боку міліції та СБУ, а підкреслювати, що це — наші випускники, наші співгородяни, які не повинні йти проти своїх друзів чи дітей. Не озлоблюватися проти чиновників, а дати їм можливість приєднатися до студентства. «Кажуть, що наші дії спровоковані політиканами, що все це — якісь політичні заходи. На жаль, жодна партія не підтримала нас. І ми просимо — підтримайте... Говорять, що на мітинги збираються лише п'яниці, наркомани та дебошири. Тут стоять мої кращі студенти... Вони також бояться. Коли я прийшов до них, як вони стояли біля Верховної Ради, я побачив от Іру — тремтячу від холоду й страху дитину. Але ці діти відстоюють свої права. І вони повинні знати, що ми — з ними. Раніше я був їх професором. Тепер вони стали моїми викладачами...»

Цирк навколо драми

      «Ні цим викладачам, ні цим студентам не буде місця в Сумах, — кажуть сумські песимісти (чи реалісти?). — Їм треба шукати десь інше місце роботи та навчання». Що ж, за нинішніх умов цілком може статися...

      Відразу після мітингу, поступившись місцем керівникам області, які прийшли покладати квіти до Шевченка й «не помітили» студентський гурт поруч, учасники акції почали розбивати намети. Тут же, у натовпі, виникло заворушення: бритоголовий парубок нахилився, швидко висмикнув пакілець, аби порушити палатку. Його спробували не випустити з кола, у мегафон почали гукати на допомогу міліцію. Але правоохоронці, яких навкруг було більш ніж достатньо, на поклик не поспішили. «Яке завдання ви сьогодні маєте, захищати студентів чи навпаки?» — запитали ми незворушного майора у формі. «Не допускати порушень громадського порядку,» — відповів він. На запитання, чому ж не втручається в ситуацію, коли кличуть міліцію, не відповів. Коли в коло, утворене студентами, запросили начальника Зарічного райвідділу міліції пана Чміля, він таки почав кликати підлеглих підійти. На поклик швидко не відгукнулися. Особливо сподобалося присутнім уточнення при черговому заклику: «Прошу підійти міліцію у формі». Без форми було достатньо...

      А Суми — доволі маленьке місто. І коли я пройшла вранці повз машину, навколо якої тусувалися нібито дорожні робітники в яскравих жовтогарячих куртках, то, не знаючи їх, відразу подумала — не дорожники. Ні виправка, ні поведінка не ті. За кілька хвилин знайомі називали навіть прізвища тих переодягнених «беркутівців» — тут всі всіх знають. І, до речі, можна зрозуміти міліціонерів, які не кинулися затримувати провокатора біля намету. Бо ж його теж встигли сфотографувати і впізнати. Хоча він був у цивільному... Так, міліція — теж наші хлопці, як говорив професор Мельник. Але добре, якби це розуміли й вони. Якби усвідомили, що їх долями так само намагається хтось бавитися, як бавиться долею студентів.

      ...На ніч у наметах чергували й батьки, й представники громадських організацій: боялися провокацій. О другій годині ночі, розповідають вони, до них прийшов начальник обласного управління освіти й науки Володимир Чирва, дехто з керівників вузу. Студенти відмовилися вести якісь переговори, сказавши, що пан Чирва їх вже обманув і що він y даній ситуації вже не може приймати рішень. Вимога ж у страйкуючих тепер одна: відміна указу та постанови Кабміну.

      Чи не анекдотично пролунало запрошення серед ночі піти на зустріч до обласної адміністрації — там студентів, мовляв, чекає заступник голови. Що ж, з дев'ятої ранку до двох ночі — саме час, аби встигнути вирішити зустрічатися зі студентами чи ні. Ще й викликати їх о такій порі, за звичкою, «на килим». Втім, не виключено, що це була знову-таки провокація...