Епіцентр життя Харкова в ці дні перемістився до майдану Свободи і сусіднього з ним парку Шевченка, де у фан–зоні щодня вболіває багатотисячна юрба футбольних фанатів. Одні шаленіють від гри, стежити за якою можна одразу на трьох гігантських екранах, інші спостерігають за тим, як це гарно виходить в перших. Місця вистачає усім: під фан–зону Євро–2012 у Харкові виділили майдан, який вважається найбільшим у Європі й стійко утримує світове «срібло», займаючи майже 12 гектарів центральної частини міста.
Експресивні голландці, стримані німці й росіяни з ведмедем
Харківська фан–зона у перші ж дні чемпіонату пережила два тайфуни емоцій: печальний та ейфорійний. Спочатку тут безмовно плакали голландці, повернувшись із програшного матчу з данцями, а вже за два дні шаленіли від щастя українці, вітаючи забиті голи у ворота шведів. Як повідомив сайт міськради, у день матчу Україна—Швеція фан–зону заполонило 60 тисяч уболівальників. Рівно стільки може вмістити майдан Свободи, на якому не було де яблуку впасти. Люди, за винятком глядачів із віп–сектору, стояли тісним натовпом уздовж усіх 750 метрів майдану, а ті, хто встиг зайняти місця під велетенськими телевізорами, сиділи просто на асфальті. «Фанське» море хвилювалося, волало, плакало і просто божеволіло в унісон забитим голам. «Щось подібне було, коли наші вийшли з групи на чемпіонаті світу, але тоді не було такої зони, щоб можна було вболівати разом, — поділився враженнями з «УМ» молодий чоловік, з ніг до голови в екіпіровці фаната української збірної. — Тоді, пам’ятаю, увесь вечір машини гуділи і з багатьох кабаків лунали звуки національного Гімну. Якщо наші виграють і зараз, історія повториться». Що тішить, шаленство емоцій було винятково доброзичливим: усі браталися, свистіли, запускали (суворо поза зоною) феєрверки, ніхто нікого не бив.
За час проведення чемпіонату у харків’ян і голландців, які поселилися у місті на всі три групові матчі своєї збірної, з’явилася стійка традиція дивитися футбол на майдані разом. Близько сьомої вечора сюди починає підтягуватися народ з усіх кінців Харкова і розходиться не раніше півночі, по завершенні другої гри. «Гостюють» тут час від часу й фани інших збірних — наприклад, росіяни у дні гри їхньої команди. І хоча самі матчі команди Росії проходять у Польщі, пройнятися атмосферою Євро її вболівальники охоче приїздять до географічно ближчої України. Від українців та голландців російські вболівальники відрізняються більш скромною «фанською» атрибутикою, вдовольняючись національним трикольоровим стягом і усілякими фішками з двоголовим орлом та ведмедем.
За день до матчу з голландцями у місті почали з’являтися і німці. Вони — пряма протилежність своїм галасливим помаранчевим суперникам: розмовляють тихо, чинно походжають алеями саду Шевченка, максимально зосереджені на собі. Чим дуже подібні до емоційно стриманих харків’ян — якби не німецькі прапорці в руках, складно й упізнати в них іноземців.
Об’єднані чемпіонатом
Голландці з харків’янами уживаються мирно, але поза спільним уболіванням існують як два паралельних світи. Відсутність жвавого діалогу пояснюється мовною проблемою: місцеві мешканці переважно не володіють англійською (і голландською, зрозуміло, теж). Аби бодай якось виправити цю ситуацію, посольство Нідерландів переправило на майдан Свободи партію голландсько–українських розмовників, які вільно роздають усім охочим волонтери. Мінімальний набір фраз у розмовнику включає і 12 гасел на підтримку голландської збірної. Наприклад, «Хюп, Холланд, хюп!», що означає «Вперед, Голландіє, вперед!».
До речі, співпраця офіційного Амстердама та харківського муніципалітету все більше нагадує кригу, що поступово тане від несподіваного потепління. Вести справи з містом, де за ґратами утримують Юлію Тимошенко (найбільший камінь спотикання в українсько–європейських відносинах), нідерландським чиновникам від початку було непросто. Але поступово високий градус несприйняття таки пішов на спад. Спочатку уряд Голландії відмовився від повного бойкоту Євро й таки делегував свого міністра на матч із Данією, а днями міністерство іноземних справ Королівства Нідерландів надіслало харківській мерії листа, в якому щиро подякувало за гідну організацію перебування голландських уболівальників у місті. У тому ж посланні іноземні дипломати висловили окрему вдячність за турботу про сорок уболівальників, які стали жертвами місцевих аферистів. Людям через інтернет продали місця в кемпінгу на березі Салтівського водосховища, та коли іноземці прибули за вказаною адресою, з’ясувалося, що купили кота в мішку. Тобто кемпінг насправді був (хоча в пресі з’явилася інформація, ніби там такого не виявилося), але запропоновані умови іноземців не влаштували — передусім через віддаленість від Харкова. Чиновникам довелося в екстреному порядку шукати для розгублених фанатів нові місця, й несподівану проблему таки вирішили.
Гостинність по–харківськи проявляється і в дрібніших речах. Директор Департаменту з підготовки чемпіонату Олександр Нечипоренко, наприклад, повідомив днями, що голландці почали скаржитися на спеку, тому перед колоною вболівальників, яка вже звичним п’ятикілометровим маршрутом вирушила маршем на гру з німцями, пустили поливальну машину, аби остудити розпечений асфальт.
Хоча, в принципі, гості всі можливі побутові незручності сприймають доволі стійко. «Ми вже любимо Харків, — каже менеджер страхової компанії з Амстердама Ірик Пнаккен. — Крім усього іншого, у вас хороша сонячна погода, а у нас, у Голландії, йдуть дощі».
Ірик, якому на вигляд років 30, уже й сам устиг пограти у футбол. Таке змагання запропонувала іноземним гостям команда Харківського авіаційного заводу. Перемогла більше дружба, аніж спортивний інтерес, хоча по вісім гравців з обох сторін старалися на заводському полі, як могли.
Тут був вухатий Фред
Найпопулярнішою зіркою харківської фан–зони став, безумовно, тхір Фред, якого щодня привозять сюди з місцевого зоопарку прогнозувати результати вечірніх матчів. На час написання цього матеріалу вухатий ясновидець помилився лише двічі. У решті ж випадків точно вказував на миску з прапорцем країни, що виграє турнір. Найбільш несподіваним був його прогноз щодо виграшу данців у протистоянні з голландцями, а найбажанішим — пророкована перемога українців у матчі зі шведами.
У вільний від гри час у харківській фан–зоні панує спокій, який поперемінно порушують співаки, діджеї й організатори розіграшів та конкурсів. Невелика купка людей постійно юрмиться біля трьох козаків, які в імпровізованому монетному дворі чеканять з алюмінію та міді копійки — вартістю, відповідно, 20 і 50 гривень. Неподалік можна повчитися ремеслу в народних умільців, розважитися грою на електронних автоматах і вгамувати апетит снеками, пиріжками, чіпсами та морозивом. Особливою популярністю у фан–зоні користуються домашні смажені ковбаски, які тут увечері перед матчами поїдають із космічною швидкістю й в астрономічній кількості. Традиційний футбольний напій — пиво — теж купують, але в основному під час матчів, коли не хочеться відриватися від екрана. А так його смакують в основному в барах саду Шевченка, бо там значно дешевше. Вартість фанатської атрибутики в магазинчиках на майдані сповна видає бажання продавців заробити саме на іноземних уболівальниках: футболку в стилі нашої збірної тут можна купити за 250—300 гривень, а котроїсь зарубіжної — за 800.
Сад Шевченка, що розташований біля фан–зони, і поготів нагадує великий Вавилон. Ось повз неквапливо пройшовся верблюд із пасажиром на спині, неподалік процокотіла трудяга–поні. Ще далі під дахом дерев’яної бесідки розмістилося тріо латиноамериканських музик у костюмах із фільмів про блідолицих завойовників і червоношкірих індіанців. За кілька кроків від них розташувалися зі своїм вічним мелодійно–тягучим «Харі—крішна» буддисти, а неподалік українська бабця під гармошку свого колоритного діда виводить «Как молоди ми билі».
У кожного цими днями в Харкові свій інтерес і власне бачення футбольного свята.
