Вже надходить пора розiбратись менi,
Що було у життi нашiм сутнє,
Озирнутись в минулi столiття сумнi,
Спрямувати свiй погляд в майбутнє.
Накидали нам голод, як зброю страшну,
Мордували у нетрях Сибiру,
Але ми зберегли свою волю мiцну
І в душi нерозтрачену вiру.
Як зумiли збагнути огиднi кати,
Що їм знищити нас вже не вдасться,
То змiнили свiй метод i шлях до мети —
Посилають нам iншi нещастя.
Вiдiбрати запрагли найвищий наш скарб —
Рiдну мову, що сяє вiками.
Нам до неї любов ставлять нинi на карб,
Щоб духовно розправитись з нами.
Сумнiваюсь, чи вдасться спинити в цю мить
Незагнуздану силу ворожу,
Але поки у серцi рiшучiсть горить,
Я терпiти зухвальства не можу.
Вже недовго тепер залишилось менi
Смолоскипом на вартi горiти,
Але вiрю: новi запромiняться днi
І вогонь той засяє над свiтом.
Хай розбудить вiн сонних, живих пiднiме,
Донесеться до неба орлино —
І настане тодi вирiшальний момент,
Й українською стане Вкраїна.
Левко ВОЛОВЕЦЬ
с. Колоденцi,
Кам’янсько–Бузький район, Львiвська область