Менi, лiкаревi з 40–рiчним стажем, доля послала випробування стати пацiєнткою. Здавалося б, кому–кому, а менi добре вiдомо, в яких умовах iснує чимало лiкарень, як багато скарг на цi умови доводиться чути вiд хворих... Знаю також, що держава фiнансує галузь охорони здоров’я за мiнiмальним рiвнем — i щодо зарплат медичних працiвникiв, i щодо оснащення лiкувальних закладiв...
Та попри все, українські медики всіх рангів та звань, вірні клятві Гіппократа, цілодобово виконують святу справу — не мітингуючи, не галасуючи, нерідко натикаючись на неадекватну поведінку хворих або їхнiх родичів.
І цей мій висновок ґрунтується передусім на позиції не лікаря, а пацієнта.
Коли я захворіла, колеги наполегливо рекомендували звернутися у Національний інститут раку Національної академії медичних наук України. Його теперішня назва мене, чесно кажучи, відлякувала. Але, знаючи схвальні відгуки про успішні методи лікування в інституті, який користується заслуженим авторитетом не тільки у вітчизняній, а й у світовій медицині, я все ж звернулася у відділ онкоортопедії пухлин кісток, шкіри та м’яких тканин. Там, зокрема, проводять кістково–пластичні операції з використанням вітчизняних i зарубіжних біополімерних та керамічних матеріалів із застосуванням сучасної мікросудинної техніки.
Завідувач цього науково–дослідного відділу, доктор медичних наук Анатолій Дєдков, уважно ознайомившись із результатами досліджень, скрупульозно розпитавши про розвиток захворювання та оглянувши патологічні зміни, визначив можливий обсяг хірургічного втручання після відповідного передопераційного лікування. Доброзичливо, аргументовано та вичерпно відповівши на всі запитання, дав надію: мою ногу можна зберегти...
Відчуваю внутрішню потребу на сторінках популярної у народі газети сердечно подякувати моєму рятівникові Анатолію Григоровичу Дєдкову і побажати, щоб його талант хірурга довго служив людям. До речі, він перебуває у розквіті творчих сил, зовсім недавно перетнувши межу п’ятдесятиліття, але за його плечима вже тривала наполеглива праця у досягненні професійних висот.
Недарма у народі кажуть, що хорошим лікарем може бути тільки хороша людина. Спостерігаючи, як щоденно самовіддано трудиться Анатолій Григорович, передаючи знання та досвід молодим хірургам, переконалася: добрий приклад надихає. Молоді хірурги відділу, які були лікарями нашої палати № 13, зокрема, Павло Ковальчук, Віктор Костюк, їхній старший колега Сергій Бойчук, попри велику завантаженість, по кілька разiв на день відвідували хворих. Бажаю молодим лікарям стати першокласними хірургами. Хочу щиро подякувати також лікареві–анестезіологу Сергію Ушакову, завідувачу клінічного відділення, заслуженому лікарю України Ігореві Волкову та всьому колективу відділення — не тільки лікарям, а й медичним сестрам та нянечкам — за теплоту, людяність і доброту.
До моїх слiв подяки приєднуються всi пацiєнтки палати №13, з якими ми разом дiлили всi труднощi в подоланнi хвороб.
Саме завдяки професійній праці людей, які навіть у непростих умовах вітчизняної медицини залишаються вірними клятві Гіппократа, кожній із нас вдалося зберегти руку чи ногу. Многая літа вам, найдорожчі наші рятівники, мої високодостойні колеги!
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
