Хто поїде в «Коловрат»?

«Найбільша проблема при проведенні табору, коли ні батьки, ні тим паче діти не уявляють його формату, — каже майбутній комендант цьогорічного червневого «Коловрату» Олександр Бойко. — Хоча ми постійно наголошуємо, що формат у нас особливий, це розуміють не всі. Тож практично на кожному таборі виявляється, що принаймні десять відсотків дітей саме тут уперше миють посуд, уперше бачать непорізану капусту і вперше сплять у наметі».

Уперше «Коловрат» обласна організація Молодіжного націоналістичного конгресу провела 2004 року на зразок пластунського, пригадує член проводу табору Наталка Лучанінова. Наступного року табір став тим проектом, який громадська організація виграла на конкурсі, започаткованому управлінням у справах молоді та спорту. Ще через рік табір було включено до системи оздоровчих. Нині восьмий «Коловрат» проводиться знов як проект громадської організації. До списку оздоровчих табір не внесено, бо ніби забракло коштів бюджету. Отож, цього року надія на спонсорів та кошти батьків, але — мінімальні.

Бо ж члени МНК вирішили, що руйнувати традиції не можна. І хоча всі розумiють, що проводити дитячий табір — величезна відповідальність, але свідомо та з ентузіазмом знову беруться до справи. Адже подібний патріотичний табір в області один. «Власне, не один, — зауважують, — але інші — то «патріотічєскіє».

У таборі організатори синтезують фізичне виховання та інтелектуальний розвиток. Щоранку після сьомої — до сорока хвилин руханки — зарядки. Після неї — прибирання і Боже борони, аби до сніданку залишився хоч якийсь безлад. А потім — тренінги, змагання, рольові ігри, брейн–ринги. Бувають і грязьові бої, і щозміни — «алярм» — нічний марш–кидок. І звичайно, щовечірні ватри. «Спеціально роз’яснюємо батькам: йдеться не про сигарети «Ватра», а про вечірнє вогнище, щоразу — тематичне», — жартома коментують організатори. А от якщо когось уночі справді застали за курінням, отоді кепсько! Вранці він опиниться в центрі урочистої церемонії «поховання бичка». Муситиме виривати ложкою «могилу» для недопалка й хоронити його.

Загалом з дотриманням правильника (таборових правил) тут суворо. Трохи нагадує армію, зауважує Олександр Бойко. Сучасні діти до дисципліни незвичні, а тут їх потроху привчають до правди життя. І якщо ти отримав наказ, то мусиш його виконати. А вже потім, за бажанням, запитати, для чого. Провинився — відбувай покарання. Або додатковим чергуванням, або присіданням, або п’ятірочкою чи десяточкою відтискань. «Згодом діти так звикають, що, буває, підходить хтось, каже, в чому провинився, й відразу запитує: «П’ятірочка?» Або й взагалі підходить, присідає скількись разів і вже потім каже, що натворив», — розповідає Наталка, яка й сама колись була комендантом «Коловрату».

Таке фізичне загартування обов’язкове. А ось ідеологічного примусу немає. Тут важливо, кажуть організатори, аби дитина навчилася думати. Говорити ж українською ніхто не змушує — просто атмосфера така, що за кілька днів усі переходять на українську.

Чи бувають конфлікти? Звісно. Передусім — через незнання формату. Пригадують, приїздили дівчатка–підлітки на шпильках, у міні–спідничках, з манікюром і... презервативами у сумочці. Таким, звісно, звикнути до табору важко. Але більшість звикає. Просяться додому лише ті, хто не може подолати себе. «Але часто ті, хто збирався поїхати з табору, після тре­тього–четвертого дня вже міняють своє рішення», — каже Олександр. Звісно, тут таки цікаво! Навчитися навичкам лідерства, мінімального самовиживання, щодня виконувати творчі завдання і просто веселитися. Наприклад, коли на аукціоні на ватрі можеш виграти загублену тобою річ або, за присідання, скажімо, отримати такий лот як «комендант табору». І останній може, на прохання, виконати якесь твоє завдання. «А батьки просто дякують — через тиждень, місяць, іноді через півроку, зустрівши на вулиці», — каже Олександр.