Орел, кінь, парасоля: кого обере Єгипет?

У крамниці одягу єгиптянина–копта Кіро над дверима висять ікона Богородиці з немовлям Ісусом та портрет патріарха. Ці атрибути красномовно вказують на християнське, православне віросповідання Кіро — як і ім’я Кирил, яким він сам себе називає в розмові з українськими туристами. На столі — центральні газети, розгорнуті на політичних сторінках. Продавець зацікавлено вивчає рекламу численних кандидатів. Курортна Хургада зараз дуже політизована, як і весь Єгипет.

«Я голосуватиму за Ахмеда Шафіка, — розповідає Кіро. — Тому що він кращий для християн. Хоча навіть якщо він переможе, країні від цього легше не стане. Буде напруженість, адже парламент у нас ісламістський, і такого президента швидко скинуть».

Після перемоги революції минулого року єгиптяни плекають надію на краще майбутнє, яке їм мають принести перші демократичні вибори президента. 23–24 травня — перший тур. Майже кожен мешканець Країни Фараонів, що скинула «новітнього фараона Мубарака», щиро й безпосередньо розповідає, за якого кандидата голосує і чому.

Єгипет із населенням майже 90 мільйонів осіб — найбільша країна арабського світу, один із флагманів «Арабської весни». Від вибору єгиптян залежить не лише доля цієї країни, а й політика — власне, мир — в усьому регіоні Близького Сходу. З огляду на те, що Єгипет — один із пріоритетних напрямів курортного туризму для українців (а також для багатьох інших європейців та росіян), ці вибори мають велике значення і для нас. Кореспонденти «УМ» занурилися у єгипетські «великі перегони» безпосередньо на місці подій.

Дебати як не словом, то каменем

У ці дні на вулицях єгипетських міст виборчу рекламу можна уздріти в найрізноманітніших місцях — на вітринах магазинів, на дорожніх знаках, на сміттєвих урнах, на лобовому склі і дверцятах автомобілів, на риштуванні будівництв, на парканах, стінах, на розтяжках між стовпами, на білбордах, звісно. Політичні агітатори активно клеять свої листівки поверх лайтбоксів та щитів із комерційною рекламою, зривають щойно почеплені плакати суперників. На телебаченні, на вулицях, у брудних забігайлівках — тільки й розмов, що про вибори. Патріотизм — на піднесенні: національні прапорці майорять і на багатьох дорогих автівках, і на роздовбаних мопедах.

«Це перші вільні вибори глави держави в історії Єгипту. Ми покладаємо на них великі надії, — розповідає Тарік Абдаллах, приємний у спілкуванні гід із Хургади, що має вищу освіту. — У Єгипті після революції є лише зачатки демократії, і ми сподіваємося, що з часом матимемо стабільну демократію».

Станом на вівторок у бюлетенях лишалося 12 кандидатів. Інтрига — неабияка. Ніхто з певністю не може назвати очевидного лідера, а тим паче, майбутнього переможця. На перших ролях — принаймні п’ятеро достойників різної ідеологічної орієнтації.

ЦВК розподілила між усіма кандидатами спеціальні мітки–символи, за якими їх зможуть ідентифікувати в бюлетенях неписьменні — а таких у Єгипті безліч. Тож на кожному плакаті поруч із портретом кандидата, його ім’ям та гаслом є чітка емблема: кінь, парасоля, драбина, орел, терези тощо. При цьому на плакатах є ще й англомовна адреса політика у «Фейсбуці» та інтернеті взагалі — так, що навіть далекі від знання арабської писемності люди можуть прочитати ім’я достойника.

Кандидатам дозволено витратити не більше 10 млн. єг. фунтів (близько 1,6 млн. дол. США) на виборчу кампанію в першому турі й не більше 2 млн. фунтів — у ймовірному другому, який заплановано на 16–17 червня. А без нього, судячи з виборчих розкладів, не обійтися.

Фінансування із закордону суворо заборонено. Усі кандидати, їхні батьки й дружини мають бути народжені в Єгипті.

«Я вже обрав свого кандидата — це Мухаммед Салім ель–Ава. Він — ісламіст, але прогресивний, освічений, професор. Щоправда, в нас фактично всі кандидати — професори, і навіть ісламісти вільно володіють англійською», — розповідає Тарік Абдаллах. Так і є: на відміну від європейської України, в африканському Єгипті навіть той кандидат у президенти, що виражає інтереси темного селянства, без проблем дає інтерв’ю Бі–Бі–Сі чи Сі–Ен–Ен зрозумілою світу мовою.

На телебаченні відбуваються дебати основних кандидатів — зовсім як у Європі. Але єгипетська революція та її виборче продовження — зовсім не «оксамитові». Добре слово й каменюка важать тут значно більше, ніж просто добре слово. Під час маніфестацій та зіткнень прибічників різних політичних сил у січні–лютому минулого року лише в Каїрі загинули сотні людей. Безпосередньо перед виборами демонстрації проходять більш–менш спокійно. Останні криваві події відбулися на початку травня, коли зняття з виборів кандидата від салафітів — радикальних ісламістів — призвело до сутичок із 20 жертвами.

«Демонстрації в нас відбуваються здебільшого в Каїрі та в інших великих містах. Це ж норма для демократичних країн. Люди вимагають підвищення платні, соціального захисту, роботи», — пояснює Саїд, мешканець Каїра, який працює в екскурсійному офісі в Хургаді. На запитання, чи можливі збройні зіткнення на курортах, він відказує заперечно: «У Хургаді — 250 тисяч населення, майже всі тут зав’язані на туристичній галузі. Тому тут неможливі виступи, які зашкодять туризму».

Після Мубарака, перед ісламістами

Номінально президентські вибори відбуватимуться вже вдруге за останнє десятиріччя. У 2005–му, під тиском звинувачень у диктаторстві, тодішній президент Хосні Мубарак вирішив балотуватися на черговий семирічний термін на альтернативній основі. Проте його малозначущі суперники заздалегідь були приречені на поразку як суто «декоративні» кандидати. Не надто зацікавили ті вибори й народ: на дільниці прийшло лише 25% зареєстрованих виборців. «Вибори були стовідсотково сфальсифіковані», — каже тепер Тарік Абдаллах. Хоча у 2005–му автори цих рядків, перебуваючи в Єгипті, бачили портрети Мубарака на приватних авто та чули непідробний пієтет у відгуках багатьох простих людей про свого лідера.

«Тепер — не так. Тепер більшість людей у нас хочуть бачити й обирати нові обличчя», — каже гід Абдаллах, прихильник «прогресивного ісламізму». «Авжеж, за Мубарака економіка потроху розвивалася, був мир з Ізраїлем. Але великий прибуток отримувала тільки невелика група людей, наближених до президента. Тоді як більшість населення гибіла в бідності», — зауважує Тарік.

Його заочний опонент Кіро з магазину одягу не погоджується: «Нам потрібно повернутися до стабільності, гарантованого розвитку й миру, а не спокушатися на радикальні, нічим не підкріплені обіцянки».

Скористатися правом голосу, який нарешті справді щось вирішуватиме, планують, за різними даними, від 86% до понад 90% із 52 мільйонів єгипетських виборців.

У країні, де близько 40% населення заробляє менш ніж $2 на день, багатих (у тому числі мільярдерів) — 2–3%. Величезний розрив між злиденними народними масами і товстосумами на верхівці влади — один із найбільших закидів до влади Хосні Мубарака. «Арабська весна» перетворила навіть тих єгиптян, хто щиро підтримував «батька нації», на заклятих ненависників важко хворого підсудного екс–президента. Тепер тут не прийнято згадувати, що саме за правління Мубарака суттєво поліпшилася якість медицини, знизилася смертність від хвороб, відповідно, різко зросла чисельність населення, а аграрна реформа поборола голод і забезпечила мільйони бідняків безкоштовним соціальним хлібом.

І вже тим паче Мубарак не почує від співвітчизників слів удячності за досягнення стабільного миру з Ізраїлем після кількох десятиріч постійної напруги та воєн. «Безумовно, ми хочемо миру. Але який мир може бути з Ізраїлем?! Це ж вороги, вони гноблять наших палестинських братів!» — такої позиції дотримуються навіть найосвіченіші єгиптяни. Вони цілком поділяють позицію обраного в листопаді парламенту, який одним із перших своїх рішень проголосив Ізраїль «ворогом Єгипетської держави номер один». Абсолютна більшість місць у Народній асамблеї тепер належить ісламістам: більш–менш поміркованим — із Партії свободи й справедливості, яка представляє заборонений за часів Мубарака рух «Брати–мусульмани», а також радикальним салафітам.

Одним із найвпливовіших єгиптян зараз називають шейха Юсуфа Абдаллаха аль–Карадаві — 85–річного теолога, ідейного натхненника руху «Брати–мусульмани», який повернувся до Єгипту з Катару після перемоги революції в Каїрі. На площі Тахрір главу комітету шаріатського контролю ісламських банків вітав мільйонний натовп захоплених прихильників. Старий шейх втілює в життя «м’яку» доктрину насадження панування ісламу по всьому світу. Карадаві активно пропагує через інтернет, має цілком легальні структури в Британії та інших країнах Європи, яку хоче завоювати «не мечем, а словом пророка». Ізраїльський аналітик Баррі Рубін порівнює роль Карадаві в Єгипті з аятолою Хомейні в Ірані. Карадаві ж, при всій своїй «м’якості», вважає Адольфа Гітлера «посланцем Аллаха, який прийшов, аби вказати жидам їх місце». А що євреї незаконно займають споконвічні палестинські, тобто арабські, території, і їх, євреїв, потрібно знищувати — цей погляд, як уже зазначалося, підтримує абсолютна більшість єгиптян.

Повернення ісламістів до влади — один із найнебезпечніших наслідків «Арабської весни». Власне, експерти попереджали про такий сценарій, закликаючи світову спільноту не надто зачаровуватися революціями в країнах Північної Африки та Близького Сходу. Особливо пам’ятним є приклад Ірану, де революційне повалення авторитарного режиму шаха призвело до створення Ісламської республіки, порівняно з якою попередня «диктатура» видається дитячими забавками. Ісламісти ж воюють не лише з євреями, а і з європейцями як такими. Адже ми теж «невірні».

У тому, що мільйони неосвічених єгипетських селян–фелахів і представників найнижчих верств міського населення поставлять «галочку» навпроти кандидата–ісламіста, сумніватися не випадає. Вибори до парламенту це вже засвідчили. Часто єдиний закон, який знають низи, — це закон шаріату, а єдина розумна людина, чию пораду вони можуть почути, — мулла.

Свої переваги в приході до влади ісламістів бачать і освічені ж єгиптяни — передусім вони обирають протилежність старому режиму Мубарака.

«Не треба боятися ісламістів, — каже гід Тарік Абдаллах, який вільно розмовляє російською і навіть знається на деяких деталях української внутрішньої політики. — Це — прояв демократії. Вони захищають своє. І взагалі, іслам — демократична релігія, ще з того часу, як пророк Мухаммед призначив по собі халіфа, а той передав обрання свого наступника раді найкращих».

У Каїрський музей екскурсії вже не возять

За словами Абдаллаха, «навіть якщо ісламісти переможуть, це не повинно позначитися на туристичній індустрії в Єгипті. Принаймні на території готелів, як і тепер, можна буде вільно вживати алкоголь й ходити в купальниках–бікіні. Якщо будуть спроби це заборонити — не обійдеться без великих протестів самих єгиптян. Адже туризм — одна з провідних галузей економіки Єгипту».

Тарік дещо наївний у своєму передбаченні — мовляв, навіть якщо владу візьмуть ісламські радикали, то туризм згорнеться «хіба що років за десять–двадцять, і то не факт». Історія сусідніх країн знає протилежні приклади.

А після революції потік туристів у Єгипет уже помітно скоротився. Скажімо, готелі «Бель ейр», «Арабелла», «Арабія» та кілька інших опитаних у Хургаді зараз заповнені трохи більш як наполовину. Помітно менше стало туристів із Росії та України, кажуть представники місцевої адміністрації. При цьому німців залишається чимало. «Відпочивальники побоюються політичної нестабільності», — констатує управитель «Арабії».

Єгиптяни вбачають у цьому вияв прямої антиреклами, «яка виходить насамперед з Ізраїлю — прямого туристичного конкурента Єгипту в регіоні. А ви ж розумієте, що світові ЗМІ належать євреям», — зауважує обізнаний на всьому Тарік Абдаллах.

Туристам на замітку: оскільки поруч із неспокійною площею Тахрір розташовується знаменитий Каїрський музей із численними пам’ятками Стародавнього Єгипту, після минулорічної революції з міркувань безпеки турфірми припинили возити екскурсії в музей. Туристам, які їдуть у Каїр, тепер пропонують оглядати іншу частину міста, зокрема християнську. Піраміди Гізи в програмі таких поїздок залишилися.

Дюжина на фініші: попереду — не ісламісти

Серед кількох сотень охочих позмагатися за президентське крісло горнило реєстрації в каїрському центрвиборчкомі пройшли 23. На фінішній прямій бачимо дванадцятьох.

Десятеро відсіялися після ухвалення парламентом і Вищою військовою радою (яка після революції наразі має реальну владу в Єгипті) законів про заборону балотуватися в президенти особам, що посідали високі державні посади протягом десяти останніх років правління Мубарака — в 2001–2010 роках. У результаті про президентські амбіції довелося забути тодішньому віце–президентові Омару Сулейману.

Підпадав під дію люстраційного закону й Ахмед Шафік, якого Мубарак призначив прем’єр–міністром після початку революції 25 січня 2011 року. Урядом він керував лише кілька тижнів — до повалення президента. Але оскільки Шафік упродовж багатьох років керував військово–повітряними силами Єгипту і має добрі відносини з Військовою радою, то його апеляцію задовольнили — на відміну від висуванця салафітів Хазема Абу Ісмаїла. Зняття Ісмаїла, як ішлося вище, спричинило хвилювання на Тахрірі та побоїще з людськими жертвами.

Шафік прямо обіцяє виборцям повернення до старого порядку — сильної й безпечної держави, де процвітає туризм, а ісламісти знають своє місце. «Я не дивуюся, що мій рейтинг зростає. Розумні люди насправді побоюються ісламістів, які обіцяють змінити все надто швидко й радикально. «Брати–мусульмани» мають гроші, знають, як достукатися до бідних людей, і роблять усе без жодних вагань. Забудьте про релігію чи етику — вони просто атакують, не переймаючись витратами», — каже Ахмед Шафік, чий рейтинг в останні дні перед виборами лише зростав.

Ахмеда Шафіка, як альтернативу ісламістам, підтримують єгипетські християни–копти. Їх у країні, за різними даними, від 8–10%. «Якщо всі християни голосуватимуть за одного кандидата, він може стати президентом», — непокоїться освічений мусульманин Тарік Абдаллах.

На ще одного рейтингового кандидата — екс–міністра закордонних справ при Мубараку, колишнього голову Ліги арабських держав Амра Муссу — норма про заборону балотуватися не поширювалася. В уряді Мубарака він працював ще до 2001 року. На користь Мусси, який є одним із лідерів за кількістю реклами, зняв кандидатуру «фіналіст» Мохаммед Фавзі Ісса.

«Якщо я стану президентом, це не погіршить відносини з Ізраїлем. Але я розумію, чому ізраїльтяни бояться мого приходу до влади. Вони не хочуть, щоб Єгипет очолила людина, яка добре розбирається в подробицях палестинсько–ізраїльського конфлікту… Я переконаний, що Єгипет має вести раціональну політику в регіоні. Передусім ми хочемо відбудувати нашу країну, але це не означає, що ми покинемо напризволяще палестинців», — каже старий лис Мусса, який під час виборів послуговується дипломатичною риторикою «і нашим, і вашим».

Ще один реальний кандидат у президенти — Абдель Монеїм Абул Футух — 60–річний генеральний секретар Арабської медичної спілки, колишній член правління «Братів–мусульман». Після того, як у червні минулого року він оголосив про наміри змагатися за президентську посаду, з «БМ» його виключили, оскільки на той час ця сила ухвалила рішення не висувати свого кандидата в президенти. Потім «Брати–мусульмани» передумали.

Незалежний Абул Футух домовився про підтримку «з усіма», як вважають пересічні єгиптяни. Зокрема з салафітською партією «Аль–Нур» та ще кількома політичними силами.

Мохаммед Мурсі — голова Партії свободи і справедливості, що репрезентує рух «Брати–мусульмани». «БМ» висунули цього досить кумедного, опецькуватого, але активного діяча замість мільйонера Хайрата Ель–Шатера, якого ви­борча комісія не зареєструвала кандидатом.

Оскільки салафіти вирішили підтримати Футуха, голоси виборців–ісламістів розділяться принаймні між двома кандидатами (ще є згаданий вище незалежний професор ель–Ава).

Натомість зростають шанси кандидатів, що стоять на засадах стабільності та колишньої влади. Третій із таких — Хамдін Сабахі — голова Партії гідності. Його плакатів у містах на узбережжі Червоного моря видно найбільше. Сабахі підтримує політику екс–президента Абдель Насера, який свого часу отримав звання Героя Радянського Союзу за співпрацю з СРСР. «Отберите орден у Насера, недостоин ордена Насер», — співав згодом Володимир Висоцький, коли єгипетське керівництво обрало інший зовнішньополітичний вектор.

Також серед кандидатів — адвокат і робітничий активіст, суддя, соціаліст тощо.

Інавгурація нового президента має відбутися до 1 липня — таким терміном Вища військова рада обмежила термін свого правління, пообіцявши повністю передати владні повноваження обраному на демократичних виборах цивільному главі держави. Але хоч би хто ним став, йому доведеться нелегко. Адже новообраний президент фактично не матиме повноважень. Наразі Єгипет живе без конституції, яка б регламентувала владу президента й парламенту. Вища рада ­збройних сил наполягала, аби до інавгурації президента основний закон вже ухвалили. Проте наразі парламентські партії єдині лише в одному: нова конституція має обмежувати повноваження глави держави таким чином, щоб унеможливити прихід до влади чергового «вічного» президента. Щодо інших положень позиції політичних сил розходяться надто кардинально.

І експерти, і просто політично активні громадяни погоджуються: навіть якщо президентську посаду виграє апологет старої, «стабільної», влади — а це досить імовірно, із радикальним парламентом йому ужитися не вдасться. Такого главу держави, найімовірніше, швидко скине новий Тахрір.

СОЦІОЛОГІЯ

Лідирують «люди Мубарака»

Минулої неділі, за три дні до початку голосування, результати останніх соціологічних опитувань оприлюднили напівофіційний Центр політичних і стратегічних досліджень «Ахрам» та центр «Базіра».

«Ахрам» віддає лідерство Амру Муссі — 32% (його рейтинг впав проти попередніх 40%, але залишається найвищим). Ахмед Шафік утримує другу позицію — майже 23%. «Брат–мусульманин» Мохаммед Мурсі, чий рейтинг стабільно зростає, увірвався в трійку лідерів із 14,8% підтримки. Абул Футух, якого донедавна вважали фаворитом, втрачає симпатиків і наразі має 14,6%. Замикає п’ятірку реальних претендентів на президентське крісло Хамдін Сабахі з 11,7%.

«Базіра» наводить інші дані: перший — Шафік — понад 19%; другий — Мусса — 14,6%. Далі — Абул Футух — 12,4%, Сабахі — 9,5%, Мурсі — 9%.