Здоров’я під ногами

Якщо вам доведеться побувати на Роменщині, на берегах Сули в районі села Вовківці, ви ще довго пам’ятатимете ту красу, ту соковитість природи. Віддавна вона не лише радує, годує, а й зцілює. «У селі, звідки я родом, мало не половина жителів займалася збором трав», — розповідає Володимир Салій. А втім, шлях до траволікування й у нього, й особливо у його дружини Любові, теж вовківчанки, не був прямим.

Зруйноване «табу»

Після школи їхні шляхи розбіглися. Володя пішов у журналістику. Вчився в Києві, працював за фахом, але — примхи долі! — довелося бути й лісником. І не будь–де, а в Пустовійтівці, саме отій, славнозвісній нині батьківщині останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського.

У ті часи кошового не прославляли, втім земляки знали про нього й переповідали молодшим. Там, в урочищі Гетьманка, де колись був зимівник Калнишевського, Володимир хазяйнував три роки. «Тоді й дізнався про кожне дерево, кожну квітку. Знав, де яка ягода і який кущ росте». Особливо захопився лікарськими рослинами. Практику поєднував із теорією, адже син сільської бібліотекарки змалку був привчений шукати знання в книжках. Але справжнє пізнання почалося пізніше — в знайомстві та спілкуванні з народними цілителями.

Люба ж здійснила мрію і стала студенткою Івано–Франківського медичного інституту. Офіційна наука — то таки офіційна наука! Й, осягаючи її ази, Люба добре зрозуміла, що про фітотерапію говорити не варто. В інституті то було «табу». Особливо це зрозуміли, коли з вишу виключили одного студента. Виявили його страшний гріх перед медициною: допомагав діду заготовляти трави. Вже пізніше з книжок Люба дізналася, що їхнiй викладач Федір Мамчур був уже тоді видатним травником. «А нам же, скільки вчилися, ні слова про це не сказав!».

Отож її богом була фармація. Та потім Володимир, уже чоловік, почав потроху навертати любу лікарку на іншу віру.

«У батька почався артрит колінного суглоба. Повезли до хірурга в район, — ефекту немає! — пригадує Люба. — Ходити не може. Знов до лікаря, втретє. Він і каже: як не допомагає, то вже все, так уже й буде. Батько згорьований, збідований. Володя мені: треба везти до діда! Я категорично: який дід, це не медицина! А мама: та хай, як уже не знаємо, що робити... Поїхали до діда Василя в Недригайлів. Той призначення зробив. І через два місяці батько закинув милиці. Я й задумалася: щось таки в цьому є».

А потім почалася перебудова і — прорвало: книги, матеріали! Натрапили на оголошення про курси в Києві, в тім числі й із фітотерапії. Чоловік підтримав: їдь, хоч і платні. Отримавши ліцензію, взяла в оренду кімнату в поліклініці, після звичайного лікарського прийому в ЛОР–кабінеті проводила прийом фітотерапевтичний. І вчилася. Багато — завдяки дружбі Володі з Василем Литвиненком, чи, як називали його в Недригайлові, дідом Василем–бур’яном. «Хоча й тоді ще упередженість була: я ж лікар, що мені той дід розкаже! — посміхається Любов. — Але потроху набиралася науки».

Від учнівства до авторства

Книжок із травництва з’явилося чимало, але в багатьох — одне й те ж. А хотілося знати тонкощі. Дід Василь особливо знань не розжовував. Сам уже приймав дуже мало. Для нього траволікування обернулося бідою. Один із пацієнтів якось вирішив, що дід багатий: як же, за якісь трави два рублі взяв! І хоча лікування йому допомогло, але надумав: от кого можна пограбувати. Напали на хату, що стояла віддалік інших, зв’язали діда й бабцю, катували, випитуючи, де гроші. Грошей не було, тож просто покинули зв’язане подружжя помирати. На щастя, вижили. Але дід Василь після того продав геть усі назбирані трави, хату й переїхав до райцентру. Брався лікувати лише знайомих. А з Володимиром заприязнився. Разом їздили на заготівлю цілющого зілля, підказував багато.

Вчителями вважають Салії й свого шкільного вчителя Йосипа Дудку, й Євгена Товстуху, з яким підтримують добрі стосунки... Але важливо не просто скопіювати чужі знання, а проаналізувати. Практикуючи, вдосконалювали лікувальні збори, створювали свої препарати. Тепер їхнє лікування — авторське.

«Не можна тупо лікувати якусь одну болячку, — каже Любов. — А як печінка відреагує? А якщо тиск не в нормі? А як шлунок сприйме? А яка згортуваність крові? Я маю знати все. Інакше не вилікувати. Тому часом бачиш: до збору з п’яти трав ще цю треба додати, цю... І вже виходить новий збір, досконаліший».

У цьому вона бачить різницю між трудом бабусь, які продають трави на базарі, та своєю роботою. Ті радять траву «від оцього», але не лікують. А її завдання саме лікувати. Спонукає до цього й звання. Адже минулого року після чергових курсів — при Українській асоціації народної медицини — Любов Салій стала лікарем народної і нетрадиційної медицини. Торік збулася й iще одна мрія: таки відкрили в Сумах оздоровчий центр «Дивосил», де вона веде прийом.

Та подружжя переконане: окрім суто лікувальної місії, вони мають iще одну — просвітництво. Українцям треба дбати про своє здоров’я з багатьох причин. І через традицію добре попоїсти, що багатьом­ відгукується болячками. І через чорнобильську «спадщину». І тому, що гріх не лікуватися, якщо ось воно — здоров’я, росте, тільки умій скористатися!.. Любов і Володимир ділилися досвідом траволікування у програмі «Здоровенькі були» на телеканалі «Інтер» і в передачі «Трава–мурава» на обласному телебаченні. Виступали в московській телепрограмі «Малахов +» і постійно спілкуються зі слухачами народного університету «Природа», що діє в Сумах.

Утім офіційної медичної практики пані Люба теж не полишає.

Краще допоможе те, що виросло на рідній землі

За кабінетом для прийому — кімната з шафою, зробленою на спеціальне замовлення. Висуваючи шухляди, Володимир дає відчути духмяний вміст кожної. Закрити очі — й за кілька «нюхів» забудеш, що ти в місті, а не десь на галявині край лісу, де буяє різнотрав’я.

Практично щовихідних, коли починається сезон, вони в рідному селі, в лісі, в полі. А сезон починається з ранньої весни і — до осені. Знають, коли що краще збирати: о які порі, в який час. Як не пропустити момент, коли рослина зібрала в собі найцінніше. А головне, заготовляти лише в чистому місці. Це вони радять усім: збирати рослини не біля доріг, не біля звалищ, не біля підприємств. «Ще здавна зіллярі казали: збирати трави треба там, де й крику півня не чути», — нагадує Володимир.

Не слід покладати надії на «заморські дива»: практично все, що потрібно людині, є ось тут, на своїй землі. Подружжя цитує Євгена Товстуху, який переконаний, що у п’яти областях українського Полісся зосереджені світові запаси лікарської сировини. До прикладу — хоча б ті ж Вовківці, де росте сабельник. Ага, отой, що «тільки в тайзі є»!

Чаї, радять, теж краще пити свої — зі смородини, вишні, липи. Їсти те, що в Україні росте: овочі, фрукти, часничок, цибулька, каші. Звичайно, який українець без картоплі! Але все — в міру. Не зловживати солодощами, краще з’їсти мед, яблуко, морквину. Здається, всім відомі поради, але хто з нас їх дотримується?

А як же нерви, від яких усі хвороби? «Ще дід Василь казав «відрегулюйте тормоза», — посміхається Володимир. — Адже часто потім розуміємо, що нервували через дрібниці».

Їм, вважають, щастить, — до них звертаються люди, які переважно вже готові щось міняти в собі. Бо ж навіть коли траволікування закінчене, важливо не перервати новоприйнятий спосіб життя. Тоді хвороби перестануть бути частими гостями в домі нашого організму.

РЕЦЕПТИ НА ЩОДЕНЬ

Які трави мають бути в домі постійно? Особливо з тих, що кожен може заготувати для себе і використовувати за потреби?

— Чебрець, який має протизапальну дію, а ще — антимікробний, відхаркуючий, протигрибковий вплив. «Загалом чебрець — трава дивна, — каже Любов Салій. — Він допоможе вилікувати захворювання верхніх дихальних шляхів, може діяти як спазмолітик. Якщо ж у вас безсоння — прийміть ванну з чебрецем — теж допоможе, або випийте його крутий відвар».

— Варто, щоб у домі були плоди шипшини та глоду. Шипшина — це джерело аскорбінової кислоти. Її слід приймати при застудах, а ще вона допомагає як жовчогінний, сечогінний засіб. Рецепт також дуже простий: одну столову ложку подрібнених плодів шипшини треба залити одним літром кип’ятку і настояти 4–6 годин. Цей напар випити протягом дня.

Глід корисний тим, у кого хворе серце, хто страждає від гіпертонії, стенокардії, переживає післяінфарктний стан. Таким людям варто в сезон з’їдати 5–6 свіжих ягідок на день. Але довго ягоди свіжими не бувають, тому добре зробити настоянку з них. 100 грамів плодів глоду залити півлітрою горілки й настояти три тижні. Потім тривало пити по одній чайній ложці тричі на день.

— Депресії, стреси — одна з бід сьогоднішньої людини. «А ще Авіценна казав: гонять із серця тугу й наповнюють душу радістю меліса й котяча м’ята», — нагадує Володимир Салій. Уточнимо: котяча м’ята — різновид тієї ж меліси, але з ароматом не м’ятним, а лимонним.

— За українськими повір’ями, першу купіль новонародженому робили з трьома компонентами: любистком — щоб був красивим, ложечкою меду — щоб був здоровим, срібною монеткою — на багатство. Пані Люба вважає, що для маляти обов’язково треба мати череду, яка очищає шкіру, додає сили й зміцнює. Але наголошує: щодня купати в череді не варто.

Оскільки діти зараз емоційні, сплять погано, їм можна на ніч для спокою робити ванночки: хлопчикам — на чебреці, дівчаткам — на материнці. Якщо у дитини розлад шлунка, допоможе купіль на споришi.

— Далеко не всі знають, що липа дуже корисна для жінок. Вона містить фітогормони, які допомагають комфортно зустріти вікову перебудову. Тому зрілим жінкам варто знати простий рецепт: столову ложку квіток липи запарте склянкою води. Хай постоїть ніч чи принаймні дві години. Процідіть і випийте, можна — з медом. Якщо робитимете це щодня протягом місяця і повторюватимете таку процедуру хоча б раз на півроку, — жіночі проблеми відступлять.

— А для чоловіків пораду? Настоюйте і пийте калганівку! Адже калган — це козацький женьшень, наголошує пан Володимир. Завдяки йому козаки були, мабуть, єдиними воїнами у світі, які не знали, що таке дизентерія й розлад шлунка. Ну й сили додає!