«Моє серце розривається навпіл. Одна частина залишається в Україні, друга — навіки належить Німеччині. Хоча більшу частину життя я провела в Казахстані…», — втираючи сльозу радості від того, що почула українську мову, ділиться з журналісткою «УМ» мешканка чарівного баварського містечка Меммінген. Ольгу вивезли з України ще дитиною, проте наша земля й досі залишається для неї рідною. І байдуже, що сама жінка українською майже не володіє — фактично забула після того, як під час Другої світової війни її разом із батьками насильно виселили з родючої української землі в голі казахські степи. Після розпаду СРСР перший Президент України Леонід Кравчук запросив «українських» німців повертатися додому. Аналогічний заклик надійшов і з землі предків — Німеччини. Ольга з чоловіком обрали європейську «стабільність», хоча й досі нудьгують за землею свого дитинства, що проходило на Одещині.
Розділене навпіл серце — така доля випала майже всім етнічним німцям, які народилися в Україні. Майже два сторіччя жили їхні предки на нашій землі, доки не почалася Друга світова. «Фашисти», «фріци», «вороги» — як тільки не називали їх під впливом сталінської (хрущовської, брежнєвської) пропаганди в «інтернаціональному» СРСР. Хоча саме німцям колишня Російська імперія завдячувала розвитком промисловості, новаторству в тваринництві, землеробстві тощо. Нині німецька етнічна громада в Україні забезпечує культурні зв’язки з Німеччиною і створює позитивне реноме нашої держави на своїй історичній батьківщині. З огляду на те, як, м’яко кажучи, скептично ставиться офіційний Берлін до Києва останнім часом, роль наших співвітчизників німецького походження в налагодженні двосторонньої співпраці важко переоцінити…
«Німецька меншина — важлива складова українського суспільства. Ви виконуєте функцію містка між країнами, що сприяє діалогу між народами», — з такими словами під час подіумної дискусії «Роль моста між Україною та Німеччиною» посол ФРН Ганс–Юрген Гаймзьот звернувся до етнічних німців нашої держави.
І справді, саме завдяки німецькій громаді Україна й Німеччина мають нагоду краще пізнати одна одну. Особливо актуально це напередодні чемпіонату Європи з футболу. «Мабуть, ніщо не пов’язує Україну і Німеччину більше, ніж футбол. Переконаний, півфінальний матч Ліги чемпіонів між мюнхенською «Баварією» та мадридським «Реалом» в Україні дивилося не менше глядачів, ніж у ФРН. І фінал із «Челсі» майже стільки ж перегляне», — вважає пан Гаймзьот.
ФРН активно підтримує своїх співвітчизників у різних країнах світу, і в нашій також. Розуміючи, що без знання мови неможливе досконале знання культури (якби ще українській владі таке розуміння…), федеральний уряд Німеччини пропагує вивчення німецької. Завдяки її знанню представники німецької громади в Україні як волонтери допомагатимуть німецьким уболівальникам зорієнтуватися в містах, що прийматимуть матчі Євро–2012: «Через це ми навіть не зможемо взяти повноцінної участі в чемпіонаті з футболу серед національних меншин Європи, який у липні відбудеться в Німеччині. Але я думаю, що це того варте», — зазначає в коментарі «УМ» голова Ради німців України Володимир Лейсле.
На запитання, чи зверталися до них по коментарі щодо нинішньої політичної ситуації в Україні представники німецької влади, пан Володимир зазначив: «Німецька меншина в країнах Східної Європи завжди перебуває в центрі уваги зовнішньої політики ФРН. Під час перебування в Україні офіційних делегацій і депутатів Бундестагу, а також під час візитів у Берлін, ми часто зустрічаємося з представниками влади — обмінюємося думками. Зараз саме триває обговорення питання щодо відновлення роботи німецько–української міжурядової комісії з проблем етнічних німців в Україні. Досвід роботи таких комісій уже дав позитивні результати в Угорщині, Румунії, покращив співпрацю Німеччини з Росією та Казахстаном...
Що ж до бойкоту Євро–2012 — я радий, що недавно президент Бундестагу ФРН Норберт Ламмерт разом із маршалом Сенату Польщі Богданом Борусевичем виступив проти нього. «Бойкот спортивного заходу не може бути методом політичного протистояння», — наголосив керівник німецького парламенту, зазначивши, що в цьому випадку треба шукати інші шляхи вирішення проблеми. Адже, за словами Ламмерта, «як Польща, так і ФРН зацікавлені у наближенні України до Євросоюзу».
За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, в Україні мешкає близько 33 тисяч німців. Насправді це число, швидше за все, відрізняється від дійсності. Адже навіть після розпаду СРСР значна частина етнічних німців приховує своє походження — надто вже болісними є спогади про депортацію. «Радянська влада робила все, щоб викреслити з пам’яті людей саме поняття радянського німця, — наголошує депутат другого скликання Верховної Ради Георгій Мозер. — Багато хто досі вважає, що ми — нащадки військовополонених часів Великої Вітчизняної. А це ж зовсім не так…»
Німецька колонізація на землях тодішньої Російської імперії почалася ще в середині XVIII сторіччя — спершу німці з’явилися на Поволжі, потім — на Чернігівщині. У 1800—1803 роках німці прийшли на Одещину, у 1820–х — на Волинь.
В Україні появу чужоземних колоністів сприймали ревниво, проте віддавали належне бюргерській працьовитості (чого варте двозначне Шевченкове «…І на Січі мудрий німець картопельку садить»). «Німецькі колоністи принесли в Україну колосальний господарський досвід — передусім землеробський, — наголошує історик Ельвіра Плесська. — В основному, це були селяни, які освоювали порожні землі, приєднані до Росії в результаті російсько–турецьких воєн. Червона німецька корова, яку називали просто «німкою», через сто років була визнана базовою для покращення порід худоби.
Німці також вивели кілька порід коней, адже ця тварина була улюбленцем німця–селянина. Найвідомішими конезаводчиками були Фальцфейни — їхніх коней закуповували для російської армії. І саме вони, німецькі колоністи, почали прищеплювати на території Російської імперії культуру охорони природи, заснувавши перший у Росії природний заповідник «Асканія–Нова».
У місті німецькі переселенці розвивали такі не надто популярні ремесла, як типографія й годинникарство, майстри німецького походження виготовляли найякісніші піаніно та органи. Саме на німецьких підприємствах найбільше розвивалася важка промисловість, оскільки їхні власники, на відміну від місцевих, не боялися ризикувати капіталом і вкладати його в оновлення виробництва.
До 1939 року в Україні проживало близько 880 тисяч етнічних німців. Але після початку Великої Вітчизняної, коли Радянський Союз несподівано для себе зазнав нападу доти дружньої нацистської Німеччини, все змінилося. У серпні 1941–го протягом кількох днів близько 500 тисяч німців були депортовані до Сибіру та Казахстану. Майже третина з них загинула від голоду, сибірських морозів і важких умов життя.
Після цього примусового виселення багато хто з етнічних німців перетворився на «русскіх» — жити з реноме «ворога» було дуже важко. І фашистами обзивали, й збиткувалися всіляко…
«Бабуся пригадувала, як у школі за ними бігали з ножами», — пригадує відома телеведуча Ольга Фреймут. Фреймут — не псевдонім, а дівоче прізвище її бабці. Онуці назавжди запам’ятаються її розповіді про те, як гірко плакала… корова, яку родина була змушена залишити під час примусового виселення сім’ї до Казахстану.
Тепер колишні радянські німці мають чудову можливість повернутися на землю предків — у ситу європейську Німеччину, де проблем значно менше, ніж в Україні. Проте чомусь на це йдуть не всі.
«Ми часто зіштовхуємося з тим, що багато хто плутає туризм з еміграцією, — пояснює Володимир Лейсле. — Німеччина гарна країна з, безумовно, вищим рівнем життя, ніж в Україні. Це створює додаткові можливості для підтримки соціально незахищених верств населення, проте не варто поспішати переїздити туди без знання мови і чіткого розуміння того, як заробляти на хліб. У 1990–х багато сімей виїхало на постійне місце проживання у ФРН, але сьогодні хвиля еміграції спала. По–перше, всі, хто хотів, уже виїхали. По–друге, рівень життя в Україні відносно підвищився, і багато хто побачив для себе перспективу тут. А свій потяг до історичної батьківщини стали проявляти в розвитку міжнародних культурних проектів і двосторонній бізнес–співпраці».
Сьогодні німці, які залишилися в Україні, беруть участь у численних спільних проектах — велопробігах Німеччиною, походах «а ля вікінги» по Дніпру, українсько–німецьких таборах тощо. І, можливо, саме завдяки цим проектам кліше «пиво, «Мерседес», свастика», з якими асоціюється поняття «німець» в української молоді, зрештою буде подолано.
Більше дізнатися про німецьку культуру українці зможуть завдяки спільному проекту Посольства Німеччини в Україні, Гете–Інституту, Німецької служби академічних обмінів (DAAD) та Ради німців України — «Дойчландмобілю». Стартувавши вчора з Києва, «німецький» бусик помандрує Україною й за три тижні зробить зупинки у 17 містах, мешканцям яких запропонують багату культурно–освітню програму — з мовною анімацією, літературними читаннями, цікавими пізнавальними конкурсами, демонстраціями фільмів, концертами і загальною інформацією про Німеччину. Поряд із «Дойчландмобілем» працюватиме інтернет–кафе. Завершиться подорож 3 червня в Києві, де о 12:00 у рамках «Німецького дня» у Європейському містечку під аркою Дружби народів відбудеться заключна презентація.
А сьогодні «Дойчландмобіль», який учора зробив свою першу зупинку в Житомирі, завітає до Луцька. Надалі календар подорожі «Дойчландмобіля» такий:
16 травня — Львів
17 травня — Ужгород
18 травня — Івано–Франківськ
19 травня — Чернівці
20 травня — Вінниця
21 травня — Одеса
22 травня — Миколаїв
24 травня — Запоріжжя
25 травня — Дніпропетровськ
26 травня — Донецьк
27 травня — Луганськ
28 травня — Харків
29 травня — Кременчук
30 травня — Черкаси
Результати дослідження сприйняття корупції в Україні серед членів Американської торговельної палати показують, що бізнес, на жаль, наразі не спостерігає суттєвого прогресу у боротьбі з корупцією, однак сподівається на покращення ситуації у 2016 році. >>
Для проведення свого чергового саміту лідери країн «Великої сімки» (а точніше, господиня заходу, Німеччина) обрали справжній райський куточок. Мальовничий замок Ельмау, неймовірної краси краєвиди Баварських Альп, чисте гірське повітря з гіркуватим присмаком цілющих трав, мелодійне калатання дзвіночків на шиях флегматичних альпійських корів... Ну як працювати в такій розслаблювальній атмосфері? >>
Лідери «Великої сімки» не лише говорили про Україну на саміті в Баварських Альпах — дехто з них туди й поїхав «транзитом» через Київ. Окремо варто наголосити на візиті прем’єр-міністра Японії Сіндзо Абе — першого в історії двосторонніх відносин між нашими країнами. >>
Сьогодні в Ризі стартує саміт програми Європейського Союзу «Східне партнерство». Уже відомо, що про скасування візового режиму з ЄС для України на цьому саміті не повідомлять — наша держава не встигла виконати й половини пунктів Плану дій з візової лібералізації (ПДВЛ), необхідних для надання безвізового режиму. >>
Держдума Росії ухвалила законопроект про «небажані» в Росії іноземні та міжнародні неурядові організації. Згідно з документом, ідеться про неурядові організації, які «створюють загрозу основам конституційного ладу РФ, обороноздатності країни та безпеці держави». >>
Немає сумнівів, що Євросоюз є корисним для його членів міждержавним утворенням. Але навіть у дружній родині конфліктів не уникнути. Європейська Комісія розпочала процедуру проти Німеччини за порушення союзного закону про мінімальну оплату праці. >>
