Ірина Мерлені: Хочу стати легендою, тому й відмовляюся від шоу

Відомий радянський психолог, професор Рудольф Загайнов у своїй книжці «Психологічна майстерність тренера та спортсмена» писав: чемпіонами народжуються, оскільки складається враження, що підсумок багатьох спортивних баталій вирішується не тільки на самому полі, і підтримка майбутнього переможця «згори» має не випадковий характер. Після розмови з відомою українською борчинею Іриною Мерлені справді пересвідчуєшся в цьому твердженні. Наполеглива у досягненні мети, Іра не тільки має концентрацію, мотивацію, закритість, а й не заперечує, що в неї є талант від Бога.

Зараз Ірині 30. У 22 роки вона стала першою в історії олімпійською чемпіонкою з вільної боротьби серед жінок, вигравши турнір в Афінах. На наступній Олімпіаді, в Пекіні, Мерлені здобула «бронзу». А минулого тижня Ірина – мама вже двох синів – перемогла на кваліфікаційних змаганнях у Фінляндії й відтак поїде на свою третю Олімпіаду, до Лондона. І знову вона ставить перед собою на борцівському килимі найвищу мету.

«Я хочу стати першою дворазовою білою олімпійською чемпіонкою
з боротьби»

— Ірино, перепустку на свою третю Олімпіаду ви здобули в останній момент. Можна припустити, що лондонська ліцензія далася вам найважче?

— Напевно, так. Дві попередні ліцензії я здобувала на чемпіонатах світу. Вперше то було в Нью–Йорку, де я стала переможницею ЧС. Удруге — в Баку, коли здобула срібну нагороду. А цього разу довелося дуже багато попрацювати, почекати — дати дорогу молодим спортсменкам, аби вони спробували свої сили, змогли використати свій шанс. Я не їздила і на світову першість, і на перші два ліцензійні передолімпійські турніри. Тоді як на останню кваліфікацію тренери відправили мене.

— На перших етапах «ліцензійним питанням» у вашій категорії займалася Олександра Когут. А якби саме їй вдалося здобути для України перепустку до Лондона, хто б тоді представляв країну на Олімпіаді?

— Так, Шура Когут їздила і на чемпіонат світу, і на перші два ліцензійні турніри, але здобути ліцензію не змогла. Проте, якби їй вдалося ліцензуватися, то перед нею відкрився б прямий шлях на Олімпіаду. У такому разі ніхто б інший на ту перепустку не претендував. Я як професіональний спортсмен поважаю чужу працю й розумію, що людина, яка багато разів поспіль зганяє вагу, виборює ліцензію, достойна їхати на Олімпійські ігри.

— Тобто в разі успіху Когут ми б узагалі не говорили про вашу третю Олімпіаду?

— Так. Я б не претендувала на Ігри — займалася б сім’єю, дітьми. Окрім того, в мене є дуже багато запрошень на різні проекти, шоу. Але я постійно відповідаю відмовами — заради Олімпійських ігор. Адже я хочу стати першою білою дворазовою олімпійською чемпіонкою з боротьби, хочу, щоб мене визнав весь світ. Хочу бути героєм, легендою.

«Я стала слабшою після народження двох дітей? Це дурниці!»

— Але ваше ім’я й без того запам’ятають назавжди – адже ви перша олімпійська чемпіонка з боротьби...

— Так, але я хочу більшого. Я знаю, що я першою виграла олімпійське «золото» в жіночій боротьбі. Що мене визнали найкращою борчинею на афінській Олімпіаді. Але я прагну підкорити Лондон. Один Бог знає, що мене там чекає, проте мені хочеться витиснути з себе максимум.

— Що ви вкладаєте в бажання стати «легендою»?

— У моєму розумінні стати легендою — це зробити майже неможливе — стати дворазовою білою олімпійською чемпіонкою з боротьби. Як японки, які вже мають таке досягнення.

— Із розмов із вашими колегами по збірній я знаю, що молодші дівчата висловлюють захоплення вами, проте відзначають, що після народження двох дітей Мерлені боротися досить складно. А як ви самі відчуваєте — роки даються взнаки?

— Вважаю, що це все дурниці. З роками я стала ще кращою, сильнішою, впевненішою. Адже я працювала. Я дивлюся на великих спортсменів, таких як Бувайсар Сайтієв, який після тривалої паузи їде в Лондон по своє четверте «золото». Як Адам Сайтієв, котрий не змагався вісім років, але вже на першому ліцензійному турнірі виграв перепустку на Ігри. Захоплююся японками, які у своєму активі мають по вісім–девять титулів чемпіонок світу. З роками вони борються тільки краще!

Хоча ніхто з них не наро­джував двох дітей, не брав участі в різних танцювальних, співочих, командних телешоу… Але я знаю свій характер, я відчуваю в собі сили, наснагу, талант, завдяки яким мене тричі визнавали найкращою у світі.

«Після Олімпіади думаю народити ще двох дітей і знятися в кіно»

— Сімейні клопоти, світське життя, шоу–бізнес, участь у телепроектах. Ірино, де ви на все це знаходите час, та ще й самовдосконалюєтеся у спорті?

— Зараз на першому місці в мене спорт, тому я рідко бачу свою сім’ю. Я повністю віддаюся боротьбі. Проте після Олімпіади я планую приділяти більше уваги своїм діточкам. Також думаю народити ще двох. А ще планую брати участь у різних шоу, які мені будуть до вподоби (раніше Мерлені була активною учасницею телепроектів «Танці з зірками», «Битва націй» та ін.).

— А що із розважальних програм вам подобається найбільше?

— Люблю співати, танцювати. А зараз я дуже хочу знятися в кіно. Це моя мрія.

Мої друзі вважають, що в мене непогано вийшло б проявити себе на акторській ниві. Але я розумію, що це дуже тяжка праця, набагато складніша, ніж спорт. Акторством потрібно займатися з дитинства, йти до мети роками.

— А з ким би хотіли знятися в кіно?

— Я не знаю. Можливо, з Жан–Клодом ван Даммом.

— Ірино, на килимі ви — безстрашна борчиня, поза ним — красива тендітна жінка. Як вдається поєднувати ці два протилежні образи?

— Я завжди хочу виглядати гарно, але на килимі перш за все я — воїн.

Справді, я люблю гарний одяг, взуття на високих підборах. Але коли я виходжу в трико й борцівках, то не замислююся над тим, що я — жінка.

— П’ятиборка Вікторія Терещук та легкоатлетка Ольга Саладуха, народивши первістків, почали демонструвати значно кращі результати. Що можете сказати про себе? Тут є якась закономірність?

— Після заміжжя й наро­дження першої дитини боротися було важче. Але не тому, що я втратила форму. Просто коли я стала олімпійською чемпіонкою, тричі вигравала «світ», перемогла на всіх змаганнях, про які тільки могла мріяти, то не знаходила в собі мотивації, щоб боротися далі й перемагати. Було набагато складніше втримати всі ті титули, завойовувати їх знову. А мені як жінці хотілося вийти заміж, народити дітей… Звісно, після того важко боротися. Але я сподіваюся, що після народження другої дитини я почну боротися краще.

Як відкривається друге дихання

— Відчуваєте, що знайшли додатковий резерв?

— Я постійно перебуваю в вирі подій. На кожен день у мене є плани. Я не живу так: прокинулася — і як складеться день, так і буде. Я знаю сьогодні, що маю зробити завтра. Я й справді довго шукала мотивацію. Хотіла, щоб відкрилося друге дихання. Сподіваюся, в мене вийшло.

— А що допомогло?

— Я не буду розказувати наперед свої секрети. Бо ж мої інтерв’ю читають не тільки друзі, а й суперники.

Скажу одне: я весь час слідкувала за боротьбою. Після народження другого синочка, Адамчика, мої батьки облаштували в заміському будинку спортзал — поклали мати, застелили килим, поставили цілу купу тренажерів. Оскільки після вагітності я сильно набрала вагу, то дуже хотілося схуднути, гарно виглядати. Тоді ніхто навіть і гадки не мав, що я повернуся в спорт. Але я тренувалася. Спочатку — щоб схуднути, а пізніше головний тренер збірної Володимир Євонов почав мене викликати на збори. Він постійно повторював: «Я чекатиму, коли ти повернешся». На перших етапах та ідея виглядала нереальною, але я спробувала, і зараз не жалкую. Хочу здійснити свою мрію.

— Чи можна сказати, що ви стали «другою мамою» і для юного покоління борчинь, які разом із вами займаються в спортзалі?

— Ні, для них я не мама, а спортсменка, боєць, борчиня. Нехай молоде покоління бореться за себе, а я — за себе. До того ж я теж вважаю себе молодою.

— Ну, якщо ви не «мама», тоді, можливо, лідер, ватажок, наставниця, за якою тягнуться молоді збірниці? Напевно, Володимир Євонов теж так вважає, інакше вас так наполегливо не кликав би до збірної?

— Я часто чую від дівчаток, що вони беруть із мене приклад, захоплюються мною. Але я над цим не замислююся, не акцентую на цьому свою увагу — я живу своїми мріями, своїм життям, слідкую більше за собою.

— Чи згодні ви із твердженням, що людина, одного разу ввійшовши у спортивну річку, більше з неї не вийде?

— Думаю, що це стосується не тільки мене. Скільки б років не пройшло, а спорт буде подобатися завжди — хтось у футбол чи волейбол гратиме, хтось ходитиме на аеробіку, аби підтримувати себе у формі. Як кажуть, колишніх спортсменів не буває.

ДОСЬЄ «УМ»

Ірина Мерлені

Заслужений майстер спорту з боротьби (вагова категорія – до 48 кг).

Народилася 8 лютого 1982 р. в Ка­м’янці–Подільському Хмельницької обл.

Олімпійська чемпіонка (2004, Афіни), бронзова призерка Олімпійських ігор (2008, Пекін). Триразова чемпіонка світу, дворазова чемпіонка Європи. Багаторазова чемпіонка України.

Зріст — 150 см, вага — 48 кг.

Заміжня. Виховує двох синів.