Поява книги «Солька і кухар Тара–пата» — справа фантазії та уяви. Мені часом бачився кухар, який чимчикує собі вздовж Хрещатика. Довкола листя. Щойно пройшов дощ. Далі вигадалося прізвище Тара–пата, що означає неспокійний, клопіткий. Потому прийшла його історія.
Мені відразу думалося про добре відому всім казку Шарля Перро «Попелюшка». Кухар Тара–пата просто зобов’язаний був зустріти на своєму шляху чарівницю Сольку.
Чому саме кухар? Мені в житті випадала можливість працювати в піцерії та допомагати на бенкетах. Мушу зазначити, що всі шеф–кухарі й здебільшого навіть їхні помічники — чоловіки. Тому мій головний герой — кухар. Тут спрацювала система візуального й життєвого досвіду.
Хочу додати, що Оля Гаврилова зобразила Тара–пату саме так, як я його уявляла. Утім їй вдалося більше — додати йому вишуканого шарму. Завдяки малюнкам кухар Тара–пата — не просто собі кухар, а й добрий та симпатичний персонаж.
Чому киянин? Кожного разу, коли я приїжджаю до України, то завдяки друзям чи мамі відкриваю нові й нові місця столиці. Я родом із маленького містечка Тального, що на Черкащині. Київ став мені більш знайомим упродовж останніх п’яти років. Раніше, коли я жила в Україні, мушу зізнатися, що в Києві бувала набагато рідше й мало що знала в цьому величному місті. Після того як відкрила київське багатограння, сумнівів не лишалося, що кухар має бути саме з нашої столиці.
Над книжкою працювала ціла команда. Тому не можна сказати, що це був короткий процес. Це була детально зорієнтована робота. Кожен мав своє завдання. Часу на створення цієї книжки треба було близько півтора року.
Звичайно, наповнюють сюжетну складову рецепти. Як на мене, то консультація Лани Світанкової — один iз найважливіших інгредієнтів книжки. Вона — тестувальник. Я досі ще випробовую всі рецепти. Деякі з них, до речі, задумувала в процесі. От, наприклад, у епізоді, де описую «Річковий суп».
Я часто готую. Мені це подобається робитити. У нашій книжці є кілька рецептів, які я можу використовувати ледь не щодня, — готую брюссельську капусту й кашу з овочами.
У повісті я «задіяла» бабусину кулінарну книжку. У нас в родині було кілька таких книжок. Бабуся з дідусем клеїли вирізки з газет i журналів; збирали й навіть колекціонували рецепти. Тітка теж мала таку книжку. Мама ж вела зошит, куди переписувала рецепти. І в мене є течка, куди я складаю найцікавіше.
Ще свіжі зимові спогади про морозні вітряні дні, коли великою насолодою було зігрітися тарілкою гарячого борщику зі сметаною. Господині урізноманітнювали цю насолоду замороженим щавлем, законсервованою заправкою для борщу, заготовленими з осені чи купленими в магазині бурячками. >>
Найочікуваніший «смачний» сезон — це все-таки полуничний. Думаю, мало хто не погодиться зі мною, що полуниця — це не просто ягода, це ціла історія: весна в розпалі, відпустки на носі і навіть повернення з роботи додому — особливе: обов’язково з пакетиком запашної червоної ягоди. >>
Про користь кулешів, про яку я і так, утім, знаю, цього разу наслухалася від бабусь на лавочці. А народні рецепти — перевірені часом і, як правило, доступні. Тож готуємо. >>
Уже майже літо, а це означає, що ми знову шукатимемо затінки, холоднi страви і прохолоджувальнi напої. Лимонади — прекрасний засіб для втамовування спраги, охолодження організму і вітамінізації, як кажуть, три в одному. Отож за роботу! >>
«Сонце в цеберку» — саме так назвав своє знамените варення з кульбаб Микола Канішевський, відомий нам як телепродюсер, перший віце-президент Національної телекомпанії України, ведучий телевізійних програм («Вісті тижня» та інших цікавих проектів). >>
От так і незчулися, як перша їстівна зелень, обдарувавши нас весняними вітамінами, відбуяла, і на зміну їй для багатьох несподівано приходять... грибочки. Це і ви помітите, коли зайдете в лісопосадку чи хвойний ліс подихати цілющою хвоєю, а додому повернетеся з торбинкою тугеньких маслючків. >>
