Про сонячні хлібини — легкі, як з верби «котики»

Великдень — Великий день, до якого у нас вдома зазвичай готувалися заздалегідь, ще з настанням Великого посту. Все тут мало значення, кожна дрібничка, слово, погляд, рух сонця, повернення журавлів із вирію... Та найяскравіший спогад — то випікання пасок, отих сонячних хлібин, так їх називала моя бабуся. Вони — запашні, щедро прикрашені безконечниками, пташенятами, ружами–берегинями, сваргами–сонцями...

Кожного четверга протягом посту мій дідусь брав одне поліно і клав його на піч, щось при тому собі під ніс пробурмотівши. Я знала — то для майбутнього вогню, тепло від якого випікатиме сонячний хліб. У чистий четвер мама з бабусею вранці чисто вмивалися та вбиралися в чепурний одяг, молилися. І помисли, і думки,і діяння мали бути чистими. В печі з тих самих полін, що дідусь збирав упродовж посту, запалювався вогонь. Обов’язково у нього підкладалася й гілочка освяченої верби — щоб паска стала такою ж легкою, як вербовий «котик».

У кухні, де відбувалося дійство приготування святкового хліба, залишалися тільки жінки, чоловікам до цього діла — зась. Бо хіба чоловіку щось вдалося вродити? Тільки допомогти... Дозволялося бути присутніми при народженні паски малим дітям, якщо тільки вони будуть чемними і не шумітимуть. Ми з братом були тихішими від трави...

У кімнаті, темній, похмурій, бо за вікном захмарилося й збиралося на дощ, наче сяйво лилося від моїх мами та бабусі, які благословляли Божу днину, посуд, продукти, приготовлені заздалегідь для майбутнього сонячного короваю. Ще текли ледь чутні слова молитви — і старанно місилося тісто, аж поки під справними руками не ставало легким, пухким та запашним...

«Рости, сонце, на славу Богу Отцю, рости славно на славу Богу Сину, виростай, Світле, на славу Богу Духу!» Мама хрестила вимішене тісто і залишала в сповиточку, як мале дитятко щойно народжене, дозрівати.

Дозріло, піднялося.

«Ой з–за лісу, з–за пралісу Золота діжа сходить!»

Піднялося, виросло! Бабуся розкладає тісто у форми. А от вже й до печі запрошує великоднє диво.

Ой, і скільки ж того дива! І менші, і більші, і зовсім невеличкі, і трійнята для худоби — нікого не забули, бо кожен заслужив на своє Сонце. А ось і моя пасочка — сонце на ній посміхається , ружами обтикане. («Щоб щастя тебе торкало своїми крилами, доню»). Для дідуся і бабусі на золотому хлібі Великодній хрест («Щоб доля вдалася щирою та здоров’я міцним»), на пасці батька — дубовий лист із косицями («Щоб був здоровим та моцним, як те дерево»), на матусиному — ружі з барвінком («Щоб берегли її дітей світлі сили»), для братика поверх паски — квадратні та напівовальні кліточки, а в них «ружі» («Щоб ріс дужим та здоровим»). А посеред менших хлібин ясне Сонце горить, то головна Хлібина, яка посвячуватиметься під церквою.

Паска випечена. Її обережно дістають з печі зі словам: «Христос Воскрес!» Ставлять на стіл. Аромат божественний наповнює світлицю, слинка по бороді котиться. Але... Пробувати випечену паску до освячення не сміли — гріх. Тому чекали Великого дня.

Мирослава ЗАМОЙСЬКА,
письменниця
(літературне ім’я Дара Корній)

МІЙ РЕЦЕПТ

Сьогодні, у наших міських квартирах, ми не маємо традиційної печі, та все ж кожна господиня старається приготувати сонячну хлібину власноруч. І щороку з трепетом та щемом відчиняє вікно своєї «печі», щоб переконатися — що вдалася паска, бо стільки доброго і щирого побажалося, зробилося для цього: і ручно, і в думках та помислах. Рецепт, за яким я випікаю паску, такий.

На три середніх розмірів паски потрібно: 1 кг борошна, 500 мл рідини (400 мл молока, 100 мл сироватки), 5 жовтків і 3 цілі яйця, 250 г цукру, 200 г масла, 60 г дріжджів, 1–2 пакетики ванільного цукру, 2 склянки родзинок, цедра з одного лимону та двох апельсинів, можна дати 1 чарочку настоянки шафрану (не зашкодить). Спочатку готую розчинну: дріжджі посипаю цукром, щоб вони розпливлися (можна трішки розтерти ложечкою), змішую з частинками борошна та молока. Розчинна нагадує не дуже густу сметану. Накриваю її серветкою, щоб вона спочатку трішки піднялася, а потім опустилася.

Наступний етап — замішування тіста. Триває він близько години. Спочатку потрібно пересіяти через сито борошно (воно має бути сухим, без грудок, щоб ліпше вбирало рідину). Тісто не обов’язково місити руками, можна міксером або блендером. Але не захоплюйтеся роботою побутової техніки, бо жодна машина не вкладе у вашу роботу ані тепла, ані любові, їх дають тільки людські руки. Тож хай буде — 50 на 50. Для паски найліпшим жиром є свіже несолене масло. Його найкраще не розтоплювати на вогні, а залишити у теплі, щоб воно саме розплилося, мов сметана. Додавати його слід наприкінці замісу. Родзинки (як і цедру) варто додавати насамкінець, завчасно добре промивши, обсушивши та обсипавши борошном (щоб не осіли на дно паски).

Далі — тісто має вирости. Цей процес може тривати від 2 до 4 годин. Потім — на дно кожної форми бажано покласти витяте з паперу для випічки денце (тоді без зайвого зусилля паску з пасківнички добудете). Наступний етап — змоченими в олію руками відриваю таку кількість тіста, щоб воно заповнило приблизно одну третину пасківниці, а потім зовнішнім боком кисті утрамбовую його. Тепер тісто виросте уже у пасківницях, заповнивши майже всю формочку. І треба випікати. Температура — 180—200 градусів. Маленькі пасочки печуться 15—20 хвилин, більші — 45, найбільші — близько години. До речі, щойно спечені пасочки не варто відразу виймати з форми, щоб не осіли. Втім і довго тримати у формі також їх не варто — щоб не відволожилися. Слід зачекати приблизно 10 хвилини, а тоді обережно викласти.

Зрештою, в кожній справі найважливішим є Бажання, бо знання та досвід приходять iз часом.