Креслення чотирьох храмів Харківської губернії, датовані початком минулого століття, були виставлені на російському інтернет–аукціоні «Молоток. Ру» у січні цього року. Власник рідкісних документів виступав під «ніком» «heppy_star 17» і просив за кожен по 200 доларів стартової ціни. Можливо, ця історія і не набула б широкого розголосу, якби краєзнавець Микола Дуда не впізнав у одному з цих креслень документ, що зберігався у фонді №4 Харківського архіву. У результаті проведеного розслідування стало відомо, що раритети з обласного сховища зникали й раніше. Причому нерідко за досить смішні гроші.
Кілька років тому Харківський приватний музей міської садиби випустив книгу «Православні храми і монастирі Харківської губернії. 1682—1917. Альбом–каталог», що була проілюстрована фотокопіями оригінальних документів. Більшість із них упорядники видання перефотографували для друку в запасниках Харківського обласного архіву. А точніше — у його фонді №4, де зберігаються вцілілі раритети дореволюційної доби. Якраз завдяки цій книзі Микола Дуда і впізнав на сайті «Молоток.Ру» креслення, що мали б суворо охоронятися державою як історичні пам’ятки та національна спадщина. Про свою здогадку він одразу сповістив директора архіву Людмилу Момот і видавця книги, директора музею міської садиби Андрія Парамонова.
Останній наступного ж дня спробував розібратися у цій проблемі і зустрівся з пані Момот. Але їхня розмова ще більше заплутала карти. «Вона вважає, що це я організував крадіжку і всі ці листи для того, аби зняти її з посади, — Андрій Парамонов не приховував відвертого подиву на прес–конференції, яку скликав для того, аби врятувати власну репутацію. — До того ж я зрозумів, що так чи інакше все одно виявлюся причетним до цієї історії, оскільки почув прізвище Світлани Пікенер. Вона була начальником організаційного відділу в Державному архіві Харківської області, а до того — завідуючою читальним залом. І саме вона курирувала питання підготовки до друку практично всiх історичних книг та брошур (а їх уже більше 150), які видавав Музей міської садиби. І оскільки з 2006 року Світлана Пікенер перебуває у розшуку за абсолютно іншою справою (про зникнення документів там не йдеться), то я зрозумів, що нинішньому керівництву архіву дуже вигідно списати все саме на 2006 рік». Тобто і на Парамонова, можливо, також. Словом, директору музею нічого не лишилося, як самому подати заяву до міської прокуратури і повідомити слідчих про те, що документи з архіву зникали й раніше.
Вперше з пропажею архівних паперів у музеї міської садиби зіткнулися у 2006 році, коли видавали книгу «Економічні примітки на Харківський повіт. 1782 рік». Матеріал для цього видання упорядники купили у випадкового продавця за 150 доларів. Але, знаючи, що в обласному архіві зберігається чимало аналогічних документів, вирішили перевірити походження придбаного раритету. Як з’ясувалося, цей документ дійсно зберігався в архіві, але у 1994–му кудись зник і дванадцять років поспіль був у розшуку. Тобто весь цей час його, швидше за все, ніхто і не намагався знайти. Після видання книги Андрій Парамонов повернув пропажу його законному власнику, але згодом переконався, що документи зі сховища продовжують зникати і далі.
Для прикладу директор музею навів історію видання книги «Земська пошта Харківської губернії», під час підготовки якої у 2008 році були перефотографовані в архіві три карти Харківщини та двох повітів. З матеріалами до цього видання упорядникам допомагав один з відомих харківських колекціонерів, який влітку 2011 року попросив Андрія Парамонова домовитися з керівництвом архіву про сканування згаданих раритетів. Адміністрація згоду дала, проте коли необхідну справу підняли із запасників, то з’ясувалося, що у ній немає чотирьох карт — Харківської губернії, Сумського та Вовчанського повітів і карти–схеми Лебединського повіту. Всі їх Андрій Парамонов бачив на власні очі, коли готував до друку книгу про земську пошту. «Немає сумніву, що людина, яка вкрала ці документи, — працівник архіву, — каже він, — тому що зi справи були також вилучені листи використання, а перелік документів перенумерували так, аби склалося враження, що вкрадених карт там не було взагалі. Я повідомив про це директора архіву, вона пообіцяла в усьому розібратися, але коли я побачив, як адміністрація повела себе в тій ситуації, то зрозумів, що й історія з інтернет–аукціоном може теж бути прихованою».
Немає сумніву також, що вкрадені карти продали колекціонерам. За словами Андрія Парамонова, усе, що пов’язано із земською поштою, наразі коштує дуже дорого. Скажімо, вартість лише однієї марки може сягати 30 тисяч доларів, а деяких конвертів — і всі 100 тисяч. Вкрадені ж карти були цікаві саме збирачам старовини, бо на них відмічені маршрути руху земської пошти, дати, коли будуть їхати ті чи інші екіпажі, і місця розташування поштових станцій. Інші мапи, що зберігаються в архіві, але не відмічені «поштово–земською» тематикою, залишилися на місці, бо не мають для титулованих колекціонерів великої цінності.
«Молоток.Ру» привернув увагу краєзнавця Миколи Дуди перш за все чотирма документами — кресленнями храмів у слободах Коноплянівка Старобільського повіту, Нижча Верхньосумка та Бобрик Лебединського повіту, а також слободи Луки Сумського повіту. Дві сотні доларів за кожну з них — невелика ціна, оскільки на престижніших аукціонах ці документи можуть коштувати значно дорожче. Особливо, за словами Андрія Парамонова, продавець недооцінив останнє креслення, оскільки в Луках бував сам Антон Чехов, там навіть є музей письменника, тому будь–який документ, пов’язаний із його ім’ям, автоматично зростає в ціні у порівнянні з іншими раритетами.
Усього ж краєзнавці нарахували близько 300 документів, що потрапили на аукціон із фондів Харківського обласного архіву. В основному, це креслення проектної документації на храми та інші споруди як у Харкові, так і на території колишньої Харківської губернії; найрізноманітніші бланки (зокрема й на паспорти старого зразка); паспортні книжки, датовані початком ХХ століття; грамоти часів імператора Олександра І. Більшість із цих документів зберігалися у фонді №4. Тобто в архівному фонді Харківського губернського управління.
Цікаво, що після того, як інформація про зникнення документів потрапила до ЗМІ і прокуратури, Людмила Момот одразу заперечила сам факт зникнення, а авторів сенсаційної новини назвала наклепниками. Але проведене прокуратурою слідство не залишило жодного сумніву — документи були таки вкрадені, і не відвідувачами читального залу, на що натякали в адміністрації сховища, а саме його співробітницею. Як повідомили у прес–службі Центру громадських зв’язків обласного управління міліції, 56–річну винуватицю пропажі вже затримали. Вона зізналася, що в період з літа по осінь 2010 року винесла з архіву згадані документи і продала місцевому колекціонеру за... 550 гривень. Той частину раритетів залишив собі, а решту продав 35–річному харків’янину, який і виставив їх на «Молотку. Ру». До речі, така форма реалізації історичних цінностей, як віртуальний аукціон, дуже вигідна для колекціонерів, тому що з купленими у такий спосіб раритетами не треба перетинати кордон — їх пересилають звичайнісінькою поштою.
Наразі слідчим відділом Київського райвідділу міліції Харкова вже порушено кримінальну справу за статтею про пошкодження або приховування документів Національного архівного фонду, що карається штрафом від 50 до 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, або арештом до 6 місяців.
Поки тривало слідство, читальний зал обласного архіву був зачинений у зв’язку з відомчою перевіркою фондів. Результати останньої поки що не озвучені. Тобто на сьогодні відомо про зникнення документів, які випливли на аукціоні, але їх може бути значно більше. Таке припущення Андрій Парамонов зробив тому, що і в попередні рази перевіряли лише зафіксовані факти пропажі, а не весь архів. Наразі ж директора музею особливо турбують документи 38–го опису «Харківської казенної палати», де зберігається фактично весь картографічний матеріал губернії, починаючи з XVII і завершуючи початком XX століття. Уже був випадок, коли Андрій Парамонов запідозрив архівістів у підготовці окремих документів цього фонду для продажу. Він навіть у спішному порядку почав готувати до друку видання з повним реєстром мап, які там зберігаються, аби краєзнавці могли виявити зниклі документи у колекціонерів, а заодно стримати процес відтоку раритетів на аукціони. Вартість таких карт — велика спокуса. Наприклад, мапу Харківської губернії 1875 року продали недавно з молотка за півмільйона гривень. Саме тому Андрій Парамонов вважає, що історичну спадщину обласного архіву від подальшого пограбування може врятувати лише комплексна перевірка його фондів. Причому не працівниками сховища, як було досі, а незалежними контролерами.
На сторінках нашої газети ми вже зустрічалися з відомим українським археологом і археозоологом, кандидатом історичних наук Олегом Журавльовим. Майже три десятиріччя своєї пошукової діяльності він присвятив давній грецькій колонії Ольвії, що неподалік мальовничого міста на Дніпровському лимані Очаків, овіяного звитяжною славою запорозьких козаків. >>
Минулого року, презентуючи у Запоріжжі книгу «Літопис самовидців: дев’ять місяців українського спротиву», письменниця Оксана Забужко висловила захоплення греблею Дніпрогесу, «довжелезним» проспектом Леніна (який щойно отримав назву Соборний). І зауважила: «Дивно, що у вашому місті немає пам’ятника Шевченку...» >>
Міжнародний скандал, що потихеньку розгорається у Львові, має всі шанси перерости на повноцінне протистояння наукових еліт з українською владою. Річ у тім, що київські чиновники «рекомендували» віддати Польщі цінний архів імені Оссолінських, що зберігається в Науковій бібліотецi імені Василя Стефаника, а польська сторона натомість віддасть Україні архів Наукового товариства імені Тараса Шевченка. >>
Усі ми прагнемо пізнати навколишнiй світ, їдемо в далекі чужі країни. Але часто забуваємо, що наша земля містить у собі багато нерозгаданих таємниць. Одне з таких таємничих місць розташоване на Черкащині — у серці загадкових трипільських земель. Журналiстка «УМ» відвідала цi трипільськi території й побувала в осередку культурної спадщини тих часів — історико-культурному заповіднику «Трипільська культура». >>
Вони нагадують паралельну реальність або Харків у минулому, гонористо проігнорований сучасністю. Варто звернути з тротуару центральних вулиць трішечки вбік, одразу перед очима з’явиться він — будиночок із дерев’яною верандою, яку догори обплів столітній дикий виноград. >>
Архітектори, члени Українського національного комітету Міжнародної пам’яткоохоронної організації ICOMOS, переконані — через новобудови, які руйнують історично сформований краєвид давнього Львова, місто може бути виключеним зі Списку світової спадщини ЮНЕСКО. Це питання вже навіть було включено до порядку денного на минулорічній 37–й сесії Комітету Всесвітньої спадщини. >>
