«Наше містечко» як альтернатива психоаналітикам

      У чому сенс життя? Над цим питанням людство б'ється відтоді, як Господь вказав на двері Раю Єві та Адаму. Б'ється разом і поодинці, коли — натхненно й завзято, а коли — й так, аби було що робити, хто — публічно й патетично, а хто — тихенько, на кухні, запиваючи ці роздуми холодним пивом. І щасливий той, хто своїми мозговими атаками уже «взяв» правильну відповідь: сенс життя у тому, щоб жити, цінувати кожну мить, кожну його мікрочастинку. Нова вистава Театру драми і комедії «Наше містечко» — реальна соломинка для всіх, хто цю просту істину поки що усвідомив не до кінця.

      Режисер Лінас Зайкаускас побачив у п'єсі американського драматурга Торнтона Уайлдера, який пішов з життя майже тридцять років тому, велику мудрість. Мудрість, яку більшість з тих, хто коли-небудь тримав у руках цей твір, банально охарактеризує картинками з побуту мешканців провінційного містечка Гроверс-Корнерса, яке загубилося десь в Америці, у штаті Нью-Хемпшир. Ранок 7 травня 1901 року, 5:45. У містечко прибуває швидкісний бостонський поїзд — життя стрімко летить уперед і ... завмирає вагонами-комодами. Поки що на один лише день, це у контексті вічності — не більше, ніж маленька зупиночка швидкісного поїзда у провінційному містечку. Але не просто містечку, поселенні, а у частинці Всесвіту, сюди навіть лист надійшов з адресою: «Всесвіт, планета Земля» і так далі... Дві родини живуть у злагоді й мирі, виховують дітей, вирощують квіти у своїх палісадниках. Ведучий Лев Сомов так і пояснює глядачам: такі вони, мешканці цього містечка, зі своїми проблемами, турботами, мріями... Вони народжуються і помирають, закохуються й ходять до церкви, піклуються один про одного, видають газету й трепетно, обережно, аби не розхлюпати, несуть свою історію у майбутнє.

      На сцені — дерев'яний мінімалізм. Сходи, чисті столи і стільці — їх справжність і природність у «Нашому містечку» настільки знакова, що справжніми видаються навіть умовні маніпуляції героїв: молочник наливає молоко, родина снідає за столом, мати й донька нанизують боби на нитку... У повсякденних клопотах, у ароматах саду й звуках літньої ночі минає юність, виростають діти і сусідки, міссіс Гіббс (Ірина Мельник) та міссіс Уебб (Ксенія Ніколаєва) вже одружують своїх Емілі (Тетяна Круликовська) та Джорджа (Андрій Самінін), яких ще вчора виряджали до школи. Подібні переживання знайомі всім мамам, як і всі мами, зазвичай, осмислюють та фіксують їх для себе вже у минулому часі — ніколи за клопотами сповна насолодитися цим справді відповідальним і прекрасним моментом.

      «Наше містечко» після перерви — це набагато динамічніше, стрімкіше дійство, яке несподівано, а водночас і очікувано, фінішує траурною процесією. Народжуючи первістка, помирає Емілі. Строкато-емоційна атмосфера «Містечка» волею режисера та художника (дебют Дарії Ніколаєвої, студентки Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури) поступається місцем лаконічно-скорботному чорно-білому світу. Стільці з хрестоподібними спинками, у білому — ті, хто відійшов у вічність, у чорному — ті, хто сумує за своїми найдорожчими людьми. Один стілець — вільний, він призначений для Емілі. Дівчина приречено «прямує» до призначеного долею місця і ... просить Ведучого дозволити їй хоча б на мить повернутися у світ живих. Туди, де прекрасними були дні й ночі, де вона кохала і це кохання було взаємним, де вона так мріяла бути щасливою довгі-довгі роки... Їй дозволяють, але насправді так не буває, і зухвалість Емілі покарана поглядом матері. Ще молодої матері, котра дивиться звідти, з минулого, яке ніколи не повернеться, дивиться крізь доньку, якої вже немає...

      ...Цю зворушливо-тривожну виставу можна порівняти з сеансом психоаналітика. Напевне, всі, хто побував на ньому, нетерпляче ставитимуться не лише до суїциду та його прихильників, а й до такого безневинного й дуже сучасного поняття, як «депресія». Яка може бути депресія, коли життя таке прекрасне і таке коротке ...

ДО РЕЧІ

Велика мудрість Торнтона Уайлдера

      — Увесь фізичний світ — це чистий аркуш, на якому ми пишемо й стираємо наші хисткі й перемінливі пояснення реальності.

      — Час тільки здається швидкоплинною рікою. Він — швидше, нерухомий, безкрайній ландшафт, а рухається погляд, що його споглядає.

      — Надія — продукт нашої уяви. Відчай — також.

      — Справедливість базується на розумінні всіх обставин.

      — Листи, написані від руки, тепер уже виглядають як привітання з минулого століття.

      — Жоден мужчина не зможе стати гарним батьком, аж поки він не навчиться розуміти свого батька.