Просування культурних брендів на міжнародному ринку — справа довга, затратна і не під силу поодиноким місіонерам. Адекватна держава — на неї звернуті погляди творців культурних кодів і людей, що хочуть пишатися своєю країною — зобов’язана продукувати і промотувати цінності поза споживчим кошиком, але, на жаль, не наша. Українська література через суму випадкових запрошень, ірраціональних симпатій, спорадично вибудуваних ланцюгів і 2% системних зусиль окремих людей уже промовляє до західного читача 5—6 іменами, і ми їх усі знаємо. А вітчизняні видавці на тлі розмов про смерть паперової книжки і далі намагаються «нарощувати» шеренгу літературних хедлайнерів: у ці дні двома групами вирушають на важливі книжкові виставки — у Лейпциг (15—19 березня) та Париж (16—19 березня).

Усередині двотисячних років учасник Нью–йоркської групи поетів Богдан Бойчук видав в Україні книгу мемуарів «Спогади в біографії», в якій конспективно спробував подати «надзвичайно характеристичні свідчення про особливості взаємин представників діаспорної й материкової української культури». Заперечивши тодішню критику автора сих рядків, який назвав мемуари поета «помилками в біографії», мовляв, біографія помилок не має, невпокорений Богдан Бойчук зводить порахунки з власною долею вже в романному жанрі, а саме в дилогії «Мої феміністки».

До свого сторіччя відомий російський художник Лев Богомолець не дожив усього лише один рік. Довгожитель за паспортом, він був довгожителем і в мистецтві — працював до останнього дня. А тому ідея назви та концепції виставки, організованої двоюрідною онукою художника Ольгою Богомолець, лежала на поверхні — «Творчість та довголіття. Лев Богомолець».

Цього разу Театр Націй гастролюватиме відразу на двох столичних майданчиках: виставу «Фрекен Жюлі» підопічні Євгена Миронова зіграють 24—25 березня на сцені Театру імені Франка, а «Кілера Джо» — 26—27 березня в Опереті. Обидві вистави варті уваги гурманів від театру — аналізуючи ці спектаклі, московські критики відверто зловживали найвищими формами порівняння, причому не завжди свої фахові епітети вони вплітали у беззаперечно позитивний контекст.

«Вирій загублених душ» — це розповідь про українську еміграцію початку двотисячних років. Історія, що вийшла у видавництві «Зелений пес», — не перша в літературному доробку журналістки, кореспондентки «України молодої» (1995—2006 роки) Тетяни Ковтун. Вона — автор книги «Не повертайся спиною до звіра», лібрето за романом Оскара Уайльда «Портрет Доріана Грея»...

«Вирій загублених душ» багато в чому наслідує традиції шахрайського роману, але водночас твір насичений асоціаціями, що створюють сучасний культурний та філософський контекст.