Спікер кримського парламенту Володимир Константинов обурений тим, що останнім часом органи центральної влади з Києва знову почали направляти кореспонденцію на адресу кримської влади українською мовою. При цьому, за словами «регіонала», нібито ігнорується стаття 10 Конституції України та статті 10–14 Конституції Криму, в яких ідеться про те, що в АРК поряд із державною використовується російська та інші мови національного спілкування.

У нашій країні створена нова політична реальність, але бракує енергоаудиту. Приблизно так оцінює ситуацію в Україні Прем’єр–міністр Микола Азаров. Нова реальність, за його словами, це об’єднання Президента, уряду і «регіоналів» у Раді заради... ні, не дерибану ресурсів, а забезпечення сталого розвитку країни. І цей розвиток Микола Янович дуже чітко бачить. На відміну від дешевого російського газу, який владна команда вже навіть не обіцяє. А тому очільник українського уряду, як колись один північнокорейський політик, нещодавно оголосив про нову ідеологію — орієнтацію на власні сили.

Народний депутат Роман Забзалюк, який вважався одним із найбільш принципових членів партії «Батьківщина», насправді не виходив із Блоку Юлії Тимошенко. На вчорашній прес–конференції Забзалюк розповів, що формальний вихід із БЮТ і подальший вступ до провладної групи «Реформи заради майбутнього» був спецоперацією задля недопущення перекупу парламентаріїв (або, за словами пана Романа, «депутатським розслідуванням»). Забзалюк повідомив, що його намагалися купити за 450 тисяч доларів. Відповідні розмови записано на аудіопристрій.

Це перший випадок в історії українського парламентаризму, коли депутат виставляє напоказ спробу підкупу — з указуванням конкретної суми, «замовника», мотивів.

Із плином часу явища та процеси, що сучасникам здаються аж надто затягнутими, спресовуються в один–два абзаци в підручнику історії. Змінюються й оцінки певних подій. Те, що вважали завершенням, насправді може виявитись лише стартовим майданчиком. Так може статися і з розумінням української незалежності, утвер­дження якої аж ніяк не можна звести до періоду, коли, невдовзі після 1991 року, було розбудовано всі державні інституції. Імовірно, майбутній історик назве найвиразнішим «маркером» завершення етапу становлення незалежної України, створення в ній Єдиної помісної церкви. Нині Церква в Україні підходить до визначного рубежу свого існування й постає перед вибором.