Михайло Полуситок та його економний пальник.
Львів’янин Михайло Полуситок 24 роки пропрацював начальником теплового господарства Прикарпатського воєнного округу, тож про витрати газу знає добре. Відтак тривалий час намагався знайти спосіб економити «блакитне» паливо. І йому це вдалося! Винахідник сконструював пічку, яка дозволяє скоротити витрати газу вдвічі. Винахід запатентований, але його автор вже давно намагається «достукатися» до чиновників, аби впровадити пристрій. Не допомагає пробити чиновницьку стіну навіть статус винахідника СРСР, який Михайло Іванович отримав за свої винаходи у 1990 році.
Заходимо до малесенької «лабораторії», яку пан Михайло спеціально орендує. «Вся пенсія йде на оплату її оренди, — розповідає «УМ» Михайло Полуситок. — 540 гривень щомісяця. А для того, щоб взагалі мати місце, де б можна було працювати, я навіть оформився приватним підприємцем. Ось, бачите, всі необхідні папери на місці».
Михайло Іванович показує документи, серед яких є патент на винахід, виданий Державним департаментом інтелектуальної власності ще у 2006 році. «А ось і сам винахід», — показує пан Михайло. Піч для спалювання газоповітряної суміші має вигляд складеної в певному порядку цегли. Проте не все так просто. Два тунелі всередині пічки забезпечують її роботу навіть при низькому тиску газу. «І це при тому, що всі відомі котли працюють у середньому на тиску газу в 1000 міліметрів водного стовпчика манометра, — продовжує винахідник. — А цей котел працює при мінімальному тиску газу — лише 300—400 міліметрів». У середині тунелів лежать подріблені частини цегли. Це важливо, адже при нагріванні вони дають променеву енергію. Цегла, з якої складений тунель, також має бути особлива. Підходить лише «ШБ 8», яка витримує температуру в 1600 градусів Цельсія. Перед тунелем стоїть пальник — також винахід пана Михайла. «Усе це ефективно працює вже 10 років, — продовжує Михайло Полуситок. — То чому б не поставити такі пальники в усіх котельнях міста?! Чи й по всій Україні?! Нам би тоді і свого, видобутого в Україні, газу вистачило, щоб усю країну зігріти».
Ще один винахід, який допомагає економити газ, встановлений у пічці лабораторії. «Лише у Львівській області таких пічок 120 тисяч, — розповідає винахідник. — І на кожну з них треба витратити два куби газу за годину. Коштує це недешево, але й пічка за менший час не нагріється. А якщо встановити ось цей пальник, то на нагрівання пічки піде лише один куб газу».
Починаємо експеримент. Записуємо показники газового лічильника і запалюємо пічку. Остання цифра на лічильнику — 5, а годинник показує 15 год.10 хв. Тим часом Михайло Іванович розповідає про винахід. Це особливий пальник, який значно відрізняється від стандартного. За розмірами винахід має лише 15 сантиметрів. Але найголовніше у ньому — саморегуляція.
«Бачите, ось у радянському пальнику кількість і подачу повітря можна регулювати вручну, — пояснює винахідник. — Але людина сама ніколи не знатиме, скільки повітря потрібно газу. А ось у цьому пальнику, якщо на хлопський розум сказати, газ сам набирає собі стільки повітря, скільки йому треба. У пальнику є наскрізний отвір для подачі повітря. А газ подається через оці малесенькі дірочки і, важливо, під кутом у 10 градусів. Отворів повинно бути рівно вісім, не більше і не менше. Інакше пальник не буде саморегулюючим».
Аби зберегти тепло довше, у пічці також лежать шматки цегли. Саме на них спрямоване полум’я. Поруч, на газовій трубі, прикріплений манометр. По ньому можна бачити, який тиск газу. Зараз тиск нормальний — 400 міліметрів. «Поки що це ідеальні умови, — пояснює винахідник. — Але, коли взимку газу використовується дуже багато, тиск у трубі падає. І звичайний пальник просто гасне. Зараз ми відтворимо таку ситуацію».
Михайло Іванович скручує газ і стовпчик манометра різко падає до 150 міліметрів. Полум’я у пічці стало не таким яскравим, але пальник не погас. На годиннику вже 16 год.10 хв. і ми перевіряємо показник лічильника. Позначка посунулася рівно на один куб.
«Цю технологію придумав не я, — пояснює Михайло Полуситок. — Коли я працював начальником енергосистем в ПрикВО, то брав на роботу священиків, які в ті часи ніде не могли влаштуватись. І от отці–василіани, працюючи чорноробами, і придумали таке вдосконалення. Правда, відтоді минуло багато часу, але пальник так і не вдалося широко впровадити».
Виявляється, придумати революційну технологію економії газу простіше, ніж запровадити її в життя. Вже кілька років винахідник ходить по держустановах, де всі лише обіцяють взяти новацію на озброєння. Але далі того справа не йде.
«Я вже звертався в міську раду Львова, у «Львівтеплокомуненерго», в облдержадміністрацію, — каже пан Михайло. — З останньої отримав відповідь, мовляв звернення бачили, роботу проведемо, потім повідомимо. Документ датований 5 лютим 2010 року. Досі ніякої відповіді я не отримав. Ще в 2009 році звертався в Міністерство освіти та науки України. Там відправили моє звернення в Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів. Також відповіді нема». «В лабораторію чиновники ще приходять, а вже на завод, де пальники ефективно працюють 10 років, ще ніхто не зайшов, — нарікає Михайло Полуситок. — Невже наша влада не зацікавлена в тому, щоб економити газ?!»
Поки кореспондент «УМ» збирав матеріал для цієї статті, постійна комісія інженерного господарства, транспорту і зв’язку Львівської міськради рекомендували головному інженеру «Львівтеплоенерго» розглянути звернення Михайла Івановича і надати свої висновки. Про результат розповідає Іван Гринда, голова постійної комісії інженерного господарства, транспорту і зв’язку: «Випробування цього винаходу вже проводили на підприємстві. І виявилося, що там є низка недоліків у роботі пальників: нерівномірно розподіляється теплове навантаження по периметру трубки в котлах, внаслідок чого нагріваються лише окремі труби, і в майбутньому є загроза їхнього розриву. Пальники даного типу не забезпечують продуктивності котлів, їхня ефективність становить до 80 відсотків, а має бути мінімум 94—95 процентів. До того ж пальник потребує особливої конструкції тунелів, щоб не було теплової інерції, яка є небажаною при запуску котла».
А от у винахідника також є ряд зауважень до випробовування, адже його на експеримент ніхто не запрошував. Крім того, є ще один висновок від Державного центру з випробовування та впровадження паливовикористовуючого обладнання. Документ датований 24 квітням 2005 року. Згідно з ним, «пальник відповідає основним вимогам Держстандарту 21204—83 та Держстандарту Р 50591—93. Дозволяється використання пальників на водогрійних котлах та інших теплових агрегатах відповідної теплопродуктивності, які працюють з розрідженням в топці, яке регулюється».
Аби переконатися в ефективності винаходу, «УМ» завітала на підприємство, в якому пальники працюють уже майже 10 років. Колись це був велетенський завод телеграфної апаратури, тепер — багато приватних підприємств. Проте котел–винахід, який встановили майже 10 років тому, тут і досі працює. Пальник для спалювання газоповітряної суміш став знахідкою. «Котел працює на низькому тиску, і це дуже зручно, — розповідає «УМ» Богдан Пукальський, головний енергетик ЗАТ «Технопарк ЛЗТА» . — І саме тому можна проводити плавне регулювання газу. Це насправді набагато безпечніше в порівнянні з роботою попередніх котлів. Оскільки газ подається плавно, подача тепла йде рівномірно і немає різких перепадів температури. І таких явищ, як, наприклад, гідравлічні удари, що були на попередніх котлах, тут узагалі немає. У старих котлах із подовими пальниками за певних обставин у топці з’являлося багато газу. А у винаході Михайла Івановича такої проблеми немає. Слід зазначити, що скупчення газу у топці — це дуже безпечно, тому в усіх котлах є спеціальна система, яка витягує гарячі гази. Проте у звичайних котлах, на відміну від нашого, є також і вентилятор, який подає повітря. Тут вентилятора просто нема, бо котел — саморегулюючий. А це, між іншим, значна економія електроенергії (до 20 кВт за годину). Завдяки пальнику він «набирає» стільки повітря, скільки йому треба. Крім того, працюючи на низькому тиску, котел можна в будь–який момент безпечно вимкнути. Для порівняння: на подових пальниках котли працюють на тиску у 0,3—0,4 атмосфери, а наш — на тиску у 0,03—0,04 атмосфери — це «побутовий» тиск, на якому працює все обладнання у будинках. Є ще один плюс. У нашому котлі газ згорає майже повністю. Тому переконаний, що краще встановити такий пальник на старому котлі, і це буде набагато економніше, ніж купувати новий сучасний котел. Чотири роки тому перед нами постав вибір: або повністю руйнувати старі котли і купувати нові, які на той час коштували 6 мільйонів гривень, або встановити пальники винахідника. Ми зважилися на останнє і не прогадали».
Для сільської місцевості, куди не підведено газ, винахідник також має пораду, як економити дрова. «Решітка у пічці зроблена для надходження повітря, туди ж потрапляє попіл, — пояснює Михайло Іванович. — Якщо зменшити розміри решітки до 5 сантиметрів, то повітря і далі надходитиме в потрібній кількості, а от попіл залишатиметься всередині. Дрова горітимуть довше, і зекономити можна буде суттєво. У мене вдома пічка саме так і працює».
Михайло Іванович має ще й секрет приготування смачних і корисних страв для господинь, у яких на кухні стоїть газова плита. «Температура вогню на плиті — близько 1200 градусів, — пояснює винахідник. — Страви, які готують на такій температурі, втрачають майже всі вітаміни та мікроелементи. Тому пропоную поставити на вогонь металевий круг завтовшки один сантиметр. На ньому можна готувати будь–що, і все буде смачнішим, бо корисні елементи зберігатимуться. Секрет у тому, що температура на поверхні круга буде вдвічі меншою — 500—600 градусів».
Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>
30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>
Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>
Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>
Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>
Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>
