Ми їх майже не помічаємо. Але вони є, «комунальні» дракони міста Києва. Заплуталися в ліпнині, причаїлися під балконами, зависли на мансардах, готові будь–якої миті до стрибка. Ми просто біжимо, втупившись у тротуар, ми розучилися піднімати голову. Чудові чудовиська живуть між тротуаром і небом, Київ — містичне місто, сичать вони.
Серед багатого архітектурного бестіарія ми знайшли в Києві зо три десятки драконів. Чи драконоподібних істот. У цій справі — як на виборах: головне — хто і як рахує. Погоджуємося, що за відсутності методології впізнавання драконів чистота нашого висліду дещо сумнівна. Втім як сумнівні й аргументи критиків. Бо хто бачив дракона, крім древніх китайців, і назве десять його відмінностей від, наприклад, чорта з крилами, що вмостився на Гоголівській, 23? Або чим, окрім габаритів і вирячених очей, відрізняється дракон від ящірки? Чи має він крила і луску?
Питання абсурдне, але дискусія по ньому була. Так, письменник Олесь Ільченко, якого «УМ» залучила як «експерта з чудовиськ» (його книжка «Місто з химерами» побудована на фабулі містичного трикутника, утвореного архітектурними монстрами, що замкнув головні київські святині) переконує: на правому розі Будинку з химерами, що на Банковій, орел у двобої долає саме дракона. А відомий києвознавець Михайло Кальницький заперечує: на цій будівлі Городецького немає жодного дракона. У цьому пункті ми солідарні таки з Олесем Ільченком.
Схоже, київських драконів «аршином общим не измерить». Утім навіть доскіпливий критик погодиться, що чимало знакових споруд столиці перебувають «під патронатом» відвертих драконів — і Національний банк, і згадана резиденція Президента України, і найдорожчі фешенебельні квартири столиці, і посольство Вірменії на вулиці Володимирській.
«Найкрасивіша пара драконів — на розі Рейтерської та вулиці Гончара», — каже Михайло Кальницький. Справді, любителі «естетики жахливого» можуть замилуватися: роззявлені пащеки, розправлені крила археоптерикса, дужі спини, силі яких позаздрить і Вірастюк, адже спинами ці двоє понад сто років підтримують балкон. Жодного сумніву — чистопородні дракони. І «прописка» в них козирна, з легендою. Рейтерська — одна з чотирьох найстаріших вулиць міста, які, за деякими джерелами, були намальовані в «генплані» 1037 року.
За кількадесят метрів звідси, за рогом, знаходимо ще одну парочку, дрібнішу: дракончики заховалися в трикутниках з ліпниною прямо над входом у під’їзд будинку на Ярославовім Валу, 28.
Чудовиськ на Рейтерську, 31/16 поселив архітектор Яскевич. Його авторству приписують і будівлю на вулиці Ольгинській, 2, яку величають «будинком акторів» (тут, зокрема, мешкав Гнат Юра і, за спогадами сучасників, потому як радянські отці міста відсторонили його від керівництва театром ім.Франка, славетний «худрук» виходив на балкон, щоб хоча би дивитися на свій театр). До стін цієї цегляної споруди у мавританському стилі приліпилися, як мушлі до скелі, дюжина фемінізованих по–кручів — безсумнівно, фігуранти нашого реєстру. Фігури з драконячими фейсами, але з хвостами русалок, у шоломах, з оголеними грудьми... Так, це дракони, підтверджує пан Кальницький. Довіримося експерту.
П’ятеро хвостатих дів досить неприязно поглядають через площу, на пурпуровий будинок, фасад якого окупувала ціла родина білих драконів. Ми нарахували 16 барельєфів iз драконами чотирьох видів. Ошатну будівлю звів архітектор Микола Добачевський для міського голови Дьякова у 1899 році. Зараз тут, на площі Франка, 5, засідають чиновники «Київгазу». А колись, у 1915 році, розташовувалася гімназія, в якій учився Серж Лифар. Дракони «від Добачевського», заховані у плетиво візерунків, не кидаються в очі, не лякають, та й узагалі виглядають нетутешньо — наче змальовані з тайських оригіналів.
На вулиці Великій Житомирській, 8, за підказкою Олеся Ільченка, надибуємо ще один містичний об’єкт — велетенську горгулью. Драконоподібна змія, що, за легендами, жила в Сені й лютувала, наганяючи хвилі на дерев’яний Париж, завдяки архітектору Михайлу Бобрусову вмостилася на розі розкішної кам’яниці на висоті тридцять метрів. За переказами, зодчий хотів догодити замовнику, адже пан Роговський захоплювався спіритичними сеансами, а відтак спілкувався з духами потойбіччя саме в кімнаті, що знаходилася поруч iз горгульєю. Кілька років тому будинок було відреставровано, і «монстриця» виглядає свіжою і молодшою літ на сто.
Як майже всі перелічені, це теж один iз низки модних прибуткових будинків, які наприкінці ХІХ і в перше десятиліття ХХ століття створили архітектурний образ київського центру. Невже в ту далеко неатеїстичну епоху домовласники не остерігалися нечистої сили, чому оселі оздоблювали чортами і всілякими почварами? «Моя особисто думка — власники вважали їх таємними оборонцями будинку, — відповідає Михайло Кальницький. — Зверніть увагу: зловісні, як ви кажете, скульптури — або дрібні, або «заховані» угорі будівлі. Тобто вони не вельми кидаються в очі. Окрім того, чимало архітекторів прибуткових будинків запозичували деталі історичних стилів різних часів, зокрема і Середньовіччя, якому й притаманні всілякі химерні ліплення. Це відгук на історичні ремінісценції. Можна сказати, що київські архітектори кінця XIX ст. послідовно проводили тему екзотики у своїх роботах».
Як не дивно, але Будинок iз химерами, епатажна київська кам’яниця, найбільш «розкручена» завдяки цілій зграї звірюк на фасаді та всередині неї, обмежилася лише одним драконом, та й то полеглим. Саме його Олесь Ільченко називає «найбільш довершеним у художньому сенсі київським драконом». Цікаво, що образ iще одного переможеного дракона Владислав Городецький та той–таки скульптор Еміліо Сала використали і в оздобленні Миколаївського костелу. Сюжет, звісно, старий як світ, тобто біблійний — архангел убиває дракона.
Позаяк архангел Михаїл вважається небесним покровителем міста, київські архітектори в усі часи (окрім похмурих радянських, коли Компартія запевнила народ, що «Бога немає») мали постійну тему для творчих дерзань. На наш погляд, дерзали не вельми талановито, особливо митці в уже незалежній Україні. «Чорношкірий» воїн на начебто Лядських воротах, названий у народі Бетменом, — тому підтвердження. Ризикнемо припустити, що ще одна скульптура архангела, який проштрикує списом дракона (на прозорій бані банку «Аркада», її добре видно над верхнім виходом зі станції метро «Хрещатик»), теж не потрапить у бест–реєстр архітектурних перлин Києва.
Олесь Ільченко, який, добираючи матеріал для своєї книги, дослідив сотні архітектурних химер Києва позаминулого століття, вважає, що дракон не є випадковим витвором будівничих фантазій.
«Змій — архетипно той–таки дракон — присутній у дуже давніх легендах деяких міст Європи (Київ, Краків, Любляна тощо), і це не могло не вплинути на творчість київських митців, — каже письменник. І нагадує давньоруський переказ про київських братів–ковалів Кирила та Микиту Кожум’як, котрі перемогли в битві страшного дракона (змія): — Після прийняття християнства в Україні шанують як Юрія–змієборця, так і Михаїла, архістратига війська небесного, який долає сатану. А первісний образ змія був переосмислений як образ диявола, абсолютного зла».
Справді, Змій iз народних казок постає не примітивною гадюкою гігантської довжини. Це чудисько «оснащене» лапами чи ногами (згадайте, як геройський Котигорошко чи Кирило Кожум’яка вгатив Змія булавою по голові — «той і застряг по коліна у землі»), крилами (Змія, що викрала Івасика–Телесика, літала скликати гостей). Вже не кажучи про те, що створіння ці мали препаскудний норов, феодальні замашки і чимало земель та маєтності — словом, щось на зразок прадавніх казкових олігархів. Маленькі кияни можуть пишатися, що їхній земляк, котрий мешкав в урочищі Кожум’яки, одного з таких монстрів знищив голіруч.
Одному з наймолодших київських драконів — трохи за 50. Кияни такого віку пригадують, як гралися навколо нього на цьому дитячому майданчику, що у сквері поруч iз Михайлівською площею. Конкретної дати народження цього звіра, як і його автора–«установника», «УМ» знайти не вдалося. Старожили кажуть лише, що «дитячий дракон» з’явився точно в повоєнні роки.
Його молодший колега, якому близько 30 років, мешкає на дитмайданчику в Святошинському парку. Він складений iз пофарбованих бетонних циліндрів на зразок тих, якими викладають колодязі.
Як би хто не ставився до 8 Березня, настання весни й любові до жінок ніхто не відміняв. І чотири вихідні з цього приводу в людей уже на носі. А що може бути кращим відпочинком і подарунком, до речі, ніж подорож. «УМ» склала орієнтовний тур-лист, де і за яку ціну можна провести святкові вихідні. >>
Чи не з перших днів весни перед кожним чоловіком постає питання, що ж подарувати коханій, мамі чи колезі у Міжнародний жіночий день. Кожен хоче виділитись, приємно здивувати оригінальністю подарунку та підібрати саме те, чого бажає жіноча душа. >>
Це варто спробувати хоч раз у житті! На заздрість усім, хто в мороз боїться вилізти з теплої шуби, хто злякано тупцює біля ополонки, широкими очима дивлячись на тих, хто заходить у воду. Журналiсти «УМ» цього року пiшли купатися на Водохреще в Гiдропарк. >>
У Санта Клауса нині — гаряча пора. Цими днями «найноворічніший» дідусь планети вирушає з рідного лапландського міста Рованіємі у свою щорічну навколосвітню подорож. Запрягає в сани вірного помічника — оленя на ім’я Рудольф Червоний Ніс, завантажує подарунки... Замовлення на них Санта збирає з кінця листопада. >>
Стараннями передусім наділених владою авантюристів сталося так, що за право представляти інтереси Святого Миколая в Україні впродовж останнього десятиліття неодноразово спалахували непримиренні конфлікти. >>
Багато хто знає, що відбулося майже 2000 років тому. Утім за стільки років на первісний сенс свята нашарувалося стільки нових тлумачень і видозмін пасхальних звичаїв, що межа між християнським і язичницьким ледь не стерлася. Тож «УМ» дізнавалася, що саме відзначаємо у свято Воскресіння. >>
