«Щороку 31 грудня ми з друзями ходимо в лазню. Ми там миємося...» — ця коронна фраза Жені Лукашина з «Іронії долі» могла би прозвучати і надвечір 13 січня, якби на території СРСР не запровадили літочислення за григоріанським календарем. Радянська Росія однією з останніх країн на континенті — лише у січні 1918 року — впровадила нове літочислення, за яким більшість Європи жила з 1582 року.
4 жовтня календарю, віддавна визнаному як міжнародний стандарт, виповнюється 530 років. До того, як його запровадив Папа Римський Григорій ХІІ (звідси й назва), більша частина людства послуговувалася давньоримським, юліанським календарем. Нагадаємо, реформа календаря мала на меті ліквідувати помилку в обчисленні дат, адже з моменту впровадження юліанського календаря до кінця XVI ст. завдяки «зайвим» мікросекундам в обертах Землі набігла різниця, порівняно з астрономічним часом, у цілих десять діб.
На ініціативу Папи Римського першими відгукнулися Італія, Франція, Іспанія, Португалія, Річ Посполита, тобто найвпливовіші імперії того часу. В цих країнах відразу після 4 жовтня 1582 року настало 15 жовтня. Західна частина України, яка входила до складу Речі Посполитої, таким чином теж перейшла на нове літочислення. А от на решті нашої території григоріанський календар було узаконено лише 16 лютого 1918 року на засіданні Ради УНР, що відбулося в Коростені.
Слід зазначити, що Ватикан ще 530 років тому направив Константинопольському Патріарху Ієремії ІІ офіційну пропозицію про перехід на нове, більш наукове, обчислення дат. Утім християни східного обряду «від лютої ненависті» до римського престолу відмовилися пристати на неї. Тому ми й досі відзначаємо релігійні свята за старим стилем, наприклад, Різдво Христове — не 24 грудня, а 6 січня.
До речі, календар Папи Григорія ХІІ за давністю літ теж відстає від астрономічного часу, тож, на думку фахівців, приблизно через сто років варто провести наступну «календарну» реформу.
Наприкінці грудня 1937 року в московському Домі Союзів, після двох десятиліть заборони на новорічні гуляння з ялинкою, пройшло перше в СРСР офіційне VIP–свято — з парт–функціонерами, дітьми, Дідом Морозом та Снігуронькою. На верхівці нарядженої сосни виблискувала п’ятикутна зірка, наче знята з Кремля. Цю дату вважають початком відродження новорічних свят для дітвори, та й для дорослих. Щоправда, ялинку рекомендовано було називати не різдвяною, а новорічною, а 1 січня ще довго залишалося звичайним робочим днем.
Друге народження свята ялинки не було одномоментним процесом, зауважать ерудити. І нагадають статтю Павла Постишева, соратника Сталіна, члена Президії Центрального Виконавчого Комітету СРСР, надруковану в газеті «Комсомольская правда» 28 грудня 1935 року під заголовком «Давайте організуємо дітям до Нового року гарну ялинку!». Заклик, як ви розумієте, було адресовано здоровій читацькій аудиторії, тобто бадьорим комсомольцям. Стаття заохочувала встановлювати ялинки у Палацах піонерів, школах, клубах та кінотеатрах і була проілюстрована портретом Постишева в обладунках Діда Мороза. За даними, які можна знайти в інтернеті, перші новорічні ялинки для дитячої масовки з’явилися саме в Україні — у Харкові, Житомирі. Але одна справа — периферійні рішення, і зовсім інша — мода, яку диктує столиця і «лічно товаріщ Сталін». Отже, саме після дозволеної ялинки в Домі Союзів 1937 року свято почало набувати обов’язковості — у школах, сиротинцях, для малечі профкомівських членів великих підприємств. Збереглося воно й дотепер — під назвою «новорічні ранки».
Щодо самого товариша Постишева (відомого українцям як одного із вершителів Голодомору), то після чудової ініціативи з реінкарнації Діда Мороза і ялинки йому особисто вдалося відсвяткувати тільки два Нових роки, найгірших у житті. У 1937–му партфункціонера було заарештовано, а восени наступного року — страчено.
Серійне виробництво цього радісного напою, без якого складно уявити новорічне застілля, почалося в СРСР у 1937 році. А розробка ігристого вина за вказівкою Раднаргоспу тривала від 1928–го. Назва, погодьмося, чесна — це не шампанське з французької Шампані, а його радянська копія. До слова, 70 років тому, в 1942 р., за впровадження нових промислових методів, технології та апаратури для виготовлення шампанських вин резервуарним способом (так званий метод Шарма) було нагороджено Сталінською премією Антона Фролова–Багрєєва, засновника радянської школи «шампаноробства». Будучи академіком, Фролов–Андреєв особисто керував виробництвом у Краснодарському краї славетного ще в імперії шампанського «Абрау–Дюрсо».
«Совєтскоє шампанскоє» вражаюче відрізнялося від шампанського «Абрау–Дюрсо», та за відсутності конкуренції і за умов шаленого дефіциту здобуло визнання і благоговійну шану. На етикетці не вказувалося, чи це сухе, чи напівсолодке — фактично все масове «Совєтскоє шампанскоє» було солодким. За незрозумілою модою радянських застіль смакували його з шоколадними цукерками, і такий дует вважався ледь не аристо–кратичною розкішшю.
Бренд «Совєтскоє шампанскоє» випускав кожен у СРСР завод, де виробляли ігристі вина. Після розпаду Союзу чимало з них, зокрема і Київський завод шампанських вин, продовжували випуск пляшок з такою етикеткою і на хвилі ностальгії без проблем просували ігристий продукт на ринку.
На згаданому святі у сталінській Москві відбувся і бенефіс Снігуроньки у більш відповідальній ролі — з 1937–го вона стає неодмінною супутницею Діда Мороза на всіляких ранках та вечірках. І так 75 років поспіль.
У царській Росії цей персонаж не мав такого значення, «буржуї» гендерними темами не переймалися. Хоча про Снігурку знали завдяки широко відомій однойменній п’єсі Олександра Островського (1873 р.), в якій дівчина, народжена зі снігу, постає донькою Діда Мороза і Весни–Красни. Снігуронька закінчує життя трагічно — розтає, як тільки пригріло весняне сонце. Островський чесно зізнавався в тому, що сюжет не є оригінальним, а запозиченим з казок Афанасьєва, який, у свою чергу, підслухав щось про снігову юнку в народних, дохристиянських переказах. Популярності Снігурці додалося 130 років тому — після того, як Римський–Корсаков створив балет за цим казковим сюжетом.
Радянська влада, отже, дала самотньому Дідові пару. Цікаво, що попервах Снігуронька приходила на свято у вигляді маленької дівчинки, вбраної у світлий кожушок, шапку та рукавички з обов’язково білою хутряною опушкою. Цей образ зафіксовано і на раритетних зараз новорічних листівках 1950–х років. Чимдалі дівчинка зростала, і в брежнєвські часи перетворилася на дівчину. Зараз же її пропорції та манери тяжіють до кращих зразків «Плейбоя».
Ельдару Рязанову, найбільш популярному радянському кінорежисерові, 18 листопада цього року виповниться 85. Це завдяки йому кожного 31 грудня ми чекаємо, ну коли ж якийсь із каналів покаже «Іронію долі, або З легкою парою». Фільм, знятий ще в 1975 році, у більшості з нас асоціюється з Новим роком не менше, ніж запах в оселі свіжої хвої чи мандаринів.
Ще один новорічний кіношедевр Ельдара Рязанова — комедія «Карнавальна ніч», в якій дебютувала Людмила Гурченко. Пісня «Пять минут», яку Гурченко виконала в цьому фільмі, стала головним музичним супроводом новорічних вечірок 50–70–х. Дивовижно, але «Карнавальна ніч» (1956 р.), яка вмить зробила знаменитими і режисера, і виконавицю головної ролі, була майже дебютним фільмом Ельдара Рязанова — до цього він, молодий спеціаліст на «Мосфільмі», знімав лише кінонариси та кілька фільмів у співавторстві з більш досвідченими колегами.
Далі були ще два десятки стрічок, більшість з яких стали хітами і тримають марку до сьогодні — «Бережись автомобіля», «Гараж», «Службовий роман», «Про бідного гусара замовте слово», «Небеса обітовані»...
Незважаючи на поважний вік і ще більш поважний творчий список зробленого за одне життя, Ельдар Олександрович продовжує знімати. Серед робіт останніх років — «Андерсен. Життя без любові» (2006 р.), «Карнавальна ніч–2. П’ятдесят років потому» (2006 р.), «Музика життя» (2009 р.)
70 років тому, а якщо бути до букви чесними, то 70 років і чотири дні, керівництво держави вперше звернулося з новорічним привітанням до радянського народу. З новим 1942 роком у радіозверненні поздоровляв не вождь, а «всесоюзний староста» Михайло Калінін, голова Верховної Ради СРСР. Історія донесла до наших днів далеко не святковий текст цього звернення: «Дорогі товариші! Громадяни Радянського Союзу! Робітники і робітниці! Колгоспниці та колгоспники! Радянська інтелігенція! Бійці, командири і політпрацівники Червоної армії!... З приводу Нового року дозвольте представити вам короткий підсумок війни...» Дивно, що Калінін сповіщав «про результати війни» тоді, коли вона тільки почалася, німецькі війська стояли під Москвою.
Радянські люди ще два рази — у 1944–му та 1945–му — 31 грудня чули по радіо голос Калініна. Відтак і аж до смерті «вождя народів», тобто до 1953 року, практика новорічних радіозвернень, до якої сам Сталін жодного разу не вдався, припинилася.
У 1953–му вітав радянський народ з новоріччям наступник Калініна на цій посаді — Клим Ворошилов. А в наступні роки аналогічні тексти були безіменними — трудовий народ поздоровляли безособові ЦК КПРС, Верховна Рада і Рада Міністрів СРСР.
В епоху Брежнєва радянський народ вітати з Новим роком стало простіше. Завдяки телевізору, який мала у 1970–х кожна друга родина, «дарагой Леонід Ілліч» міг побувати в багатьох співвітчизників. Телезвернення Брежнєва тривали щонайменше 10 хвилин, транслювалися у запису і закінчувалися завжди за хвилину до 12–ї. Коли Брежнєв замовкав — це був сигнал відкорковувати шампанське і готувати сірники для запалювання бенгальських вогнів. У цьому полягала велика передноворічна роль Генсека. Адже бубоніння промови, яка з роками зовсім втрачала смисл і складалася з набору чергових фраз про доблесно виконану п’ятирічку, ніхто не слухав.
А в цей час «за кулісами», тобто в телестудії, спостерігалися комічні мізансцени. Сучасних технічних засобів, зокрема суфлерів, ще на існувало, тому, аби підсліпуватий Брежнєв міг побачити підказку тексту, її писали велетенськими літерами на шматках шпалер. В останні роки правління «кремлівських старців» (так називали і Брежнєва, і весь склад Політбюро ЦК) звернення до народу від імені керівника держави зачитував диктор Ігор Кирилов. Напевно, тому що радянська ідеологія пропагувала аскетизм, новорічні звернення зачитувалися в «голій» студії — ніякої веселенько вбраної ялиночки чи «розпусних» сріблястих кульок і серпантинів, тільки сірий «задник» (тло) і живе погруддя Генсека.
Дозволили собі ялинку в студії вже президенти незалежної України. 20 років тому звернення до нації вперше прозвучало українською мовою. «Промову доводилося записувати в останній момент, дуже швидко, я хвилювався, — розповідав значно пізніше перший Президент Леонід Кравчук газеті «День». — Змісту вже не пам’ятаю... Це було щось тепле, чуттєве. Я дякував народові і закликав до віри у світле майбутнє».
З розвитком інформатизації та технічних досягнень святкові звернення очільників України «звеселялися», урізноманітнювалися, ставали дещо схожими на мистецькі кліпи. У кадр увійшли онук та собака (Леонід Кучма), дитячий хор (Віктор Ющенко), почесна варта (Віктор Янукович). І, звісно ж, ялинка!
Друге дихання і хвилю нової популярності казці Гофмана «Лускунчик та Мишачий король», написаній ще 1816 року, дав балет Петра Чайковського (лібрето написав Маріус Петін). Прем’єра відбулася в Маріїнському театрі Санкт–Петербурга 28 грудня 1892 року, відтоді балет «Лускунчик» не сходить з вершини успіху. Ролі Клари та Фріца в прем’єрній постановці зіграли діти — вихованці Петербурзького імператорського театрального училища.
У «рімейках» другої половини ХХ ст. можна зустріти різночитання імен головних героїв, наприклад, не Клара, а Марі. Насправді, за Гофманом, Марі — так звали Кларину ляльку, а не саму головну героїню. А от у радянські часи, аби уникнути «відверто ворожого», німецького звучання імені ліричної героїні, дівчинку на сцені називали Машею, а події таємничої ночі відбувалися не в переддень Різдва, а в Новий рік.
За традицією, яка склалася десятиліттями, Київська опера закінчує творчий рік саме балетом «Лускунчик», його дають або 30, або 31 грудня.
В Іспанії та Великій Британії також є подібна традиція — з Новим роком та Різдвом вітає націю монарша особа.
Британська традиція ведеться з 1932 року, коли король Георг V погодився на багаторічні вмовляння генерального директора Бі–Бі–Сі Джона Рейта і зі своєї резиденції в Садринхемі записав радіозвернення з приводу Різдва. Текст того звернення написав класик — Редьярд Кіплінг. Наступник на престолі, Георг VI, як відомо, заїкався, і це стало цілком виправданою причиною для скасування практики радіозвернень. А Єлизавета ІІ повернула цю традицію.
Не у всіх країнах існує пієтет до звернень глави держави. Так, у Польщі це привітання транслюється не в розпал святкової ночі, а о восьмій годині вечора.
Як би хто не ставився до 8 Березня, настання весни й любові до жінок ніхто не відміняв. І чотири вихідні з цього приводу в людей уже на носі. А що може бути кращим відпочинком і подарунком, до речі, ніж подорож. «УМ» склала орієнтовний тур-лист, де і за яку ціну можна провести святкові вихідні. >>
Чи не з перших днів весни перед кожним чоловіком постає питання, що ж подарувати коханій, мамі чи колезі у Міжнародний жіночий день. Кожен хоче виділитись, приємно здивувати оригінальністю подарунку та підібрати саме те, чого бажає жіноча душа. >>
Це варто спробувати хоч раз у житті! На заздрість усім, хто в мороз боїться вилізти з теплої шуби, хто злякано тупцює біля ополонки, широкими очима дивлячись на тих, хто заходить у воду. Журналiсти «УМ» цього року пiшли купатися на Водохреще в Гiдропарк. >>
У Санта Клауса нині — гаряча пора. Цими днями «найноворічніший» дідусь планети вирушає з рідного лапландського міста Рованіємі у свою щорічну навколосвітню подорож. Запрягає в сани вірного помічника — оленя на ім’я Рудольф Червоний Ніс, завантажує подарунки... Замовлення на них Санта збирає з кінця листопада. >>
Стараннями передусім наділених владою авантюристів сталося так, що за право представляти інтереси Святого Миколая в Україні впродовж останнього десятиліття неодноразово спалахували непримиренні конфлікти. >>
Багато хто знає, що відбулося майже 2000 років тому. Утім за стільки років на первісний сенс свята нашарувалося стільки нових тлумачень і видозмін пасхальних звичаїв, що межа між християнським і язичницьким ледь не стерлася. Тож «УМ» дізнавалася, що саме відзначаємо у свято Воскресіння. >>
