Тетяна Чорна: Стараємося, щоб уболівальники бачили красивих футболісток

Обізнані люди кажуть, що прибутки від жіночого чемпіонату світу 2011 року, який пройшов у Німеччині, перевищили надхо­дження від чоловічого Євро–2008. Проте в Україні, де футбол — спорт номер один, про жіночий різновид цієї гри добре знають хіба в тих небагатьох містах, де є свої професіональні команди. Центром жіночого футболу в Україні став Чернігів. Саме тут базується найтитулованіший клуб країни — «Легенда». На базі цієї команди формується збірна України; вихованки «Легенди» успішно виступають за кордоном, переважно в Росії.

Одна з таких «легендарних» футболісток — Тетяна Чорна. Із Росією пов’язані останні десять років її кар’єри, і наступної весни Таня у складі підмосковної «Росіянки» вперше гратиме у чвертьфіналі Ліги європейських чемпіонів. Попри свою російську прописку, 30–річна уродженка Чернігова регулярно виступає за збірну України, за будь–якої нагоди поспішає до рідного міста, але водночас «легко та комфортно» почувається в Москві. Скориставшись зимовим антрактом, кореспондент «УМ» розшукав Тетяну Чорну на батьківщині. Вона залюбки розповіла про свої футбольні справи, і не тільки.

«Жіночий футбол в Україні не розвивається»

— Тетяно, ви — одна з найдосвідченіших гравчинь української збірної. Попри те, що ви вже віддавна граєте в Росії, напевно, вам як «збірниці» нескладно охарактеризувати стан речей в українському жіночому футболі?

— На жаль, жіночий футбол в нашій державі залишився на рівні кінця 90–х років — на етапі свого становлення, якщо не гірше. Він не популяризується, не розвивається, не має належної уваги та підтримки. Ми буксуємо, натомість у світі жіночий футбол пішов далеко вперед, переживає етап стрімкого розвитку. Велика увага приділяється підготовці тренерів, для яких постійно проводять семінари, навчальні програми. І постійне зростання кількості команд–учасниць фінальної частини чемпіонатів Європи та світу свідчить саме за себе.

Якщо говорити про Росію, то ситуація з жіночим футболом там набагато краща, ніж в Україні.

— За вашими плечима — десять років виступів у різних клубах Росії. Як вам дається легіонерський хліб?

— Звісно, нам (легіонеркам) набагато складніше, ніж дівчатам із російськими паспортами, особливо зараз, коли в команді з’явилися не тільки легіонерки з ближнього зарубіжжя, а й бразилійки, південноафриканки, нігерійки, мексиканки та румунки. Загалом, у «Росіянці» зібралося велике легіонерське сузір’я, стало складніше конкурувати за місце в основному складі. Хоча це й не дивно, адже клуб хоче успішно виступати в Лізі чемпіонів, тому купує висококласних виконавиць.

— Наскільки відрізняється рівень легіонерок, які приїздять до Росії із далекого та ближнього зарубіжжя?

— Щось вони беруть від нас, щось ми запозичуємо в них. Зазвичай команду підбирають так, щоб люди доповнювали один одного, складали на полі одне ціле. Можна придбати індивідуально сильних футболісток, але ж це зовсім не означає, що від цього значно покращиться колективна гра.

«У тренері важлива не стать, а кваліфікація»

— У жіночому футболі на тренерському містку більше чоловіків, але доволі часто можна зустріти й жінку–тренера. Із ким вам краще працювати?

— Для мене однаково, якої статі тренер. Головне, щоб він був хорошим спеціалістом.

— Деякі спортсменки кажуть, що жити в жіночому колективі, чисельність якого перевищує чотири–шість осіб, дуже складно. Що можете сказати з цього приводу?

— Жіночий колектив — він будь–де жіночий, чи то на фабриці, чи у футболі. Справді, інколи трапляються моменти, коли в кожної дівчини різний настрій. Проте наразі в «Росіянці» підібрався хороший, дружний колектив.

— Що найкраще згуртовує команду?

— Вважаю, що правильно поставлене завдання — найкращий об’єднавчий фактор.

— В одному зі своїх інтерв’ю ви сказали, що заради досягнення високої мети готові зачекати із заміжжям. Що для вас може стати такою спортивною вершиною?

— Перш за все хотілося б виграти Лігу чемпіонів. Тим більше що для цього ми маємо непогані шанси. Це і є завдання на найближче майбутнє. А надалі все залежить від обставин.

«Москва — важке і складне місто, але мені дуже подобається»

— У вас досить великий послужний список. Серед ваших титулів є звання володарки Кубка Італії 2005 року. Але ж, здається, ви ніколи не виступали за команди з Апеннінського півострова?

— Кубок Італії — це великий міжнародний турнір, який проходив під егідою УЄФА і збирав команди, які у своїх чемпіонатах займали другі позиції. На той момент у Європі не було ще жодних клубних рейтингів, які дозволяли в Лізі чемпіонів грати двом–трьом командам з однієї країни. Тож у Суперлізі грали лише чемпіони, а Кубок Італії збирав віце–чемпіонів.

— Якщо говорити про Європу... Кажуть, ви відмовилися від запрошення мюнхенської «Баварії». Чому?

— Можна, я залишу це питання без коментарів?

—  А якщо вас покличуть до іншої команди. Скажімо, в «Дуйсбург», із яким ваша «Росіянка» гратиме в чвертьфіналі Ліги чемпіонів. Поїдете?

— Ні. Я вже нічого не хочу міняти.

—  А чим вас так притягує Москва і Московський регіон, який представляє «Росіянка»? Багато хто вважає, що столиця Росії – важке місто, жорстке для людей...

— Росіяни — це слов’янський народ, практично такий самий, як і ми, українці. Тут мені комфортно, затишно. Та ще й недалеко від дому.

— Майже як вдома, тільки умови праці значно кращі…

— Так. Якби в Україні було все гаразд, звідси значно менше людей від’їжджало б, зокрема й футболісток.

— Таню, ви народилися в древньому, але невеликому місті Чернігів. Як пристосувалися до життя в мегаполісі, який «сльозам не вірить»?

— У цілому, Москва — важке та складне місто, яке людина або одразу полюбить, або ж не сприйме ніколи. Мені Москва дуже подобається. Комусь вона видається шумною та проблемною, а мені тут легко й комфортно.

— Ви часта гостя московських тусовок?

— Влитися в це життя не надто вдається, адже в нас є спортивний режим, тренування, змагання. Це все трохи не сумісне з нічним життям Москви.

«Мені важко підшукати бутси розміру 36,5»

— Фахівці відзначають силу вашого удару. Зазвичай майстри потужних «пострілів» мають певні особливості футбольного взуття...

— Справді, в мене маленький розмір ноги — 36,5, тож знайти бутси мені дуже складно. Річ у тім, що професіональне взуття шиють, починаючи від відповідного розміру, а до того йде дитячий варіант. Мені ж доводиться діставати бутси за кордоном або замовляти на фірмах.

— А чи існує різниця між бутсами для жінок та чоловіків?

— Ні, різниці немає. Тільки чоловічі бутси починаються з 38–го розміру. Тож дівчата, в яких менша нога, мають проблеми з цим екіпіруванням.

— А взагалі, наскільки ви цікавитеся чоловічим футболом?

— У мене є багато друзів — професіональних футболістів. Але сказати, що я захоплена чоловічим футболом, не можу. Інколи дивлюся цікаві матчі або московські дербі, часом вболіваю за команди, де грають мої знайомі. Але в моєму житті й так достатньо футболу. Тож присвячувати йому весь свій вільний час вважаю «перебором».

— В одному з інтерв’ю ви відзначали, що любите фігурне катання, однак займатися «травмонебезпечними видами спорту» вам забороняє контракт.

— Якщо бути точною, то фігурне катання — це лише моя мрія, оскільки я ним ніколи не займалася. У дитинстві цей вид спорту мені дуже подобався, однак у місті не було жодної секції, тож на лід я тоді так і не стала. А щодо заборон, то нічого такого в контракті не прописано. Ми досить часто всією командою катаємося на ковзанах, граємо в хокей.

— А як узагалі ви любите відпочивати?

— Я віддаю перевагу пізнавальному відпочинку. Цікаво не тільки погрітися на сонці й покупатися в морі, а й на щось подивитися, відкрити для себе щось нове.

— Як плануєте провести зимову відпустку?

— Цього разу залишуся вдома. До мене приїдуть друзі, так що готую для них екскурсію Черніговом.

«У тому фото немає нічого вульгарного — звичайне бікіні»

— Жінка не була б жінкою, якби не приділяла багато уваги своїй зовнішності. Водночас, дивлячись на окремих футболістів–чоловіків, можна подумати, що перед виходом на поле вони провели чимало часу в салоні краси. А як ви готуєтеся до матчу?

— Нам теж хочеться бути гарними, неважливо де: на полі, в житті чи на тренуванні. Ми стараємося, аби вболівальники бачили красивих футболісток.

— У інтернеті наштовхнувся на ваше студійне фото в купальнику. Що це була за фотосесія?

— Це фото доволі відомого в Росії журналу «Проспорт». У ньому є постійна рубрика «Дівчина номеру в купальнику». Щоразу вони запрошують на зйомку іншу спортсменку. Власне, в тому фото немає нічого вульгарного — звичайне бікіні, стандартний купальник, який ви можете побачити на пляжі.

— У відвертих фотосесіях беруть участь відомі спортивні особистості: біатлоністка Магдалена Нойнер, тенісистка Марія Шарапова... Як вважаєте, чи сприяє це підвищенню рейтингу того виду спорту, яким займається дівчина?

— Я думаю, що так. У Росії таким речам приділяють багато уваги, тож такими фотознімками особливо нікого не здивуєш. Тоді як в Україні деякі люди роблять круглі очі, коли дізнаються, що існує жіночий футбол (посміхається).

— В Україні задля рейтингу оголювалися для фото футболісти чернігівської «Десни» та київського «Арсеналу»...

— …Головне, аби такими питаннями опікувався професіональний фотограф. Тільки профі може зробити на знімку оголене тіло не вульгарним, а красивим.

ДОСЬЄ «УМ»

Чорна Тетяна

Майстер спорту з футболу (амплуа — півзахисник).

Народилася 25 лютого 1981 р. в Чернігові.

Виступає за російську команду «Росіянка» (Московська область). Грала за команди:

«Легенда» (Чернігів), «Металург» (Донецьк), російські «Лада» (Тольятті), «Надія» (Ногінськ), «Зірка–2005» (Перм).

За національну збірну України виступає з 1997 р.

Чемпіонка України (2000), Росії (2004, 2007, 2010), п’ятиразова володарка Кубка Росії та Кубка Італії (2005, аналог чоловічого Кубка УЄФА). Навесні 2012 р. у складі «Росіянки» гратиме в чвертьфіналі Ліги чемпіонів.

Перший тренер — Наталя Терещенко.

Зріст — 171 см, вага — 55 кг.

Закінчила Чернігівський державний педагогічний університет та Московський державний університет управління.

Хобі — подорожі.

Незаміжня.