Грішник із «Саду богів»

Нещодавно у Полтавському художньому музеї ім. Ярошенка відкрили масштабну виставку «Іван Мясоєдов та його доба». Це проект, спільний з Національним художнім музеєм України, який надав для експозиції 40 робіт Мясоєдова, створених на початку ХХ століття. Тобто у період «раннього Мясоєдова», котрий починав свій творчий шлях у родовому маєтку на околиці Полтави. Тож на виставці представлені як митці з кола його безпосереднього спілкування (Федір Кричевський, Всеволод Максимович, Соломон Розенбаум), так і ті, без творчості яких неможливо уявити наше образотворче мистецтво тієї бурхливої доби (Василь Кричевський, Павло Володикін, Анатоль Петрицький, Олександр Мурашко та інші). У центрі експозиції — велике полотно Федора Кричевського «Портрет Івана Мясоєдова в костюмі тореадора», написане під час їхнього спільного навчання у Академії мистецтв. Хоча «заглавними» на виставці стали, звісно, роботи самого Івана Мясоєдова — 29 живописних, 4 графічних і 5 марок, створених для князівства Ліхтенштейн.

Полтавський художній музей володіє найбільшою в Україні колекцією Мясоєдова. (Цей «спадок» він залишив землякам у 1919 році, коли змушений був тікати з власного будинку під натиском більшовицьких «перетворювачів світу» спочатку в Крим, до денікінців, а потім, через Константинополь, у Німеччину). Однак усе те — лише маленька часточка скарбу, витвореного руками й талантом Івана Мясоєдова. Бо загальний його обсяг, за підрахунками фахівців, налічує більше чотирьох тисяч робіт! Частину з них (ті, що втрачені назавжди або осіли за кордоном) на згаданій виставці представили репродукційними відеозображеннями. А для глибшого «занурення» в епоху на відкритті експозиції за допомогою живих моделей відтворили і «Сад богів», і сучасних «двійників» епатажного художника та його муз...

Та навіть такою представницькою експозицією важко осягнути весь обшир карколомних поворотів долі людини, життя якої «затісне» для десятка пригодницьких і детективних романів. Художник, атлет, циркач, фотограф, актор, фальшивомонетник, філософ — це не повний перелік іпостасей Івана Мясоєдова. Причому практично в кожній із них він ставав професіоналом...

Народжений другою дружиною відомого російського художника–«передвижника» Григорія Мясоєдова хлопчик виявився не зовсім бажаною дитиною для батька, котрий спочатку взагалі віддав його на виховання в родину приятеля й дозволив жити з рідною матір’ю тільки з восьмирічного віку... Навчаючись у провідних мистецьких закладах Російської імперії, Мясоєдов захоплюється античністю, міфологією, культом оголеного тіла, навіть пише свій «Маніфест про наготу» й започатковує «неформальне» мистецько–філософське об’єднання «Сад богів». Дехто зі старожилів Полтави ще й досі пригадує сімейні перекази про те, як їхні родичі в молодості бігали на Павленки (тепер це один із мікрорайонів обласного центру) до садиби Мясоєдових, щоб із–за паркану «підглядати» за оголеними натурниками. Причому «найфактурнішим» серед них був сам Мясоєдов, який мав під два метри зросту й натреноване виступами на важкоатлетичному помості та цирковій арені тіло.

Не менше епатував він своїх шанувальників і на Заході. Майже одразу став там «модним» портретистом. Написав навіть портрет італійського диктатора Муссоліні. Водночас роботу живописця поєднував із «захопленням» фальшивомонетництвом. «Малював» англійські фунти й американські долари, які збувала його дружина, італійка Мальвіна Вернічі. Саме за цей кримінальний талант кілька разів сидів у тюрмі. Такі авантюри змушували переїжджати з країни в країну. Зрештою, з фальшивим паспортом на ім’я Євгена Зотова опинився у «найспокійнішому» князівстві Ліхтенштейн, де став фактично «придворним» художником, творцем перших поштових марок цієї країни. Та коли й там його «розкусили», до того ж покарали за спробу підробити державні кредитні папери, вирушив до Аргентини, де вже через кілька місяців, у липні 1953 року, помер від невиліковної хвороби.

Очевидці стверджували, що в останні роки земного буття цього, здавалося, невиправного життєлюба досить часто відвідували найсумніші «музи» — депресія та меланхолія, до яких додавалася туга за втраченою батьківщиною. Зміни на батьківщині він зобразив у своїх більш ніж промовистих картинах «Революція» та «Юрба демонів». Попри те, що вважав себе «людиною світу», завжди пам’ятав рідні з дитинства місця. Тож написані далеко від них картини («Український пейзаж», «Прощання з Павленками», «Свято в українському селі», цикл «олюднених» соняшників та інші) стали класикою «ностальгійного» жанру.

P. S. Виставку присвячено 130–річчю художника (яке відзначалося цьогоріч), і триватиме вона до 29 січня.