Людина — не килимок для ніг

Його голови не видно. Лише торс, обтягнутий футболкою, та рухливі руки, що підкреслюють емоційність розповіді. Практично весь фільм — монолог людини, яка зіткнулася з Системою. А почалося все зi звичайного робочого дня, коли працівник фірми, що стелить та міняє килимки в офісах, зайшов це зробити до чергової контори. Потім його затримали працівники міліції й сказали, ніби він пограбував пункт обміну валюти. Дарма чоловік пояснював, що лише міняв килимки. Під тиском він іде до відділку міліції, в якійсь кімнаті на нього одягають наручники, знімають штани, а потім один із «правоохоронців» натягує собі на руку поліетиленовий пакет і починає чавити геніталії затриманого. Чоловік кричить. Він не має в чому каятися. Та «служителям закону» потрібне лише одне: зізнання й закриття справи.

Згодом хтось із міліціонерів згадує: на вході ж є камера, що фіксує всіх. Отже, затриманого треба вивести — для камери, «а тоді ми заведемо тебе з іншого входу й ти вже звідси не вийдеш»... Тортури тривали кілька годин. А потім раптом усі кати почали ставитися до нього чи не дружньо. Мабуть, десь у іншій реальності, знайшли того, хто насправді вчинив злочин. І деморалізованому «килимку» запропонували зізнатися, що він був десь у якомусь місці, де виникла сутичка, й випадково пошкодив форму міліціонера. Мовляв, посадять на три доби — й усе. На спробу заперечити, що й цього не робив, пояснили, що можуть відпустити додому, але ж раптом він не дійде?..

Фільм Андрія Роханського «Килимок» побудований на реальних фактах, що мали місце в Харкові. Він став першим із програми Міжнародного мандрівного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA, запропонованої цього року сумським глядачам. «Мабуть, такого мандрівного фестивалю немає ніде в світі», — каже програмний директор Docudays UA Геннадій Кофман. І якщо перші мандрівки були до кількох великих міст, потім фестиваль прийняла Сумщина, яка зробила покази ширшими, то тепер фільми фестивалю бачать не в одній області.

123 населені пункти України чекають Docudays, і, мабуть, не дивно, що сімдесят відсотків глядацької аудиторії — студенти. Проте є й інший глядач. Минулого року почали системний показ фестивального кіно (загалом двадцять фільмів) у колоніях. Тепер, розповідає пан Кофман, просять більше. Виявило ініціативу долучитися по переглядів й училище, де готують охоронців...

А втім, фестивальні перегляди на Сумщині тривають довше, ніж у інших областях, каже координатор фестивалю в області, представник Асоціації діячів кіноосвіти Ілля Фоменко. За півтора тижня у Конотопі, Тростянці, Шостці, Глухові, Лебедині та, звичайно, Сумах показали два десятки стрічок унікального кіно. Бо це «неформат» для телебачення та традиційного прокату, ці фільми можна побачити лише на фестивальних переглядах і, найшвидше, — єдиний раз у житті.

Цього разу на презентації Docudays UA у Сумах журналістам запропонували не просто перегляд одного з фестивальних фільмів, а й зразок того, як відбувається обговорення непростого кіно. Після показу «Килимка» директор Сумської молодіжної громадської «Соціальної організації студентів» Юлія Тарасенко завела розмову з аудиторією студентів Української академії банківської справи про те, що відбулося на екрані. Що відчували молоді люди? Огиду, коли йшлося про тортури; злість через те, що таке може бути; неприйняття подібної ситуації; беззахисність та бажання щось змінити... Юлія, випускниця Всеукраїнської освітньої програми «Розуміємо права людини», скеровувала розмову. Дійсно, заслуговує поваги людина, яка все ж зважилася розповісти про цей випадок. Дійсно, таке недопустимо, а тому кожен повинен знати свої права. А як захиститися від міліцейського свавілля? Це також обговорюють — разом із юристом...

Фестиваль надає великого значення освітнім програмам. І, звичайно, намагається залучити кращі зразки документалістики. У програмі знову чудовий майстер із Польші Марцель Лозінскі. А ще — ретроспектива француза Луї Маля. «Навіть не всі кіношники можуть похвалитися, що бачили ці стрічки», — каже Геннадій Кофман. А от української програми нині не було взагалі — лише поодинокі фільми, як «Килимок». Що робити: минулого року наша держава не профінансувала жодного документального фільму.

Тим часом цьогорічні учасники фестивалю задумали, як каже пан Геннадій, «авантюру»: зробити молодіжний альманах «навколо Євро–2012». Задум сподобався й полякам, які не проти долучитися. І, ймовірно, такі DOCU–спостереження будуть не менш цікавими, ніж спортивні змагання. Поки ж тривають перегляди стрічок восьмого фестивалю. А з ними, варто сподіватися, росте розуміння, що таке права людини та як їх можна захищати.