За смерть сина — квартира в офісі

Ця надзвичайна подія сталася ще у далекому 2005 році: рано–вранці 50–річний слюсар–ремонтник цеху емальованого посуду ВАТ «Новомосковський трубний завод» Володимир Кущ виїхав велосипедом на роботу. Хоча він мав автомобіль, але двоколісному транспорту віддавав перевагу досить часто. Вже через якийсь час синові Володимира — Сергію повідомили про непоправне: батька збило авто. Буквально за півгодини син уже був на місці дорожньо–транспортної пригоди. Від побаченого Сергієві Володимировичу стало не по собі — батько лежав у калюжі крові на асфальті, без жодних ознак життя, а пом’ятий автомобіль «Фольксваген–Пассат» завис на високому... бордюрі.

Люди подумали, що стався вибух...

Усі очевидці відзначають, що на дорозі не було й натяку на те, що водій гальмував. Отож удар мав страшну силу — у найближчих будинках навіть подумали про вибух. Загиблого Володимира Куща відкинуло на вісім метрів, велосипед — майже на 20, а «Фольксваген» і взагалі відлетів на всі 50... Ще привертала увагу відсутність на авто номерних знаків. Як потім засвідчать очевидці, водій найперше їх відкрутив.

«Людей тоді зійшлося чимало, і всі вони почали між собою шушукатися, — пригадує Сергій Кущ. — Та й сам я цей «Фольксваген» упізнав — саме такі авто були в наявності на трубному заводі. Навіть не сумніваюся, що водій місце ДТП залишив би, але, на свою біду, машина зависла на бордюрі, звідки її змогли стягнути тільки за допомогою автокрана».

Згодом очевидне стало явним. Ще не встигли авто з місця пригоди прибрати, як до нього прибув народний депутат, а перед цим — голова правління ВАТ «Новомосковський трубний завод», Микола Солошенко. Благо, у приятеля Сергія Куща при собі був фотоапарат, який зафіксував сумуючого над розбитим «Фольквагеном» чоловіка, якого у 75–тисячному містечку вважали таким собі «царем і богом». Усе ж трубний завод у Новомосковську є містоутворюючим, а його донедавна першу особу місцеві мешканці сприймали відповідно.

Пізніше всі збагнули причину такої уваги з боку Миколи Павловича до цієї аварії — за кермом розбитого «Фольксвагена» перебував ніхто інший як його 27–річний син Кирило. Це додало питань ще більше. Адже за кожним заводським автомобілем, усім відомо, закріплені конкретні водії, а тут за кермом опинилася молода людина, яка до підприємства відношення не має.

Подальші події стали набувати ореолу таємничості. Навіть знак обмеження швидкості «40» перед місцем ДТП кудись зник. А свідчення одного з ключових очевидців аварії чомусь брали не співробітники міліції, а працівники служби безпеки... трубного заводу. Зрештою, експертизи, проведені у Дніпропетровську, Харкові, Донецьку, засвідчили невинуватість водія «Фольксвагена», а з тим і в порушенні кримінальної справи було відмовлено. Хоча одна з експертиз усе ж показала, що авто їхало зі швидкістю, яка перевищувала 60 кілометрів за годину, отож водій у разі дотримання швидкісного режиму мав би технічну можливість уникнути наїзду на велосипедиста.

Знову експертиза, а суду нема

Тільки в очах громадськості такий підсумок розслідування гучної аварії дотепер сприймається щонайменше з підозрою — надто вже багато існує факторів, які б мали засвідчувати провину саме Солошенка–молодшого. Зрештою, 17 жовтня цього року було призначено повторну експертизу, і справу відправили до Харківського НДІ судових експертиз.

Як пригадує Сергій Кущ, невдовзі після загибелі батька Микола Павлович Солошенко завітав до нього, здалося, сам не свій — став розповідати, як його Кирило внаслідок пережитого ночами не може заснути. Зрештою, зійшлися на тому, що нардеп допоможе вирішити проблему матері покійного. Рiч у тiм, що старенька жінка вже протягом багатьох років безрезультатно очікувала черги на поліпшення своїх житлових умов. Микола Павлович пообіцяв цією проблемою зайнятися. Згодом рішення знайшли доволі оригінальне — переобладнали під однокімнатну квартиру частину штабного офісу... Партії регіонів у Новомосковську. Коли ж рідні кинулися стареньку прописувати, з’ясувалося, що це житло є тимчасовим. Та й як когось можна прописати у... партійному офісі?

Скандал обіцяв розгорітися з новою силою, і, зрештою, старенька змогла отримати офіційно всі права на частину партійної території.

Тим часом батько і син Солошенки за ці шість років, що минули з часу ДТП, непогано повирішували свої кар’єрні проблеми — старший дотепер засідає у Верховній Раді, є членом Партії регіонів, а молодший віднедавна теж став депутатом, але Дніпропетровської облради, знову ж від «керівної і спрямовуючої» у нинішній Україні політичної сили.

Нині не доводиться сумніватися хіба що в одному — черговий скандал iз мажором на Дніпропетровщині нині розгоряється з новою силою, незважаючи на те, що від загибелі Володимира Куща минуло аж шість років. Хоча саме в цьому й питання. Адже як за ці шість років справа так і не дійшла до суду?

Популярна на Дніпропетровщині газета «Ліца» нині направила інформаційний запит iз таким запитанням до всіх інстанцій, що можуть дати на нього відповідь. У міліції завчено відповіли: розслідування кримінальної справи перебуває на контролі слідчого управління Головного управління МВС України у Дніпропетровській області. З Новомосковської міськрайонної прокуратури і взагалі «помахали пальчиком» — мовляв, згідно зi ст. 7 Закону «Про прокуратуру», втручання ЗМІ у діяльність прокуратури забороняється.

І це незважаючи на те, що Пленум Верховного Суду України у своїй постанові ще від 26 червня 1992 року щодо цього зробив чітке роз’яснення: «Під втручанням у діяльність працівника прокуратури, органу внутрішніх справ, служби безпеки слід розуміти конкретні дії, спрямовані на перешкоджання у виконанні цим працівником службових обов’язків чи на досягнення прийняття неправомірного рішення. Втручання може проявлятися в умовлянні, шантажі потерпілого, погрозі відмови в наданні законних благ, а також у будь–якій формі впливу».

Як бачимо, під це визначення значно більше може підійти виділення квартири старенькій матері загиблого у непристосованому для проживання людей офісі Партії регіонів. А ще, не виключено, й затримання років зо два тому Сергія Куща правоохоронцями на 15 діб — чоловік дотепер не може збагнути, чим він тоді завинив. Припускає, що таким чином на нього могли вплинути, щоб нікуди не скаржився. Справді, виходить — куди не кинь, там і клин...