Сьогодні в Українському домі розпочинаються Дні буддійської культури. Проект, що триватиме до 27 листопада, розрахований як на посвячених, так і на тих, хто з цією сторінкою в історії розвитку людства познайомиться вперше.

Харківські театри місцевою владою, схоже, сприймаються як класична валіза без ручки: і позбутися шкода, і нести важко. Принаймні голова облдержадміністрації Михайло Добкін уже повідомив недавно про свою готовність провести широку дискусію у колі фахівців, які б поділилися своїми думками з приводу майбутнього цих закладів культури. Що саме чиновників найбільше турбує, він теж натякнув, хоча й доволі обережно, побоюючись, вочевидь, надто різкої критики з боку діячів мистецтва. За його словами, було б добре поговорити про кількість харківських театрів, їхній штатний розклад і затребуваність глядачами пропонованих ними репертуарів.

Двотомна антологія «Розіп’ята муза», укладена Юрієм Винничуком («Піраміда», 2011. — 624 + 658 с.), — це чергова братська могила, в якій, цілком за класиком, «триста, як скло, товариства лягло», тобто зібрано близько трьох сотень українських поетів, які загинули насильницькою смертю у період від 1905–го по 1959–й рік — від рук, відповідно, денікінців, більшовиків, німецьких загарбників, а також сталінського режиму. Крім цього, до мартирологу включено тих авторів, що полягли на фронтах Першої та Другої світової, померли на засланні та у концтаборі.