Немає пам’яті — не буде нації

Напередодні 78–х роковин Голодомору 1932—1933 років у Національному музеї «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні» відкрилася виставка «Розгойдані дзвони пам’яті». В експозиції — 126 картин відомого українського живописця, лауреата Шевченківської премії Валерія Франчука. Ці полотна, в яких змальовано жахи Голодомору, митець подарував українському народу.

Перш ніж урочисто відкрити виставку, високоповажні гості — попередній Президент України Віктор Ющенко, митці, народні депутати — запалили свічки і мовчки вшанували пам’ять усіх українців, які померли від геноциду 1930–х років. Тужливо заграли бандуристи, поети читали вірші про ті події...

Як розповів «УМ» Валерій Франчук, цю серію малюнків він почав створювати ще 13 років тому. Хоча, за словами митця, «на початку це не була серія — я малював винятково під впливом старих оповідань матері, яка описувала голод». До речі, мамі поета, яка є живим свідком Голодомору, вчора виповнилося 93 роки. «Бувало, ми з дітьми гралися і кидали зерно пташкам, — згадує пан Валерій. — Тоді мати збирала нас докупи і починала розповідати, чому треба відповідально ставитися до хліба. Ті історії, ті слова лилися через її сльози в мою душу».

Художник зізнається, що, працюючи над цими картинами, зрозумів: цю тему йому дав Бог. «Це серйозна робота, це мій внесок в культуру, тому мені прикро, що немає приміщення для повної експозиції моїх картин. Невелике приміщення меморіалу не може вмістити в себе всі роботи, тому більшість мені доводиться тримати в себе вдома», — скаржиться Франчук.

А Віктор Ющенко наголосив: поки український народ не почне сприймати Голодомор не як історію, а як проекцію на всю його долю, відчутних змін у свідомості не буде. «Дізнайся правду — і станеш вільним. — каже попередній Президент. — А якщо боятися цієї правди, то про яку свободу ми можемо говорити? Ця трагедія має об’єднати український народ, а не навпаки. І те, що зараз відбувається, коли йде полеміка щодо потрібності цього музею, щодо того, чи пам’ятати про Голодомор взагалі, — це лише показує низький рівень свідомості. Ви спробуйте сказати євреям, що годі вже вшановувати пам’ять жертв Голокосту, бо це було давно і вже не актуально. Та вас в кращому випадку засміють. Чим українці гірші? Тому я вважаю, що творення українського народу як нації ще триває».

Турбує лідера «Нашої України» й те, що «закінчуєть час живих свідків, вони всі потроху йдуть у вічність, тому архіважливим є завдання зберегти їхні свідчення та розповіді».

Наостанок Валерій Франчук поскаржився, що влада Деснянського району знову хоче виселити його з майстерні. «Мене це ображає, я все–таки малюю про Україну для українців. У мене вже понад 3 тисячі картин про рідну землю. Й до того ж, ніяких заборгованостей немає, — бідкається титулований художник. — Навіть не знаю, нащо їм здалося те приміщення».