Турнір відбувався у рамках середньовічного фестивалю «Гості стародавнього Києва», який проходив у Центрі культури та історії «Парк Київська Русь», що в селі Копачів на Київщині. За «Меч послів» змагалися представники п’яти країн: України, Латвії, Білорусі, Польщі та Росії. Відвідувачі фестивалю, серед яких було чимало дітей, побачили кінний турнір, змагання лучників, реконструкцію штурму середньовічної фортеці. Охочі могли пройти майстер–класи з фехтування, гончарства та стародавніх танців. Фестиваль став притулком для різноманітних народних умільців. Завершився вiн вогняним шоу «Маскарад Чарівної Дами».
Директор «Київської Русі» Володимир Янченко розповів «УМ», що проект парку йому «прийшов iз небес» і що багато світових науковців назвали цей проект унікальним: «Це схоже на те, що ми будуємо новий Вавилон, нове чудо світу, оскільки ніхто, крім нас, не намагався відтворити в реальному масштабі середньовічне руське місто. При цьому ми виконуємо ті самi технології, що й люди того часу. Для нас дуже важлива історична достовірність».
Історична достовірність важлива і для лицарських двобоїв. Аутентичні костюми та лати, дотримання всіх церемоній, — усе це можна було спостерігати. Всіх учасників поділили на дві команди. Спочатку лицарі зійшлися в масовому поєдинку, а потім розпочали бої один на один, а капітани команд зійшлися в кінному двобої.
Журналістів пустили до мальовничого табору, у якому представники клубів історичної реконструкції продемонструють життя та побут XV століття. Один з учасників, Антон, що в реальному житті працює юристом, розповів про життя реконструкторів. «У нас вважають хорошим тоном, коли людина в таборі абсолютно відмовляється від сьогоднішньої цивілізації. Тобто ніяких мобілок, мікрохвильових печей чи навіть запальничок. Повна відповідність тому часу». Також він розвіяв міфи про вік учасників подібних фестивалів: «Це неправда, що цим займаються діти чи несерйозні люди. Від польської делегації сьогодні був один iз секретарів посольства. І взагалі, оскільки реконструкція — справа недешева, то й люди у нас солідні. Просто це їхнє хобі, що дозволяє відпочити від буденного життя». Звучить сигнал до початку бою, тож, подякувавши за розповідь, біжимо до ристалища, тобто арени, де лицарі сходяться в чесному поєдинку.
Дорогою помічаємо дівчину в сукні з тхором на руках. Виявляється, що вона — президент клубу історичної реконструкції «Аквітанія». Клуб жіночий, тож дівчата перевдягаються у середньовічних дам. «Я цим уже 10 років займаюся, і це ще небагато порівняно з іншими учасниками цього фестивалю. І хоча для мене це хобі, до справи підходжу досить відповідально. Вже встигла об’їздити пів–Європи по фестивалях», — ділиться «середньовічна» панянка на ім’я Анна.
Жителів сіл Троянівка та Бірки, що в Зіньківському районі, обурив той факт, що приватне підприємство «Картопля Полтавщини», яке веде господарську діяльність, зокрема й на території Бірківської сільської ради, розорало орендовані землі площею 28,7 гектара, які були луками, оскільки розміщені безпосередньо біля річки Грунь-Ташань, iз таким прицілом, щоб вести на них інтенсивне землеробство. >>
У народі кажуть: щоб життя немарно прожити, треба збудувати дім, посадити дерево і виховати дитину. Лісівники Великокопанівського лісництва за своє життя висадили тисячі дерев. Справа ця доволі копітка: спочатку в спеціальних розплідниках вирощують саджанці для подальшої висадки, а пізніше за допомогою спеціальної машини їх висаджують у відкритий ґрунт. >>
Зазвичай тихе та спокійне курортне місто Бердянськ, що у Запорізькій області, нині активно укріплює свою оборону. І невипадково — відомий курорт розташований за кілька десятків кілометрів від буремного Донбасу. >>
34-річний Сергій Антоненко підкреслює: це не бізнес, а переконання. Йому прикро від того, що наша Україна, яка могла б бути райським куточком, настільки засмічена. Тому молодий чоловік, за першою освітою технік-механік, а за другою, вищою, — економіст-правознавець, от уже 10 років власними силами бореться за чистоту навколишнього середовища, розгрібаючи смітники. >>
Маленьке село на межі Дрогобицького і Сколівського районів стало відоме кілька років тому завдяки фестивалю української історичної культури «Ту Стань!», хоча музей–заповідник існує вже давно, з 1994 року. Колишнє місто–фортеця виконувало важливу прикордонну місію і згадувалось як рівня Львову, Перемишлю і Галичу. Перші згадки про фортецю датуються 1340 роком.
До Урича веде нелегка дорога. Здавалося б, якихось кілька кілометрів від відомого на всю Україну курорту Східниця, можна і пішки пройти. Але. Дорога проходить через ліс, у гiрськiй місцевості. Та й майже битий шлях зі щебнем автобаном не назвеш. Від найближчого міста, Борислава, до Урича — годину їзди. А з громадським транспортом ситуація ще гірша: автобус ходить раз на добу, дiстатись можна або пішки, або автостопом. Уздовж усього села протікає річечка, хати часто стоять на узвишшях, до них ведуть сходи. А одразу за селом починаються скелі, де колись була фортеця i, за місцевими легендами, бував сам Довбуш. За кілька років фестивалів місцеві звикли до туристів, але святкування масштабних корпоративів заможних підприємств тут ще не було. Нещодавній корпоратив начебто і не приховувався, але серед місцевих мешканців почали поширюватися чутки, а на сайті заповідника в цей день з’явилася інформація, що він закритий для відвідування з «технічних причин». До слова, жодне львівське ЗМІ і словом не згадало про грандіозне гуляння. >>
Державне підприємство «Львівський лісовий селекційно–насіннєвий центр» розташоване в селищі Брюховичі Львівської області. І це — єдине підприємство на всю країну, яке застосовує сучасні технології в насінництві. >>
