Губить людей вода

      До сьогодні дві третини мешканців Запорізької області вживають воду, назвати яку питною язик не повертається (офіційна статистика традиційно віддзеркалює намір чиновників мінімізувати проблему «приємнішим» відсотком). Керівники регіону визнають, що від дефіциту найнеобхіднішого — води — потерпають щонайменше 433 населені пункти. За інформацією обласної СЕС, бактеріологічна забрудненість комунальних водогонів перевищує допустимі норми на 30 (у Токмаку, Василівці, Пологах, Веселому) і навіть 50 (у Бердянську і Мелітополі) відсотків! Третина водопровідних мереж і очисних споруд давно відпрацювала свій амортизаційний ресурс; планово-попереджувальні ремонти обладнання й агрегатів насосних станцій фахівці здійснюють лише на сорок відсотків.

      Навіть у самому Запоріжжі питна вода не є безпечною. Спеціальні забірники черпають її з Дніпра на глибині від 10 до 36 метрів у районі начебто екологічно благополучних Підпорожнянки і Великого Лугу, тобто вище «нашпигованого» індустріальними монстрами Запоріжжя. Мешканці Лівого берега щодоби споживають 350 тисяч кубометрів, Правого — у межах 120 тисяч. Фахівці дев'яти лабораторій, а також двох Дніпровських водопровідних станцій звіряють характеристики питної води з передбаченими Держстандартом. Практичні запоріжани не вельми довіряють офіційним повідомленням. Адже відомо, що ДВС-1, приміром, збудована ще у 1937 році. Коштів на вчасне оновлення обладнання і водопровідних мереж катма, тож лише дивак може підставляти вуха під «локшину» керівників міськводоканалу. Перебіг подій підтвердив: підстав для ігнорування того, що з кранів тече, у споживачів багато. Майже мільйон мешканців Запоріжжя і прилеглих сільських районів питимуть якіснішу питну воду лише після реалізації проекту, розробленого у рамках угоди з ЄБРР, який виділив 13,1 мільйона гривень кредиту. За інформацією керівника міськводоканалу Анатолія Шинкаря, у Запоріжжі старі труби будуть замінені на пластикові, термін експлуатації яких — щонайменше п'ятдесят років. Уже прокладено майже сорок кілометрів нових водогінних мереж. Улітку роботи завершують. Запорізький міськводоканал до кредитної лінії Євробанку долучив і майже 20 млн. гривень власних коштів — такою була умова ЄБРР.

      Не менш небезпечною є вода, що тече з кранів мешканців Бердянська. Особисто Леонід Кучма долучився було до проблеми водогону «Каховка—Бердянськ». Два роки тому, під час чергових відвідин Запоріжжя, пообіцяв, що Київ дофінансує (максимум — за два місяці) довгобуд, якому вже 17 років. Дочекалися ж бердянці й відпочиваючi курорту лише різкого підвищення тарифів: за куб фактично технічної води з минулого року мешканці «висоток» платять майже, без п'яти копійок, дві гривні. Офіційно встановлено, що жорсткість ерзац-води завищена у 3,5 раза, сухих залишків у  ній  у 3,3, а сульфатів — у 2,8 раза більше, аніж здатний «перетравити» шлунок людини. За такий «харч» споживачі повинні мати 20-відсоткову знижку, як це завбачено нормативним документом Кабміну № 1497 від 30.12.1997 року, але...

      У кабмінівську постанову чиновники вставили рятівний для недолугих комунальників пункт: можна здирати стовідсоткову плату за будь-яку воду, погодивши відхилення від Держстандарту 2874-82! Погодили з МОЗ—  i беруть сповна.

      Зазвичай громадяни користуються послугами водовозок, сплачуючи за кубометр дійсно питної води 70—100 гривень, а мерія без вагань ухвалила подорожчання рідини з крана у півтора з лишком раза!

      Певні надії бердянці пов'язували з проектом «Регіональна екологічна ініціатива з поліпшення якості води у Бердянську». За участі польського експерта Беати Вишневської і менеджера Анжеліки Шамаріної зі США громадська Екологічна рада міста опікується проектом задіяння гранта у сумі 40 тисяч доларів, наданого Агенцією з охорони навколишнього середовища США. Доведеться коригувати низку заходів, позаяк улітку вода з Дніпра таки дійде до курортного міста.

      До речі, велика група фахівців ще наприкінці 80-х років чинила спротив ідеї закопування мільйонів у землю; альтернативою, і набагато дешевшою, водогону «Каховка—Бердянськ» вважали артезіанські свердловини. Адже вельми солідний досвід у цій справі має колектив Білозерської геолого-розвідувальної експедиції, котра є структурним підрозділом комунального підприємства «Південукргеологія». Фахівці давно аргументували свою версію щодо достатніх запасів підземних вод: щодоби «на-гора» можна подавати 1,3 мільйона кубометрів прісної води! Попри те, що сорок відсотків території регіону — землі з близькими до поверхні гранітами Приазовського (Куйбишевський, Приморський, Бердянський, Гуляйпільський і Пологівський райони) чи Придніпровського (Запорізький, Вільнянський, Новомиколаївський райони)  масивів. Джерела прісної води тут містяться у зоні тріщин гірських порід. Найпридатніші для освоєння  артезіанські води Бучацького, Сарматського і Харківського водоносних горизонтів. І яка вода! За своєю якістю й екологічною чистотою вона є аналогом тій, яку добувають з природних джерел і бутилюють як лікувально-столову («Молочанська», «Мелітопольська», «Оріхівська», «Запорізька»).

      Логічно, що свердловинам віддає перевагу дедалі більше районів. «Наші 56 тисяч мешканців п'ють артезіанську воду», — каже голова Мелітопольської райдержадміністрації Ігор Богданов. Днями повеселішали мешканці Куйбишевого і навколишніх сіл, де склалася катастрофічна ситуація: півроку в райцентрі була тільки привозна вода! Як сказав «УМ» голова Куйбишевської районної ради Володимир Іванов, Кабмін виділив чотири мільйони гривень для буріння свердловин і прокладання водогону. Підтвердив для «УМ» надходження коштів начальник облуправління капітального будівництва Василь Швець. І запевнив, що поточного року куйбишани питимуть якісну воду з нових свердловин.

      Начальник Білозерської ГРЕ Михайло Музя акцентує увагу на незадіяному потенціалі свого колективу. За півстоліття ми, мовляв, тільки на території Запорізької області пробурили близько тисячі артезіанських свердловин. Могли б набагато більше, якби численні державні проблеми водозабезпечення південних областей України не помирали у кабінетах їхніх же творців. Насичені гранітами землі не є основним гальмівним фактором: потерпають геологи передовсім від фінансового голоду. Пан Музя каже, що у 2000 році держава виділила 3,6 мільйона гривень. ГРЕ пробурила 64 нові сердловини; у 2001-му спромоглися тільки на дюжину нових, позаяк обсяг капвкладень було скорочено до 1,3 мільйона. По цьому рахунок бюджетних гривень пішов на кількасот тисяч, яких вистачає на розвідку і буріння менше десятка свердловин.

      Суттєвою є й та обставина, що дніпровська водичка обходитиметься споживачеві у три—п'ять гривень за кубометр. Отож керівники не тільки Мелітопольського, а й Якимівського і Приазовського районів мають намір обходитися без водоводу, стверджують неофіційні джерела. Такої «самостійності» обласна влада, не кажучи вже про Київ, вірогідно, не потерпить, і до водогону буде «навішено» якомога більше споживачів — аби бодай частково окупити затрати на об'єкт. Буде проігнорована, поза всякими сумнівами, і та прикра обставина, що в районі Мелітополя де-факто «зріднився» з водопроводом цвинтар, який надто розрісся. Це дуже занепокоїло санітарні служби. Достеменно відомо, що дирекція водоводу тепер змушена просити додаткові кошти, аби змістити труби вбік — принаймні на відстань у п'ятдесят метрів від цвинтаря! Аби вода з часом не «запахла».

      Геологи дедалі частіше долучаються до реалізації приватних проектів. Намір дистанціюватися від комунальних водопостачальників з їхніми грабіжницькими тарифами виявила низка агрофірм і сільгосппідприємств не тільки південних районів області. У традиційно безводному Михайлівському районі фахівці Білозерської ГРЕ на прохання місцевої влади обстежують джерела водопостачання. З'ясувалося, що третина наявних свердловин на території десяти сільрад є безгоспними. Чим це загрожує? Достатньо одного факту: у замуленій свердловині знайшли... нафту! Не викачали б її вчасно — забруднення могло б поширитися на водоносний горизонт, і тоді необхідно було б ставити хрест на десятках інших свердловин!

      Відновлення занедбаних джерел водопостачання непокоїть сільські громади дедалі більше. Ті ж свердловини замулюються внаслідок постійного знеструмлення сіл філіями Запорiжжяобленерго. У селі Новопрокопівка Токмацького району, приміром, із семи свердловин вийшло з ладу п'ять. «Упродовж трьох років ми на межі виживання, — йдеться у зверненні громади до обласного голови Володимира Березовського. — А хіба ж ми в пустелі Сахара живемо?.. РайСЕС закрила школу, поширюється вірусний гепатит. То були перебої з водопостачанням, а ось уже місяць її немає зовсім! У селі працюють не інвестори, а інтервенти!.. Власники діючих приватних фірм, до речі, мешкають у Запоріжжі — їм воду не відключають!..»

      Днями секретар Новопрокопівської сільради Світлана Тараненко повідомила кореспондентові «України молодої», що в обласному центрі на крик спраглих сільчан зреагували. Приїжджали «гінці» з облдержадміністрації. Однак п'ять із семи свердловин так і не задіяно. Бюджетна гривня не добігає до периферії.