Як Лукашенко вчиться у Медведчука

      «Український варіант», як називають у білоруській пресі політичну реформу, затіяну Банковою, став для Олександра Лукашенка майже шпаргалкою можливого сценарію продовження своїх президентських повноважень. У політичних колах Мінська пробігла тривожна чутка про те, що в білоруському парламенті позалаштунково створено групу депутатів, яка готуватиме зміни до Конституції, що дозволяють парламенту обирати президента.

      Наскільки правомірним може виявитися подібний сценарій? Відповідно до білоруського законодавства, зміни Конституції повинні вноситися не інакше, як шляхом референдуму. І такий сумний досвід у Білорусі вже є. У законі ж про вибори чітко визначено, які питання не підлягають винесенню на референдум. Насамперед це питання, зв'язані з обранням і відстороненням президента від посади. Отже, страхи білоруської опозиції, що намагається залякати обивателя тим, що «Бацька» ось-ось потягне його на черговий референдум, необгрунтовані: адже сам Олександр Лукашенко добре розуміє, що референдум такого роду буде незаконним. «Незаконне» же переобрання на третій термін на тлі учиненої йому Європою обструкції і помітної напруженості у відносинах з Москвою й особисто російським президентом Путіним дозволити Лукашенко собі вже не може.

      Депутати опозиційної парламентської фракції «Республіка» Валерій Фролов і Сергій Скребець, бажаючи проінформувати журналістів про отриману ними інформацію щодо розробки білоруського варіанта політичної реформи, провели нещодавно прес-конференцію, що називається, на робочому місці. Журналістів, котрі прийшли в будинок парламенту, одержавши попередні запрошення і прес-релізи, туди просто не пустили, що стало, власне, прецедентом у стосунках парламентських журналістів та керівництва Верховного Совєта. Недовго думаючи, депутати запропонували газетярам провести прес-конференцію у найближчій студентській кав'ярні. Фролов і Скребець упевнені, що метою роботи зі створення вищезгаданої  комісії є розробка алгоритму, відповідно до якого на референдум може бути винесено питання про розширення повноважень парламенту. У цьому ніякої суперечності з Конституцією немає. Так, парламент одержить додаткові повноваження, одним з яких, малопомітним для народного ока рядком, стане право обирати президента.

      Згадується у цьому контексті зустріч Олександра Лукашенка з мешканцями Гродненщини приблизно місяць тому, під час якої він кинув фразу, яку представники мас-медіа негайно переклали всіма європейськими мовами. «Бацька» запевнив, що «вибори будуть гранично прозорими і демократичними, однак зрозумiло і їжаку, що представників опозиції на них не буде». Мовляв, не виправдовують опозиціонери народної довіри, не користуються популярністю в електорату. Про це красномовне Лукашенкове застереження негайно сповістив на засіданні сесії Парламентської Асамблеї Ради Європи доповідач по Білорусі Христос Пургуридес, стверджуючи, що всі зусилля багатьох гідних потенційних кандидатів у депутати, які готуються апробувати нові виборчі методики, приречені на провал. Таким чином, уже восени президент розраховує одержати цілком підконтрольний йому парламент. І ніхто не може гарантувати, що нові парламентарії не почнуть свою роботу із заявки на можливе розширення повноважень.

      Сергій Скребець вважає, що подібний сценарій може пройти в країні без особливого всенародного невдоволення. Реально Лукашенко, як і раніше, користується підтримкою майже п'ятдесятьох відсотків населення, що стали жертвою двох психологічних «векторів», один із яких можна позначити як «страх» (в усьому світі відбуваються теракти і міжнаціональні конфлікти, а в Білорусі цього немає), другий — «надія на краще майбутнє» (щомісячне підвищення пенсій і зарплат на один-два долари трактується як уміння влади під керівництвом Олександра Григоровича робити хоч дрібні, але все-таки кроки для виведення держави з кризи).

      Щодо думки Росії стосовно прожектів діючого білоруського президента, то її ставлення до «молодшого брата», схоже, і надалі грунтуватиметься на «чотирьох китах»: військово-політичний союз із Росією, про який не заявляє ніхто, крім Білорусі; стабільний транзит енергоносіїв; приватизаційний пріоритет для російських кампаній перед західними; гарантія того, що на білоруських вулицях не будуть палити російські прапори. І на всі ці умови, на думку опозиційних парламентаріїв, Лукашенко, як і раніше, готовий погодитися, навіть на шкоду «гарантованому суверинітету», що стало останнім часом його новим улюбленим популістським афоризмом.