У наш час уже нікого не здивуєш ситуацією, коли на лаві підсудних опиняються ті, хто, здавалося б, сам повинен ловити і саджати. «Правоохоронці в наручниках? Чи й не дивина», — відмахнеться пересічний громадянин, уже ситий гучними справами про перевертнів, наркомафію в погонах, або сутеренів, а за сумісництвом міліціонерів тощо. Сьогодні поширеними є дві думки, щодо причин того, чому окремі правоохоронці потрапляють за грати. Перша: засвітився у своїй діяльності поза законом, був необережним, на противагу колегам iз правоохоронного цеху. Друга: чесного і непідкупного офіцера, звитяжного борця зі злочинністю, підставили бандюги. Саме навколо цих двох версій коливається зараз суспільна думка стосовно резонансної справи запорізьких убозівців, звинувачених у перевищенні службових повноважень і тортурах.
Усе почалося ще рік тому, коли Запоріжжя шокувала жахлива звістка: з четвертого поверху міського Управління з боротьби з організованою злочинністю (УБОЗ) впала молода жінка. Як це могло трапитися? Щодо цього одразу виникло чимало версій. За однією з них, жінка спіткнулася на високих пiдборах, коли йшла до туалету і випала з вікна, за іншою — сама викинулася, бо не витримала тортур на допитах. Подія привернула неабияку увагу обласної преси, але давати коментарі силовики не поспішали, відгороджуючись шаблонними репліками, або взагалі посилалися на конфіденційність. Прокуратура області за даним фактом призначила перевірку, а згодом — порушила кримінальну справу. У січні 2004 року двом співробітникам міліції — начальнику міського УБОЗу та уповноваженому з особливо важливих справ було висунуто обвинувачення за двома статтями Кримінального кодексу України: «Перевищення службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насиллям, застосуванням зброї або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями (ст. 365, ч. 2) та «Катування» (ст. 127, ч. 2).
Виникає запитання: невже такі «засоби» були потрібні лише для того, щоб з'ясувати, де затримана на 72 години жінка взяла цигарку з марихуаною, яку в неї знайшли?
Своє журналістське розслідування з цього приводу провів популярний в Запорізькій області щотижневик «Міг», журналістці якого вдалося поспілкуватися з потерпілою Наталією Б. За словами цієї жінки, яка майже рік пересувалася за допомогою милиць і якій лікарі визначили III групу інвалідності, до УБОЗу вона потрапила через те, що її, на той час уже колишнього, співмешканця підозрювали у скоєнні низки злочинів і що він мав стосунок до бригади місцевого авторитета Тайсона. Щодо «травки», то її правоохоронці підкинули, щоб мати можливість затримати жінку і дізнатися в неї, де переховується підозрюваний.
Наталія свідчить, що задля цього її піддали нелюдським тортурам, які були продумані таким чином, щоб не залишати наявних слідів — різноманітні «берізки», «мостики» та інші розтяжки. Про колишнього співмешканця вона нічого не могла сказати, бо не жила з ним близько трьох місяців. Але убозівці не вірили і продовжували катувати, попереджуючи, що все це лише «квіточки», а «ягідки» будуть потім.
Саме через те, що терпіти далі було несила, а втрачати — нічого, жінка й стрибнула у сходовий отвір будівлі УБОЗу, коли конвоїр відчиняв двері кабінету і відволік від неї увагу. На землі першу допомогу їй надавали правоохоронці з інших управлінь. Заяву на кривдників потерпіла писала вже в лікарні, де провела два місяці. Потім нібито невідомі радили їй відкликати заяву, погрожували, пропонували гроші.
Звісно, все це зі слів самої пані Наталії. Визначати відсоток правди в її свідченнях — справа суду. Але ж не кожного дня затримані стрибають з вікон міліцейських будівель.
Самі обвинувачені убозівці повністю заперечують свою вину, а стрибок Наталії Б. пояснюють тим, що вона намагалася у такий спосіб втекти від оперативників і всі тілесні ушкодження середньої важкості отримала саме внаслідок падіння. Бо ніхто над нею не знущався і не бив, усі свідчення вона давала добровільно, до того ж боялася свого «колишнього» і просила оперативників захистити її від нього.
До речі, обидва підозрюваних тепер уже колишні правоохоронці. «Опер» звільнився за власним бажанням, а от начальник запорізького УБОЗу дізнався про те, що став пенсіонером за вислугою років, на початку цього року, перебуваючи в лікарні з діагнозом «гіпертонічний криз другого ступеня». Нічого дивного, бо це традиційна практика МВС «зачищення лав» від тих, хто кинув хоча б тінь на репутацію відомства. І не треба чекати на вирок суду. Яка різниця — винні чи ні, головне — пошвидше здихатися.
А тим часом 30 квітня Шевченківський районний суд Запоріжжя змінив колишньому начальнику запобіжний захід iз підписки про невиїзд на утримання під вартою. Як стало відомо «УМ», сталося це значною мірою через те, що напередодні потерпілій нібито знову погрожували якісь невідомі, вимагали змінити свідчення. Про це Наталія і повідомила суд через свого представника, а винуватцем погроз вважає саме начальника УБОЗу, який усе це організовує. Цікаво, що до другого обвинувачуваного — «опера» майже ніяких претензій.
Звернулася потерпіла і до народного депутата України Ярослава Сухого, який одразу звернувся до Шевченківського суду з проханням взяти до уваги це звернення при розгляді справи.
Резонансна справа докотилася і до найвищих кабінетів Банкової. 11 травня Міжнародна асоціація ветеранів спеціальних підрозділів із боротьби з організованою злочинністю «Центр» звернулася з відкритим листом до Леоніда Кучми як до гаранта Конституції, вищого посадовця держави, який особисто займається правоохоронними органами, з проханням відновити справедливість щодо колишнього начальника Запорізького міського УБОЗу, підполковника міліції Сергія Половникова, проти якого порушено кримінальну справу, — повідомляє УНІАН.
Зокрема, автори листа зазначили, що наявна ситуація є характерною для нашої правоохоронної системи, коли співробітників правоохоронних органів, які виконують функцію держави з боротьби зі злочинністю, вмить позбавляють підтримки держави і залишають наодинці з добре фінансованим, впливовим злочинним середовищем.
Справа в тому, що ще наприкінці грудня 2002 року один з підрозділів УБОЗ, яким керував підполковник Половников, затримав лідера і члена однієї з «бригад», які, на їхню думку, мали міцні зв'язки з працівниками правоохоронних органів, прокуратури і суду. Як би там не було, але невдовзі той самий Шевченківський районний суд (який зараз розглядає справу убозівців) випустив бандюків під заставу, після чого один iз них зник. Щодо затриманої пізніше співмешканки одного з членів бригади та її падіння з четвертого поверху, убозівці стверджують, що головний фігурант справи — Половников — узагалі не був присутній при даному інциденті, а постанова про притягнення його як обвинувачуваного базується лише на свідченнях потерпілої.
Показово, що в своєму листі до Кучми (принаймні в тому варіанті, як його подає УНІАН) ветерани УБОЗ жодним словом не згадують «опера-важняка». Окремі джерела стверджують, що побиття, а тим більше тортури з метою дізнання — це справа не для слідчих, а тим більше не для керівництва, представником якого був Половников. Ця брудна «робота» — для «оперів»... Лише припустимо, що убозівці справді катували заради свідчень. Якщо підполковник не знав, чим займаються його підлеглі, це не додає йому «плюсів» як керівнику, який відповідає за все, що відбувається на його «території». А якщо знав, то що вважав за необхідне в боротьбі з криміналом?
З компетентних джерел «УМ» стало відомо, що сліди цієї справи слід шукати у кримінальному протистоянні бригад Тайсона і Лисого, кожна з яких претендує на відвали у балці Середній, що є своєрідним «металевим клондайком» індустріального Запоріжжя. Нібито саме одній з них наступили на хвіст убозівці. От і отримали підставу. Але ж на запитання «Хто винен?», має відповісти лише суд. Самі ж ветерани УБОЗу в зверненні до Президента просять передати цю кримінальну справу на розгляд суду будь-якої іншої області України, тим самим ставлячи під сумнів неупередженість запорізької Феміди. Бо вже багато списів поламано навколо резонансної справи в місті металургів.
Тим часом ніяк не відбудеться перше закрите судове засідання у даній справі: слухання переносилося вже двічі. І не тому, що на суді був відсутнім підполковник Половников (який і досі знаходиться на стаціонарному лікуванні, через що неможливим є виконання рішення суду про утримання його під вартою). Інтереси обвинуваченого представляв його захисник. Як повідомив «УМ» суддя Шевченківського райсуду Запоріжжя Едуард Оніщенко, суд не відбувся спочатку через те, що відсутніми були... представники обвинувачення з обласної прокуратури. У другому випадку — захворів тепер уже «опер». Отже, укотре раз початок слухання справи перенесено на 14 червня.
Так, справа вельми заплутана і складна. І чи були тортури над затриманою, чи це розправа «вдячних» бандюків над підполковником, чи і те і друге, поки що не відомо. Та й чи буде відомо взагалі? Хто візьме гору, якою буде кульмінація, покаже час. Поки що головним персонажам цієї кримінальної драми (і постраждалій, і підполковнику) все це коштувало, як мінімум, тривалих лікарняних і сумнівної слави.
Бурхливі політичні пристрасті розгорілися у районному центрі Карлівка, що на Полтавщині, перед обранням голови районної ради. Коаліція у складі депутатів від «Батьківщини», «Блоку Петра Порошенка» та «Свободи» висунула тоді кандидатуру Петра Світлика. >>
Бійця АТО, який приїхав додому на реабілітацію після поранення в зоні бойових дій, уже з новими численними травмами голови госпіталізували до реанімації. За його життя борються лікарі у Вінницькому військово-медичному центрі. >>
Батькам школярів добре відома ситуація, коли син чи дочка приходять зі школи і скаржаться на однокласників — той б’ється, той обзивається, а той і взагалі проходу не дає. >>
Про тривалу відсутність мешканки Вінницького району заява в поліцію надійшла від брата зниклої лише 10 жовтня, оскільки той сам намагався знайти сестру й до останнього не вірив, що її немає серед живих. >>
Відомо, що 55-річний підприємець із Туреччини займався вантажними перевезеннями різних товарів та у справах часто відвідував Миколаїв. Саме в цьому південному місті йому влаштували справжню пастку, знаючи про його підвищену пристрасть до молоденьких дівчат. >>
Дачники стверджують, що бачили їх за цим заняттям і навіть знають в обличчя. Правоохоронці ж у листах повідомляють, що ведуть слідчо-розшукові дії. Ця історія майже анекдотична. І з неї можна було б посміятися, якби все не було так сумно. >>
