«Дніпро» між чужих берегів

      Біда «Дніпра», найвідомішого та найавторитетнішого видавництва в Україні, — у його територіальній привабливості. Центр Києва, вулиця Володимирська, метро «Золоті ворота» — чим не місце для успішного бізнесу? Перший прецедент стався п'ять років тому, коли тодішній директор видавництва погодився віддати в оренду частину приміщення. Начебто вирішальною ланкою цього рішення була обіцянка одного столичного високопосадовця зробити там кафе для творчої інтелігенції. Ну а той факт, що співвласницею об'єднання «Пегас плюс», яке орендувало квадратні метри видавництва, була донька тодішнього керівника «Дніпра», — це так, просто збіг... Відповідне рішення Київради було ухвалене дуже швидко, всього лише за три дні. Далі цю площу хутенько приватизували, і — пішло-поїхало... Заклад харчування, який зовсім не нагадував, зокрема і цінами, кафе для творчої інтелiгенції, запрацював на повну потужність. А «Дніпро», що не змогло протистояти навалі не останніх у місті та країні людей, почало стрімко втрачати свої метри. Рік тому видавництво втратило свою книгарню, останнє «обрізання» сталося у травні цього року. «Дніпро», площа якого до 1999 року становила понад 1700 «квадратів», сьогодні має всього лише 500 квадратних метрів. З цього приводу Юрій Покальчук навіть згадав відоме оповідання Хуліо Кортасара «Захоплений дім», в якому одне подружжя пустило до себе на постій молодих людей, а ті згодом так освоїлися у квартирі, що якось ненав'язливо витіснили господарів у кухню, потім у сіни, а там і до вулиці недалеко...

      Взагалі ситуація просто стовідсотково вписується у загальну тенденцію виселення закладів культури та мистецтва з центру міста. Книгарні, розташовані на Хрещатику та недалеко від нього, Спілка письменників та інші мистецькі установи вже давно працюють під прицілом владних товстосумів, відбиваючи їхні регулярні атаки.

      «У моїй бібліотеці, в якій кілька тисяч томів, половина книг — видана «Дніпром», — каже Ігор Римарук. — І мені буде дуже прикро, якщо мої діти й онуки не зможуть поповнювати її новодруками «Дніпра». Можливо, цього не станеться, якщо влада, що так сумлінно ігнорувала численні запити «Дніпра» та прохання розібратися у ситуації, почує голос громадськості і надасть видавництву статус національного.

      Колектив видавництва та велика група відомих особистостей української культури — Іван Дзюба, Анатолій Дімаров, Марія Стеф'юк, Дмитро Павличко, Микола Стороженко, Сергій Якутович та інші — звернулися до уряду з цим проханням. Залишається сподіватися, що урядові не потрібно купувати слуховий апарат, аби почути цей крик відчаю, оскільки всі інші надії «Дніпра» безнадійно розбиваються об специфіку нашого з вами життя. Навіть своїм правом звернутися до суду з приводу незаконної приватизації видавництво скористатися не може. Заїкнулися було, а їм у відповідь: «Ах, ось ви як... То ми оголосимо цей будинок аварійним, поставимо його на капремонт, а вас відселимо у дві кімнатки у спальний район і ніколи ви вже сюди не повернетися».

      ... Колись у цьому будинку Леся Українка та Микола Лисенко організували клуб «Родина», вивісили на фасаді дошку з назвою, яку влада прочитала як «Родіна», нічого «нацiонально свiдомого» не запідозривши. Тривалий час світочі української культури були поза увагою «охранки»... Цікаво, як сьогодні треба надурити владу, аби вона нарешті дозволила «Дніпрові» робити свою справу — друкувати книжки й не боятися, що завтра це доведеться робити просто неба?