У Молочної менонітні береги

      Позавчора містечко Молочанськ було прикрашене прапорами США, Канади, Парагваю, Німеччини, Нідерландів, Росії. Майже двісті гостей з багатьох континентів долучилися до відкриття пам'ятника першим поселенцям менонітів у козацькому краї. Виготовлені із сірого граніту жорна символізують прогрес, а якір — одвічні християнські надію і віру у стабільність.

      Освячення меморіалу і святкова трапеза — заключне дійство міжнародного зібрання протестантів. Упродовж кількох днів, каже професор Нью-Йоркського університету Джон Стейплз, відбувалася міжнародна конференція «Меноніти і їхні сусіди. Молочна: 1804—2004 роки». Усі 38 наукових доповідей були підготовлені на дуже фаховому рівні, стверджує пан Стейплз.

      Аналізуючи виникнення і розвиток руху менонітів на землях Північного Приазов'я, завідувач кафедрою Мелітопольського педуніверситету Микола Крилов акцентував, зокрема, на тій обставині, що послідовники ідей нідерландця Менно Сіменса в Україні засновували не тільки великі поселення, а й невеличкі хутори. На Запоріжжі це передовсім Хальбштадт (нинішній Молочанськ, містечко Токмацького району), Вальдхайм (Владовка), Ліхтенау (Світлодолинське), Гнаденфельд (Богданівка).

      Сьогодні достеменно відомо, що фундатором першого в царській Росії товариства природоохоронців, в Олександрівську, був учитель дівочої школи меноністської колонії Розенталя (Хортиця). На легендарному острові меноніти, за деякими даними, побували ще у 1789 році. Але масово почали освоювати виділені їм 120 тисяч десятин землі на берегах річки Молочної у 1804 році. Завдяки їхній кмітливості і зв'язкам з країнами Європи на Запоріжжі з'явилися млини, вулиці, вимощені бруківкою; невдовзі — завод сільськогосподарського обладнання Нейфельд і Ко, школа для дітей з функціональними обмеженнями в Орловці, дівоча гімназія в Молочанську. На базі цієї споруди і організовано Менонітський культурний центр, котрий став місцем проведення конференції.

      У доповідях науковців звучали імена багатьох благодійників. Йохан Ісах, градоначальник Єкатеринослава, у 1905 році виклопотав п'ять мільйонів кредитних руських рублів золотом, котрі використав для модернізації очистки системи водостоків губернського центру, прокладення першої трамвайної колії. На той час меноніти (на півдні їх було близько 105 тисяч, що не складало і піввідсотка населення Росії) випускали шість відсотків сільгоспобладнання імперії.

      А вже більшовики вважали менонітів куркулями, тому у 30-х роках ХХ століття 70 відсотків чоловіків менонітських поселень стали в'язнями таборів. За відданість своїм ідеям, що сталінським режимом було розцінено як спротив владі, у 40-х роках менонітів депортували до Сибіру чи Казахстану.

      У середині 90-х років на Запоріжжі почали гостювати родичі депортованих, науковці. Активним організатором туристичних поїздок до козацького краю став канадець Уолтер Ангер, котрий і очолив Менонітський центр у Молочанську. За його ініціативи на берегах Молочної з'явився комп'ютерний клас; у низці населених пунктів розпочато реставрацію лікарень і шкіл. Пан Ангер каже, що його співвітчизники мають намір долучитися до фермерського руху в басейні річки Молочної.

      Інша колоритна фігура, що побувала у Молочанську, — Пол Тейвз, професор Тихоокеанського університету. «Це ж рідний край мого батька, — каже американець. — І мені приємно, що уряд США фінансує деякі з міжнародних програм. Особисто я другий рік працюю у Запорізькому університеті за програмою Фулбрайта».

      Саме тут, у Запоріжжі, п'ять років тому директор Всесвітнього менонітського центру Харвей Дік провів першу міжнародну наукову конференцію. Для запоріжців важливо, що упродовж останніх п'яти років помітно зріс інтерес не тільки до суто менонітського руху, а й до регіону з його високим потенціалом. Упродовж п'яти днів 2-ї міжнародної конференції намітилися контакти не тільки науковців; зарубіжні гості упевнилися у доцільності розбудови зв'язків у гуманітарній та економічній сферах.