Пасажири з інопланетного дирижабля

«Інопланетяни вже давно серед нас», — стверджують уфологи. Ще більше тих, хто мав iз пілотами НЛО безпосередній контакт, але не «світиться» зі своєю інформацією лише тому, що поговорити про це, як правило, ні з ким. Харкову в цьому сенсі поталанило більше. Після того як два роки тому при місцевому Планетарії запрацював музей уфології, свідки та очевидці непізнаного створили в його стінах щось на зразок клубу за інтересами. На одній iз таких зустрічей побувала й «УМ». Найсильніше враження справив доволі простий висновок: так, як розуміють один одного вони, їх більше ніхто зрозуміти не зможе.

Запрошення на третю планету

Колишній інженер Харківського авіаційного заводу Марина Горбашова добре знається на крилатих машинах, тому побачене 20 років тому НЛО описала звичними для себе деталями. «Це ніби знайомий нам усім літак, — каже вона, — тільки без крил і хвоста». Можна було б припу­стити, що в неї перед очима на висоті 30–поверхового будинку виник старовинний дирижабль, але й тут не все просто: літальних апаратів було одразу три, і всі вони якимось дивним чином були пов’язані між собою.

Відкрилася ця картина жінці на виході з цвинтаря, що в районі вулиці Пушкінської. Вона якраз поверталася додому від могили свого чоловіка. «Тут, мабуть, у них відхожі місця», — почувся згори чоловічий голос, адресований не їй, а, швидше, сусідам по кораблю. Говорили прибульці «ломаною» російською мовою. «Якби я пройшла повз них і не втрутилася в їхній діалог, — розмірковує пані Марина, — то, мабуть, нічого й не трапилося б. Але я сказала: «Так, ви маєте рацію. Тут покояться наші близькі та рідні, які відійшли в інший світ». І раптом чую з корабля: «Нас почули! Нас почули!».

Через деякий час, за словами збентеженої жінки, вона отримала від загадкових пілотів запрошення відвідати їхню батьківщину. Прибульці пояснили, що за нашою сонячною системою розташованi три подібних до Землі заселені планети. На них уже багато землян, доставлених туди подібними літальними апаратами. Насильно ніхто нікого там не тримає: познайомившись iз життям на невідомій зірці, одні взяті на борт залишаються там назавжди, інші повертаються додому. Є вже приклади навіть змішаних шлюбів. Прибульці також назвали точну кількість наших людей, які змогли прижитися на захмарній чужині: одна планета прихистила 6241 особу, друга — 2400, третя — 670. Але перспектива земляків і не бути там зовсім чужою сміливості харків’янці не додала. Вона чомусь вирішила, що перед тим, як потрапити на іншу зірку, їй доведеться пережити неприйнятну для неї процедуру обстеження, а це зовсім не входило в її плани. Саме тому вона одразу заперечно похитала головою. А щоб бути і зовсім переконливою, сказала, що вже тривалий час серйозно страждає від серцевої хвороби і може просто не витримати політ.

Тут якраз не було жодної долі лукавства. Пані Марина тривалий час буквально боролася за життя, а останнім часом лікарі почали робити і взагалі невтішні прогнози. У результаті жінка була переконана, що жити їй лишилося не більше року. Проте ці аргументи не здалися прибульцям переконливими, і вони почали шукати місце для посадки. Стало по–справжньому страшно. У голові жінки промайнуло кілька варіантів втечі, але нависла згори небезпека здавалася просто всесильною. Врятував харків’янку від небажаного для неї польоту звичайнісінький міський трамвай, що прибув на зупинку, перекривши інопланетному кораблю місце для зручної посадки. Чоловіки на кораблі спробували знайти запасний «аеродром», але жоден із названих ними міських майданчиків не влаштував їх стовідсотково. І тоді сталося найцікавіше. Марина побачила, як на стіні НЛО відчинилися маленькі віконечка, а звідти просто на неї полетів промінь у вигляді розпеченого тонкого дроту. Удар був не надто сильним, але доволі відчутним. «Я відчула повністю об’єм і форму свого серця, чого ніколи раніше не було, — пригадує жінка. — Від страху в голові виникла лише одна думка: «Тікати, тікати, тікати!». І я побігла чимдуж звідти, тримаючись зустрічних будинків».

Наступного дня жінка спробувала розповісти про свою пригоду на роботі, але, схоже, їй ніхто по–справжньому не повірив. Згодом вона й сама почала думати, що все їй могло просто примаритися. Але щонайменше три докази зустрічі з НЛО знайти їй таки вдалося. По–перше, дуже скоро вона відчула, що її взагалі перестало турбувати хворе серце, в яке поцілив загадковий промінь. По–друге, невдовзі у газеті «Вечірній Харків» з’явилося повідомлення, що на Салтівському житловому масиві теж бачили схожий об’єкт. Надані до матеріалу фото не залишили жодного сумніву — то були її знайомі. А по–третє, через деякий час побачила телепередачу, де йшлося про точнісінько такий самий літаючий апарат, який очевидці зняли на відео. Правда, ввімкнула телевізор жінка надто пізно і не могла зрозуміти, в якому саме куточку планети було зафіксовано ці відвідини.

А ще вона просто чекає. Ще при першій зустрічі незнайомці з НЛО повідомили, що обов’язково відвідають Землю знову на новому кораблі, будівництво якого мало завершитися приблизно через 20 років. Тобто час настав. «Ми можемо з вами зустрітися», — сказали вони мені», — не без надії, але все ще з тривогою пригадує пані Марина. — А тому, коли бачу якесь світіння на вулиці, одразу сама запитую: «А раптом це вони?».

Два кола на Мжі

Двадцять років тому одразу після Різдва співробітник лабораторії генетики харківського НДІ птахівництва Петро Кутнюк несподівано для самого себе зажив слави фотографа, що опинився в потрібному місці й у потрібний час. «Як зараз пам’ятаю, то був понеділок, — пригадує свою пригоду уфолог–любитель. — Наші співробітники поїхали в район річки Мжа, де розташована наша дослідна качкоферма. Повернулися вони звідти з приголомшливою новиною. Кажуть, що на власні очі бачили місце, де сіла літаюча тарілка».

Узявши фотоапарат і озброївшись добрячою часткою здорового скептицизму, пан Петро негайно відправився в район надзвичайної події. Побачене приголомшило своєю неймовірністю: кола, «видавлені» на крижаній поверхні ріки, не залишили жодного сумніву. «Це справді були вони!» — і тепер вигукує він iз колишнім подивом та ентузіазмом. Остаточно розвіяла його сумнів розповідь місцевого жителя Анатолія Воронцова, який днем раніше приїздив сюди порибалити. Різдвяного ранку близько дев’ятої години на цьому ж місці чоловік побачив незвичне світіння, що надходило від дивного об’єкта, схожого на велику дитячу дзиґу. На його верхівці бовванів невеликий купол, що вінчався гострим шпилем сірувато–блакитного кольору. За словами свідка, висота цього об’єкта сягала близько 10 метрів, діаметр — біля 30. Хвилин 15 «тарілка» нерухомо стояла на кризі, з її боку доносилося легке шурхотіння. А потім різко здійнялася вгору, на якусь мить зависла в повітрі, після чого рвонула вперед, збивши верхівки кількох старих верб. Вони й стали ще одним доказом правдивості розповіді пана Воронцова, адже проведені пізніше дослідження довели — дерева понівечив не вітер, а сила невідомого походження. Та сама сила залишила слід і на відкритих частинах тіла очевидця у вигляді червонуватих опіків.

Через тиждень сюди завітали члени Харківської обласної секції з вивчення аномальних явищ, у складі якої був і Петро Кутнюк. Вони встановили, що залишені на кризі сліди утворилися завдяки кільком концентричним борознам, які ніби хтось вирізав величезною фрезою. У центрі смуги проходила рівна вузька щілина, що, власне, і відділяла внутрішню круглу крижину від «материкового» льоду річки. Навколо лежала розкидана відцентровою силою крижана стружка. Під льодом по периметру овальної фігури дослідники виявили повітряні подушки, а також замерзлі річкові водорості. У районі кола уфологи зафіксували магнітні й біолокаційні аномалії. Пізніше свої дані вони надіслали до експертної групи з вивчення аномальних явищ АН СРСР, де підтвердили: побачений рибалкою Воронцовим об’єкт — справжнє НЛО.

Рівно через п’ять років «тарілка» повернулася на те саме місце, залишивши на Мжі дуже схожі «малюнки». Але цього разу на притрушеній снігом кризі очевидці побачили ще й малесенькі людські сліди, ніби там походили дитячі ніжки. «Йшли вони не від берега. І до берега не наближалися, — розповіли жителі хутора Кравцово. — А от звідки взялися і куди поділися — невідомо».

Петру Кутнюку вдалося сфотографувати і нове диво на Мжі. «І що цікаво, — пригадує він, — посеред кола на кризі стояли дві пляшки з–під якогось дешевого вина. Виявляється, там уже побували місцеві жителі, розпили пляшку, вітаючи другі відвідини прибульців, і ще й напис залишили на снігу: «Хлопці, ми чекаємо вас у 2005 році». Зроблені тоді Петром Кутнюком знімки облетіли весь світ і набули широкого резонансу. На популярність цієї події вплинув і той факт, що приблизно у той самий час аналогічні сліди на кризі було зафіксовано ще й у Канаді. У результаті один візит ніби підтверджував інший, змушуючи навіть непохитних скептиків переглянути свої погляди.

ДУМКИ З ПРИВОДУ

Що кажуть фахівці з аномальних явищ?

«Факт існування НЛО не варто піддавати сумніву, — каже експерт з уфології, колишній військовий Володимир Макаревич. — Вивченням цього явища вже давно і серйозно займаються ті, кому це потрібно. Їх цікавлять, перш за все, інопланетні технології, тому що вони можуть стати технічним проривом в історії людства. Ми зараз дуже часто навіть зрозуміти не можемо, як працюють, скажімо, їхні двигуни через свій занизький рівень пізнання. Але те, що вважають фантастикою сьогодні, завтра може стати нашою реальністю. Також я б категорично не радив простим громадянам вступати в контакт iз пасажирами так званих літаючих тарілок. Вони дуже різні й не завжди прибувають на Землю з добрими намірами. Порада проста: побачили їх — зробіть усе, аби залишитися непоміченими».

Такої самої думки дотримується і дослідник незвіданого, юрист за фахом Андрій Козка. Він каже, що нерідко очевидці НЛО приймають за людей звичайнісіньких біороботів. Ті вправно управляють цими надскладними літальними апаратами, але що в них насправді «в голові» (тобто комп’ютерній програмі) — збагнути практично неможливо. Проте сам факт зацікавленості інопланетним життям і віра в те, що ми у Всесвіті не самі, з його точки зору, приносять неоціненну користь самим дослідникам, бо збагачують їхній світогляд, розширюють межі пізнання.