Україна й українці 20–річної давнини були зовсім іншими, але водночас… такими самими, як і сьогодні. Питання у тому, на що звертати увагу. Про це журналістам розповіли соціальні психологи Олег Покальчук та Олексій Шнеєр. За словами фахівців, насамперед треба розібратися в термінології, тому що є велика різниця між поняттям «за роки незалежності» (просто відрізок часу, 20 років) і «внаслідок набуття незалежності» (проголошення України суверенною державою, виходу зі складу Радянського Союзу). Річ у тім, що зміни в психології українців сталися не тому, що Україна набула статус незалежної держави, а тому, що за останні 20 років населення пережило і неспокійні 1990–ті, і низку політичних скандалів, і Майдан, і вбивство Гонгандзе. А найголовніше — впала «залізна завіса», і для українців відкрився доступ до тієї інформації, яка раніше була за сімома замками. Можна їздити в інші країни, знайомитися з культурою, релігією будь–якого народу. І в українців з’явився вибір, багато варіантів вибору: який одяг носити, яку зачіску, які мови вчити, яку релігію сповідувати, їсти м’ясо чи бути вегетаріанцем, бути прихильником тієї чи іншої партії тощо.
Але найцікавіше, що з появою ілюзії свободи (бо ж вибір є на кожному кроці) у суспільстві автоматично зріс… рівень тривожності! Олексій Шнеєр пояснює, що це закономірний процес, у ньому немає нічого дивного. Бо ж більшість людей насправді дуже не люблять робити вибір, особливо якщо від прийнятого рішення багато що залежить у житті. І людина підсвідомо шукає лідера, якому можна делегувати функцію приймати рішення. І відповідальність у разі провалу. А для того, щоб відстоювати власну думку, ухвалювати власні рішення і нести за них відповідальність, треба бути внутрішньо сильною особистістю. Такі сьогодні також є, але їх відносно небагато.
Якщо ж брати загалом, то українці, каже Олег Покальчук, «геть не змінилися». Як і 20 років тому, людей непокоять непрості стосунки в родині, конфлікти з колегами по роботі, вічне питання батьків і дітей, нестача грошей тощо. Цікавий момент — українці дуже схильні до драматизму і майстерно знаходять, над чим постраждати, мовляв, як усе погано. Насправді ми, хоч і не зависли в психології рабів, але так і не набули справжню внутрішню свободу. За словами пана Покальчука, в українців — психологія вільновідпущених: «Вона полягає в тому, що людина, яку хазяїн відпустив на волю, нікуди не йде, а залишається поруч, продовжує жити і працювати з ним, тому що це економічно вигідно і доцільно».