Торік на Мiжнародному кiнофорумi в Українi вперше побував видатний iталiйський кiноактор, вiдомий українськiй публiцi за кiнофiльмом «Спрут», Мiкеле Плачiдо. Ми добре пам’ятаємо цього по–чоловiчому вродливого, мужнього, благородної душi артиста, виконавця ролi борця з мафiєю. Зовсiм уже сивий та з вусами, вiн не втратив своєї елегантностi та мужньої стриманостi. Тим значнiше сприймається одне з його вражень про Україну. «У вас незвичайно красива мова. Вона дуже мелодiйна i суттєво вiдрiзняється вiд росiйської. Я вiд неї у захватi!» («Блiк», 6.11.2010). Для України, чиїй державній мові нинi загрожують плани нинiшньої влади щодо введення другої державної — росiйської, це визнання, так би мовити, збоку, не лише приємне, а й дуже вчасне. Бо, як бачимо, до голосу самих українцiв у цiй ситуацiї прислухаються не дуже.

Уже другий рік поспіль іноземні волонтери намагаються подовжити життя одній із чотирьох найстаріших у СНД циркових будівель. Цього літа до Харкова приїхали чотирнадцять молодих добровольців iз шести країн світу. Як повідомила координатор міжнародних проектів Ольга Король, серед них немає професіоналів, які б знали будівельну справу, але брак навичок хлопці та дівчата планують компенсувати власною енергійністю і бажанням вчитися. Свого слова гості дотримали, оскільки за два тижні навели справжній лад у реквізитній дитячої циркової школи–студії — винесли непотрібні речі, зняли зіпсовану часом підлогу і забетонували її заново. «Волонтери нам дуже допомогли, — каже головний інженер творчої дирекції з підготовки циркових атракціонів Олександр Власенко. — Виконану ними роботу ми б самотужки навряд чи осилили».