«Меандр був вибитий на бивні мамонта, якого розкопали в Мізині»

«Меандр був вибитий на бивні мамонта, якого розкопали в Мізині»

Об’єднання «Український сувенір» на один рік і один день старше за українську незалежність. Здавалося, благословеннішого часу для появи такого об’єднання і не придумаєш: українці, попрощавшись iз радянським минулим, по–новому переосмислювали себе, свою культуру та історію, словосполучення «національна ідея» набуло нового змісту, тож сумнівів щодо комфортного майбутнього «Українського сувеніра» не виникало жодних. Але наша сучасність кінця ХХ — початку ХХІ століття, з її яскраво вираженою бездуховністю, кон’юнктурною домінантою, звісно ж, внесла суттєві корективи як у перспективи розвитку народної творчості, так і в плани засновниці «Українського сувеніра» Тамари Степаненко. Шляхетна мета продовжувати творчі традиції народу аж ніяк не убезпечила майстриню та її колег від регулярних атак чиновників, які вперто зазіхали на приміщення, що орендувало підприємство. Салон–магазин «Український сувенір», який працював спочатку навпроти станції метро Льва Толстого, потім — на вулиці Пушкінській, тепер облаштувався на Позняках. Перші поверхи хмарочосів тут, як правило, займають перукарні, салони краси та комерційні офіси. Але «Український сувенір» у такому контексті виглядає дуже навіть органічно. Зрештою, де ж іще пропагувати народні промисли, як не в одному з найбільшу населених районів столиці?

Вітальний українець

Вітальний українець

Чим не привід — у день народження привітати людину дружнім візитом i душевною розмовою? У випадку із Михайлом Слабошпицьким мені якнайбільше хотілося відійти від формату мемуарності, але — упс! — я промахнулася, бо якої б теми ми не торкнулися, у Михайла Федотовича знаходився приклад із власного життя. Варто було це зрозуміти ще з першого кроку в його кабінеті у видавництві «Ярославів Вал»: стіни завішені картинами друзів й родинними фотографіями, у шафах і на столах — кіпи книжок і рукописів. Така собі метафора його власного життя: на кожній «поличці» — окремий спогад. Можливо, тональність роздумів Слабошпицького здасться песимістичною, але при цьому йому притаманний внутрішній оптимізм — достатньо хорошого було й ще може бути зроблено.

Всі статті рубрики