Днями у Києві відбувся допрем’єрний показ документальної короткометражки «Дорога додому», що навесні здобув приз глядацьких симпатій Міжнародного Нью–Йоркського фестивалю незалежних кіно– і відеофільмів (New York International Independent Film and Video Festival). Режисер фільму — Регіна Мар’яновська, студентка Академії кіно в Парижі. Поки національні фестивалі роздумують, чи брати цю роботу до показу в своїх програмах, команда підтримки режисерки влаштовує їй промокампанію (у цей же час в естонському місті Пярну фільм показали в рамках Міжнародного фестивалю документальних і антропологічних фільмів). На її користь грають кілька сприятливих моментів: недавня перемога в Канні українки Марини Вроди, незначна присутність в українській кінорежисурі представниць прекрасної статі, певна кількість нагород, які Регіна Мар’яновська здобула на міжнародних кінофорумах, а також тема, до якої вона звернулася у фільмі «Дорога додому». Тому столичний «Кінопалац» — після презентації там «Кросу» Марини Вроди, схоже, показ українських короткометражок перетворюється для цього кінотеатру в закономірність — зібрав на допрем’єрний показ стрічки близько 20 журналістів.

Ми зустрілися на ужгородському Корзо. «Мій учень», — з гордістю представив відомий мистецтвознавець Михайло Сирохман симпатичного підтягнутого чоловіка, який аж світився позитивною енергетикою. «Йому б актором бути», — подумалося тоді. Але Сергій Чубірко виявився художником — родом із села Підполоззя на Воловеччині.

Коли б іще письменнику випала нагода прочитати свій немалий (442 сторінки) роман уголос? А весь твір, між іншим, триває в запису 17 годин. Досвід і результат з усіх боків важливі — і для автора, і для людей із вадами зору, які хочуть бути в курсі літературних новинок, тим паче «Ворошиловград» — роман справді сильний і титулований: він став «Книгою року Бі–Бі–Сі».

13 липня виповнюється 117 років iз дня народження Ісаака Бабеля. І хоча дата не кругла, на батьківщині письменника, в Одесі, її відзначатимуть з розмахом. Щоправда, до «розмаху» долучилася затяжна фінансова криза, помножена на феноменальну здатність наших можновладців ігнорувати проблеми і потреби культури. Ідею встановити пам’ятник Ісааку Бабелю в Одесі Всесвітній клуб одеситів озвучив ще кілька років тому. Почали збирати гроші. Оголосили конкурс, який пройшов без особливих затримок та форс–мажорів: у ньому взяли участь більше 20 скульпторів iз Росії, США, Ізраїлю, Білорусі, України, переможцем визнали Георгія Франгуляна (Москва), а представлений ним проект пам’ятника сподобався не лише журі, а й родичам письменника, які мешкають у Сполучених Штатах. А от iз бюджетом усе виглядало значно проблематичніше. Для виготовлення та встановлення пам’ятника треба було зібрати 400 тисяч доларів. Ще минулого року на рахунку було вдвiчi менше від необхідної суми. Саме тому від ідеї відкрити пам’ятник Бабелю у 2010–му, згадавши тим самим 70–ту річницю з дня загибелі письменника, довелося відмовитися...

Істерика — «Критики немає!» — потроху вщухає. Головний лікар тут — книжковий ринок, що таки розвивається. Пропозиція перевищує попит, а такий позитивний баланс завжди вимагає критичної експертизи. Випускати книжки «про літературу» починають видавництва, які раніше тим ніколи не займалися, як–от «дитячі» «Грані–Т» або «історична» «Темпора».