Дискусія навколо майбутньої забудови фундаменту Десятинної церкви досягла апогею. Церковники Московського патріархату від ідеї зведення нової гігантської церкви на місці археологічних розкопок не відступають, а громадські активісти готові їм протистояти всіма можливими способами. Влада ж чіткої позиції не висловлює. Хмизу у багаття додають два переможні проекти забудови, що суперечать один одному, та заяви церковників про готовність дати грошей археологам для завершення розкопок і зведення храму.
Учасники сторін барикади визначилися: ЮНЕСКО, кілька визнаних архітекторів, археологи, опозиція в Київраді і численні громадські організації — по один бік. Священики УПЦ МП iз кількома чиновниками, працівниками правоохоронних органів (за деякими свідченнями) і нібито Музею історії України — по інший.
Такого розвитку подій могло б і не бути, якби вчасно втрутилися прокуратура, КМДА, уряд разом із Президентом.
Перемагають нахабніші
Фундамент Десятинки був ласим шматком не лише для Московського патріархату, як тепер може здаватися більшості. УПЦ КП ще перед останніми археологічними розкопками так само заявляла про своє бажання «відновити» храм. У 2006 році протоієрей Євгеній Заплетнюк у статті «Десятинна церква: конфлікт на порожньому місці» аргументував цю позицію в такий спосіб: «Для православних українців питання відродження храму має як історичне значення, так і духовне — коли у відродженому рукотворному храмі спасеться хоч одна душа, його варто відтворити». Для цього «відродження» КП навіть спеціальний фонд створив і став шукати підтримки у Олександра Омельченка та Президента України.
Київський патріархат побачив добрий знак у тому, що на давньому фундаменті з 2005 почали працювати археологи — про це йдеться у наведений вище статті. Однак Московський патріархат, з його одвічною претензією на «єдиновірне» православ’я, така відстороненість від подій не влаштовувала. І церковники вчинили просто і нахабно. Тож якщо КП дозволив собі лише служби біля хреста поруч із фундаментом, то представники УПЦ МП поруч із парканом, за яким працювали археологи, до Великодня облаштували брезентовий намет — із охороною, церковним начинням і парафіянами. Без жодних погоджень і документів. Таким чином, власне, і «застовпили» територію.
«Тимчасове» — значить «вічне»
Важко повірити в те, що представники київської влади про це нічого не відали. Документи, датовані вже двома роками пізніше, які має «УМ», засвідчують про протилежне: чиновники з КМДА знали про події біля Десятинної церкви досить вичерпно. Більше того, влада демонструвала свою щиру стурбованість стосовно ситуації. «24 квітня 2006 року працівники Головного управління [з питань внутрішньої політики. — Авт.] iз виїздом на місце провели бесіду з настоятелем парафії архімандритом Гедеоном (Хароном) та роз’яснили порядок встановлення та будівництва культових споруд на території міста. У відповідь настоятель парафії погодився демонтувати намет після закінчення пасхальних богослужінь...» — це з листа–відповіді КМДА на запит Української патріотичної асоціації.
У цьому ж листі йдеться, що управління, крім «бесіди» з церковником, який не дотримався слова, вдалося і до дієвіших заходів: «були підготовлені та відправлені листи до Міністерства культури і мистецтв України, Головного управління МНС у Києві, Шевченківської районної держадміністрації, електропостачальної компанії «Київенерго», Головного управління МВС України в місті Києві... Крім цього, було підготовлено позов до Шевченківського районного суду». До речі, цей позов повернули назад без розгляду, а адекватної реакції від вищенаведених інстанцій не було. Тож на вирішення питання ще у, так би мовити, «зародковому стані» могли вплинути як мінімум тодішній голова адміністрації Віктор Пилипишин, міністр культури Василь Вовкун і правоохоронці.
Дерев’яна церква і спроба бартеру
Через рік Московський патріархат, відчуваючи безкарність, зробив і наступний крок: влітку намет змінила дерев’яна капличка, яка виросла в доволі стислі терміни. Тодішній головний архітектор Києва Володимир Присяжнюк запевняв: «Дозволів немає ні районної, ні міської адміністрації і проектної документації в нашому управлінні не розглядалося», а член містобудівної ради Лариса Скорик підкреслювала, що такого дозволу МП отримати не міг з огляду на історичну цінність території. Церкву стали відвідувати віруючі, а архімандрит Гедеон разом зi священиками почали боротися за те, щоб стати абсолютними господарями території.
З археологами церковники вирішили домовитися. Коли з 2008 року ті перестали отримувати гроші за свою роботу (за деяким свідченнями, і копійка з 15 мільйонів гривень, виділених урядом Тимошенко на музеєфікацію Десятинки, так і не дійшла), священики прийшли до науковців зі своєю пропозицією. За словами керівника Володимирського загону архітектурно–археологічної експедиції Віталія Козюби, вони заявили прямим текстом: «Держава вам не платить, так давайте ми вам заплатимо, і ви якісно все зробите. І вам буде добре, бо отримаєте гроші, і нам буде добре, бо ми отримаємо ділянку у своє користування». Однак зрозуміло, що на такі «бартери» ніхто не пішов...
Бити, газ і пістолет
Громада УПЦ МП боролася і проти «невірних». Улітку 2007 відбулася бійка між церковниками, найнятими охоронцями і рідновірами. Якщо вірити останнім, священики хотіли перешкодити їм проводити обряд на головному жертовнику (Володимирській, 2). У цьому церковникам нібито допомагали озброєні молодики, які стріляли в людей та травили їх газом. Згодом у заяві Об’єднання рідновірів до Генпрокуратури постраждалі напишуть про травмованих від бити, кастету і навіть про кульове поранення.
Крім того, під час цієї бійки стався дуже показовий інцидент. Побиті люди свідчать: кремезний чоловік, що розмахував бейсбольною биткою, був не хто інший, як... начальник Шевченківського управління міліції Петро Мірошниченко. У заяві ОРУ значиться, що пан Мірошниченко (ще перевдягнений у камуфляж), бив Ірину Соколовську за те, що та фотографувала учасників нападу. Жінка вкусила його за руку, коли той намагався відібрати камеру. «Мірошниченко до приїзду міліцейського наряду з’явився вже в сорочці світло–блакитного кольору та світлих штанях. На його руці Соколовська впізнала сліди від її укусу, який сфотографовано», — йшлося у повідомленні рідновірів. Попри звернення до прокуратури і правоохоронних органiв, кримінальну справу проти полковника Мірошниченка не відкрили. А позбавили посади тільки після того, як стався інший прецедент — у стінах його відділку помер студент Ігор Індило.
Вагончики, конкурс і «музейник–друг»
Трохи згодом, у 2009 році незаконно встановлена дерев’яна церква змінила свій статус. На засіданні Синоду УПЦ МП було прийнято рішення про відкриття Різдва Пресвятої Богородиці Десятинного чоловічого монастиря, намісником назначили того ж архімандрита Гедеона (Харона). Депутат Київради Олександр Бригинець говорить, що один зі священиків пояснив: це необхідність — адже чоловіки є силовим ресурсом церкви.
Після завершення розкопок долю фундаменту Десятинної церкви взялася вирішувати нова «регіональна» влада. Як уже писала «УМ», було оголошено конкурс проектів для консервації та музеєфікації автентичних залишків, який, утім, нічого не вирішив. Після переголосування (бо ж результати першого голосування не відомі — їх не оголосила лічильна комісія) визначилося двоє переможців. Перший з величезною церквою, інший — без храму, зi збереженням залишків. Журі порадило авторам — Миргородському та Кругляк — знайти компроміс. Компромісу немає і нині, про що повідомив директор КП «Дирекція реставраційно–відновлювальних робіт» Геннадій Гера.
Що було далі — теж відомо: у травні монастир «обріс» будівельними вагончиками, завезеними одним із підрозділів КМДА нібито для археологів. Останні заявили, що в цих спорудах не мають потреби, церковники ж запевнили, що вселять туди монахів. Після цього пройшла низка акцій протесту громадськості, однак конкретики у відповідях високопосадовців немає. Натомість, як повідомляє «Українська правда», голова одного із Синодальних відділів МП Віталій Косовський днями знову заговорив про можливу «допомогу» археологам. Мовляв, церква «стурбована занедбаністю і руйнуванням фундаменту»: «Коли будуть узгоджені всі дозвільні документи (на будівництво музею і храму), фінансування для закінчення археологічних робіт ми знайдемо», — заявив він.
А тим часом у Гедеона і монахів з’явилися нові друзі. Минулого тижня компетентне джерело «УМ» повідомило, що монастир активно підтримує Павло Дорошенко, заступник директора Національного музею історії України. Інформатор запевняє, що пан Дорошенко проводить служби в каплиці і є священиком УПЦ МП. Якщо це так, неважко здогадатися, чому нині Історичний музей демонструє відсторонену позицію від незаконних об’єктів, розташованих на його території. Можна припустити, що дерев’яний монастир отримує електрику саме з музею. До речі, подібні підозри має і координатор ініціативи «Збережи старий Київ» Ігор Луценко: «Біля Десятинної церкви ми зробили дві експозиції, у яких намагалися показати, що хотіли б бачити на території не гігантський храм, а музей під склом... Однак за вказівкою Павла Дорошенка експозиції знищили працівники».
...А взагалі, події, що відбувалися кілька останніх років — з бездіяльністю влади, неоднозначними діями міліції, розтраченими грошима і безкарністю церковників, усе більше підштовхують до думки, що інтереси церкви лобіювали і лобіюють на найвищих рівнях. І слушним видається зауваження депутата Олександра Бригинця про те, що влада в силах прибрати незаконно встановлені церкви — нещодавно з території Маріїнського парку зникла ж каплиця. Натомість УПЦ МП почувається дедалі впевненіше на захопленій святині. А суспільна напруга зростає.
