Франція урочисто відзначає 100–річчя з дня народження одного з найвидатніших своїх синів — політика, вченого й мецената Жоржа Помпіду. Під час його прем’єрства та президентства країна увійшла в період економічного розвитку, тож старші французи і досі згадують Помпіду із вдячністю. А молодші, та й загалом усі цінителі мистецтва, побувавши в Парижі, нізащо не оминуть знаменитого Центру Помпіду — одного з головних культурних центрів Франції, де розміщено музей сучасного мистецтва, бібліотеку, концертні та виставкові зали.
Ювілейні заходи триватимуть упродовж цілого року, хоча народився майбутній глава держави 5 липня. Батьки–вчителі прищепили синові любов до слова, тому Жорж вивчився на викладача філології й літературознавця. Водночас його завжди цікавила політика, тому паралельно хлопець отримав диплом Вільної школи політичних наук.
Після Другої світової Помпіду почав співпрацювати із Шарлем де Голлем як референт з питань освіти і згодом став одним із найближчих його соратників та друзів, відігравши активну участь у створенні голлістської партії «Об’єднання французького народу». Після відходу генерала де Голля в тінь Жорж на певний час відійшов від політики й зайнявся бізнесом — працював у банку Ротшильдів, керував благодійним фондом Анни де Голль, який опікувався дітьми із синдромом Дауна, видавав літературознавчі праці (зокрема, уклав антологію французької поезії).
1958 року де Голль повернувся до влади і призначив Помпіду директором (управляючим справами) кабінету міністрів. А ще через чотири роки Помпіду обійняв посаду прем’єр–міністра, залишаючись у цьому кріслі шість років у п’яти складах уряду. Під час студентських протестів 1968 року Жорж серйозно посварився з де Голлем — прем’єр пропонував авторитарному президенту задовольнити всі вимоги бунтівної молоді й оголосити дострокові парламентські вибори, а той був категорично проти. Помпіду, який завжди радо спілкувався з юнацтвом, став героєм революціонерів і ворогом де Голля, тому був змушений піти у відставку. Відтоді колишні друзі не спілкувалися.
А коли наступного року після провалу ініційованого ним референдуму про створення економічних регіонів і реформи сенату 78–річний Шарль залишив президентський пост, Помпіду виставив свою кандидатуру на виборах і переміг. Під час правління він продовжував голлістську тенденцію незалежності зовнішньої політики від загальної лінії НАТО і США. За президентства Помпіду почалася активна індустріалізація Франції, він скасував запроваджену за де Голля монополію на телебачення і загалом зажив слави демократичного й доброзичливого правителя. Саме Помпіду першим запропонував конституційну реформу, яка скорочувала термін президентських повноважень із семи до п’яти років, але тоді цю ініціативу так і не було впроваджено в життя (аж до 2000 року, коли відповідні зміни ухвалили за президентства Жака Ширака). Проте, за іронією долі, сам Жорж обіймав посаду глави держави майже рівно п’ять років. 2 квітня 1974 року він помер від рідкісної форми лейкемії, так і не дочекавшись відкриття свого омріяного мистецького центру. Побачивши проект якого сказав: «Який жах!»...