Святим духом харчуються лише небесні янголи. Живе людина — значить їсть, гризе, жує, сьорбає. Паляниці і книші, юшки і кулеші, вареники і галушки, ковбаси і запіканки, узвари і киселі — усе це українська кухня. Але над усім — борщ. Це — смак, запах, барви і чари національної кухні та просто запрошення до ситного і щедрого застілля, де звучить життєстверджуюче: «Будьмо!». Але страву цю не хвалять — її у кожній сім’ї варять. Господині припрошують: «Сiдайте борщувати», отримуючи навзамін від їдаків: «Смачний до краю».
З минувшини
У народі кажуть: давно ріки догори не текли, калачі на вербах не росли, а борщі без капусти не були. Ось рецепт борщу з «Опису Харківського намісництва» 1785 року : «Употребительнейшее же их (жителей) кушанье борщ, который варится из свеклы и капусты с разными другими травяными приправами и с просяною крупою не на воде, а на суровце, то есть на весьма кислом квасу, котораго за кислотою и пить не можно; всегда делается со свиным или ветчинным салом».
«Парували ж там і всякі борщі — гетьманський з поребриною, і чернігівський — з лісовими кислицями, і київський, зварений на сирівці, з куркою та з бараниною, і пісний архiрейський (на курячій юшці!) з карасями смаженими, з грибами, з оливками, з цибулею, з перцем». У цих рядках iз роману Олександра Ільченка «Козацькому роду нема переводу, або Козак Мамай і Чужа Молодиця» лише блідий натяк на різномаїття борщу, складників у якому може бути до двох десяткiв.
Вари воду, вода і буде. А якщо кинеш туди хоч трохи м’яса, то одержиш поживний бульйон. Він для непісного борщу — як фундамент для хати. Ось, скажімо, опис бенкету в повісті Григорія Квітки–Основ’яненка «Пан Халявський»: «По закінченні одного борщу подавали другого сорту. І скільки сортів бувають борщі — так на диво! Борщ з говядиною або, по–тодішньому, з яловичиною; борщ з гусем, прежирно вигодуваним, борщ зі свининою». У багатьох кухарських книгах раніше просто радили: «Покласти доброго жирного м’яса». Втім для «правильного» борщу донині частіше використовують поребрину або груднину. Але це — не панацея. Наприклад, у подністровських селах люблять борщі, зварені на бульйоні з прикопчених свинячих ніжок.
Можна спробувати приготувати борщ iз голубами або курчатами, як радила Зінаїда Неженцева — автор «Настільної кухарської книги»( Харків—Дніпропетровськ, 1926): «Вариться білий бульйон iз кісток і одночасно з ним у маленькій риночці — пшоняна каша. Беруть 5 молодих голубів або 5 середніх курчат, ощипують, потрошать, потім миють і фарширують в сирому вигляді таким фаршем: у зварену пшоняну кашу вбивають 1 сире яйце, поклавши туди ложку розтопленого коров’ячого масла й солі за смаком. Години за дві до обіду в чистій каструлі роблять заправу в тій же пропорції, як і для українського борщу, а коли бульйон буде проціджено, разом iз капустою кладуть фаршированих голубів або курчаток, яких кип’ятять у борщі до готовності. Якщо борщ вариться з голубами, то разом iз картоплею й зеленню кладеться підсмажене шматочками сало; якщо ж із курчатами, то сало не кладеться». До речі, усе з опису — у розрахунку на п’ятьох їдоків.
Власний досвід
У Диканському краєзнавчому музеї, прилаштувавшись на скрині, яку нібито зробив сам коваль Вакула, мені вдалося записати рецепт «білого» борщу. Для нього разом з морквою і цибулею в трьох літрах води вариться ціла курка. Потім бульйон охолоджують і додають у нього 3—5 розкришених варених яйця, які розмішують у двох склянках сметани. У деяких місцевостях «білими» часто називають весняно–літні зелені борщі, які щедро підкислюють і забілюють сироваткою (кислим молоком) та сметаною.
Взагалі, що не господиня — у кожної свої маленькі секрети приготування борщу. Галина Дарчук із села Тарасівка Дніпропетровської області розповідає про борщ з яйцем: «Спочатку варю м’ясо до напівготовності. Потім ріжу соломкою борщовий рожевий буряк і кидаю його в окріп. Варю 20 хвилин. Кладу акуратно картоплю не маленькими і не великими шматочками — середніми. Вариться, поки не буде готова — 15—20 хвилин. Після цього сиплю заправку: це потерта морква, порізана дрібненько цибуля, які смажаться на олії, заливаються томатом разом iз подрібненими помідорами і тушкуються деякий час. Коли борщ перекипів — можна вже класти капусту. Вона повинна кипіти не більше п’яти хвилин, а то перетвориться на дрантя. Як правило, заправляю борщ потовченим разом iз цибулею старим салом. Ще для смакоти та кольору додаю покришене і розтерте разом зі сметаною варене яйце, з яким борщ повинен перекипіти. Наостанок, у вже зовсім готове вариво, кидаю кріп».
На Запоріжжі варять борщ вільнянський легкий. Лариса Веселкова з села Зелене розповідає: «Як на мене, борщ на м’ясному бульйоні «важкуватий». Овочевий відвар «легший» — для будь–якого шлунку придатний. Хоча це не означає, що я не використовую тваринні жири. Готуючи борщ, спочатку роблю засмажку: на смальці (десь із ложку) і олії тушкую подрібнені буряк, моркву, цибулю, які заливаю томатом. Одночасно варю картоплю, в яку для ледь відчутної гостроти та аромату кидаю півстручка перцю. Коли картопля вже майже дійшла, кидаю капусту разом iз подрібненим солодким перцем і парасолькою кропу. Тільки все це закипіло, вливаю засмажку і кладу лавровий лист. 2—3 хвилини покипіло, і достатньо. Після цього додаю заправку: подрібнене старе сало (десь з ложку) товчу або просто розтираю разом з петрушкою. Готовий борщ повинен iз півгодини настоятися».
Рибний борщ на Херсонщині буває різним. «Часто борщівки закладають просто в круту рибну юшку, з якої вийняли рибу, — каже Галина Пономарчук з села Малі Копані. — Бажано, звичайно, щоб у цьому відварі покипіла сом’яча голова. З неї і жир, і наїдок. Особисто я юшку проціджую, звільняючи від кісток, луски, і варю в ній спочатку буряк (хоч червоний, хоч борщовий — не має різниці), картоплю. Потім туди додаю заправку зі смажених на олії моркви, солодкого перцю, цибулі, подрібнених помідорів. Бажано помідори брати свіжі, якщо нема, то піде і морс або томатний сік. Наостанок додаю капусту. З нею вже борщ недовго вариться — хвилин п’ять. Разом iз капустою можу кинути і рибне м’ясце (від того ж сома), обібране з кісток. Наприкінці обов’язково задобрюю борщ кропом. Як кому подобається, кладуть і смажену рибу — карасиків, тараню, шматочки судака. Від рибної смаженини і олійки, на якій ця риба смажилася, своя духмяність у борщі».
На Закарпатті варять борщ гуцульський. Олена Шелельо з села Яблуневе розповідає: «Свіжу білоголовкову капусту «роздягаю» та шаткую. Почищені моркву, петрушку (корінь) та цибулю нарізаю соломкою і пасерую. Сушені гриби перебираю, добре промиваю, відварюю і також шаткую. Попередньо перебрану та замочену квасолю варю до готовності. У киплячу воду кладу обчищену і нарізану картоплю. Коли вода закипить, сиплю шатковану капусту і варю 15—20 хвилин. Потім додаю гриби разом iз відваром, квасолю, тушковані з томатом, цукром та оцтом буряки, пасеровані моркву, петрушку та цибулю, розведене у воді або бульйоні пасероване борошно, заправляю сіллю, чорним молотим перцем і варю ще протягом 5—7 хвилин».
Кажуть: готувати борщ — довго. Мій особистий рекорд — 25 хвилин. Перша технологічна умова для приготування страви «швидкий борщ»: всі компоненти повинні бути під рукою, ніж гострий і настрій піднесений. Поки починає кипіти вода (для закипання 3 л на газовій плиті при щільно закритій кришці потрібно 13—16 хвилин), чищу і подрібнюю на невеличкі кубики картоплю. Тільки її кинув у воду, відразу ріжу цибулю, тру на тертці буряк і моркву. Пасерую все на олії, а потім, додавши помідорів (чи томату), кілька хвилин ще тушкую. Вливаю у каструлю. Швидко січу капусту і засипаю. Через три хвилини кидаю жменьку зелені разом із подрібненим часником і вимикаю вогонь. Усе, можна розливати по тарілках. Гурмани, можливо, і помітять якесь неподобство (краще, наприклад, хвилин двадцять почекати, поки борщ набере духу), однак запевняю: смак у страви борщовий.