У цій будівлі прокуратури Дніпропетровська на всю потужність крутився «чорний нал» .
Відразу зазначимо: будівля прокуратури міста Дніпропетровськ розташувалася зовсім не в тіні дерев, а в гарному місці — на дніпровській набережній. Знаний у місті бригадир облицювальників гранітом Микола Шуйдін, як тепер зізнається, саме на це й «клюнув». Мовляв, де–де, а в прокуратурі «кинути» не можуть. Тим паче, бригада Шуйдіна у Дніпропетровську зарекомендувала себе роботою на відомих об’єктах, як–от вестибюлі головних корпусів Національного університету та конструкторського бюро «Південне», VIP–зали аеропорту, центральний вхід облуправління СБУ, дзвіниця і пам’ятник загиблим міліціонерам, оглядовий майданчик парку імені Т. Г. Шевченка, житловий комплекс «Вежі»...
Черговим об’єктом облицювальників став особистий двоповерховий будинок iз цокольним поверхом прокурора Дніпропетровська Віктора Ступи. Як стверджує пан Шуйдін, за цю роботу вони мали отримати 54 тисячі гривень. Проте у прокурора грошей не вистачило, однак він попрохав не хвилюватися і пообіцяв повністю розрахуватися, вже коли будуть облицьовувати, за його ж пропозицією, хол самої будівлі прокуратури на дніпровській набережній.
Вартість гранітних робіт у прокуратурі Дніпропетровська склала 770 тисяч гривень. Це — зі слів бригадира Шуйдіна. Бо жодних угод на такі роботи ніхто не підписував. Тобто працювали «в тіні», «по–чорному». І це — у холі прокуратури. Конкретно Микола Шуйдін спілкувався з усіх питань (насамперед фінансових) iз таким собі громадянином Юрієм Гордієнком. Хоч і називає його підрядником, але ні бригадир, ні журналісти дотепер не можуть з’ясувати, яку конкретно структуру цей чоловік представляє. Відомо лише, що їздить той на новенькому чорному джипі.
«Якби я став вимагати працювати «по–білому», ніякий замовник мати з нами справу не забажав би, та й самим членам моєї бригади отримувати копійки за свою нелегку працю невигідно», — пояснює пан Шуйдін, мимоволі даючи зрозуміти, що й в інших поважних структурах чинять саме так. От тільки дотепер iз ними поводилися чесно. Хіба що одного разу замовник розплатився «фурою» коньяку, але з цього приводу обурюватися язик не повернувся...
Фінансування робіт у холі прокуратури нібито здійснювалося з кількох джерел. Одне з них — якийсь фонд сприяння силовому відомству, яке до прокуратури стосунку не має, що підтверджують чотири документи серед дбайливо збережених Шуйдіним накладних, помічених загадковою абревіатурою з семи літер. Більше того, як розповідає бригадир, вони попрацювали ще й в особистому будинку керівника цієї структури.
Під час робіт у прокуратурі в замовника хронічно не вистачало коштів. Але треба було працювати без затримок. Отож, за свідченням Шуйдіна, він мусив витрачати чимало коштів своїх. І граніт купував, і членів своєї бригади підтримував матеріально з нагоди святкування Нового року та 8 Березня... Замовник з остаточним розрахунком просив зачекати місяць, два, три... Шуйдін навіть письмово звернувся до прокурора Ступи, але відповіді так і не дочекався.
Зрештою, процес розтягнувся вже майже на два роки. І Шуйдін, який усе життя звик працювати руками, не з власної волі став публічною людиною — днями у Дніпропетровську навіть провів прес–конференцію, під час якої розповів журналістам про всі біди. Як зізнається, у нього іншого виходу немає, бо вже переніс три операції з видалення пухлин і тепер необхідні немалі кошти на четверту.
Бригадир усвідомлює, що звертатися до суду ніякого сенсу немає, оскільки ніхто позовну заяву до розгляду не візьме, якщо немає письмового договору. Хоч і стверджує, що йому заборгували 122 тисячі гривень. Звісно, тільки на словах. Бо все вирішувалося за відомим принципом «вдарили по руках». Про якісь юридичні формальності тоді навіть не задумувався — все ж мав справу з прокуратурою, де «кинути» нібито не можуть у принципі. Проте, з іншого боку, важко збагнути, як у холі прокуратури могли досить тривалий час працювати люди без належно оформлених трудових відносин? Особливо на тлі нинішніх намагань влади боротися із зарплатами «в конвертах».
Можливо, в інших структурах, окрім суду, розрубати цей «Гордіїв вузол» до снаги? Але в обласному контрольно–ревізійному управлінні тільки розвели руками — мовляв, ми займаємося школами, лікарнями, тобто бюджетними організаціями. А щоб перевірити прокуратуру, необхідні повноваження, делеговані їхнім вищим органом.
Перший заступник голови Дніпропетровської обласної організації Національної Спілки журналістів України Вадим Климентьєв, який узявся Шуйдіну допомагати, звернувся з інформаційним запитом до прокурора Дніпропетровської області Наталі Марчук, але відповіді чекає дотепер... Нині свій запит він адресував Генпрокурору Віктору Пшонці, в якого цікавиться: «Чи проводився тендер на освоєння виділених у 2009 році коштів iз бюджету на проведення ремонту міської прокуратури Дніпропетровська»?
Журналіста також цікавить: чи згідно з цільовим призначенням ці кошти були використані; як оформляли трудові взаємовідносини з виконавцями робіт; яке походження грошей, виплачених будівельникам «чорним налом» у вигляді заробітної плати у 2009 році; як керманич ГПУ оцінює з правової точки зору залучення до фінансування ремонту будівлі прокуратури (придбання граніту для облицювання) коштів забороненого Указом Президента фонду тощо. Відповіді на ці конкретні запитання дочекатися вельми цікаво.
От тільки чи захочуть у Генпрокуратурі виносити сміття з власної ж хати? Чи, може, вдадуться до незбагненної словесної еквілібристики за відомим принципом «з хворої голови на здорову»? Як це, приміром, зробили в облдержадміністрації Дніпропетровщини, звідки надійшла відповідь за підписом пана І. Федорчука, який керує... управлінням взаємодії з правоохоронними органами, оборонної та мобілізаційної роботи: «інформуємо, що питання, які порушені в запиті, належать до компетенції органів прокуратури». Від такої вбивчої аргументації будь–якій нормальній людині варто щонайменше випити заспокійливе, аби не втратити здоровий глузд. А далі пан Федорчук ні сіло ні впало повідомляє автору інформаційного запиту про виділення коштів на виконання заходів Регіональної комплексної програми... профілактики злочинності на 2006—2010 роки.
Геть збентежений Вадим Климентьєв запитує категорично: «Якщо це не афера, то що це?». Але навіть таке визначення може виявитися занадто м’яким з огляду на те, з якою ретельністю органи прокуратури нині розкручують кримінальні справи часто–густо з абсолютно надуманих підстав проти невгодних нинішній владі, а тут у «власній хаті» таке робиться!
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
